uk %D0%9A%D0%B8%D1%80%D0%B8%D0%BB%D0%BE %D0%92%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Кирило Володимирович
Кирило Володимирович
рос. Кѵриллъ Владиміровичъ
Народився	12 жовтня 1876 ; Царське Село, Санкт-Петербурзька губернія, Російська імперія
Помер	12 жовтня 1938 (62 роки) ; Неї-сюр-Сен
Поховання	Петропавлівський собор
Країна	Російська імперія
Діяльність	військовослужбовець
Відомий завдяки	музика і теслярство
Alma mater	Військово-морська академія імені М. Г. Кузнєцова і Морський кадетський корпус
Знання мов	російська, англійська, французька і німецька
Суспільний стан	Член королівської родини
Посада	Head of the House of Romanovd
Військове звання	адмірал
Конфесія	православ'я
Рід	Гольштейн-Готторп-Романови
Батько	Володимир Олександрович
Мати	Марія Мекленбург-Шверінська
Брати, сестри	Grand Duke Boris Vladimirovich of Russiad, Grand Duke Andrei Vladimirovich of Russiad, Grand Duke Alexander Vladimirovich of Russiad і Олена Володимирівна
У шлюбі з	Вікторія Федорівна
Діти	Кіра Кирилівна Романова, Марія Кирилівна Романова і Grand Duke Vladimir Kirillovich, Grand Duke of Russiad
Нагороди	орден Почесного легіону
	; ; Медіафайли у Вікісховищі ;

Великий князь Кирило Володимирович (30 вересня [12 жовтня] 1876, Царське село — 12 жовтня 1938, Париж) — другий син великого князя Володимира Олександровича, третього сина імператора Олександра II, і великої княгині Марії Павлівни; двоюрідний брат Миколи ІІ.

Закінчив Морський кадетський корпус та Миколаївську морську академію. Зарахований за Гвардійським екіпажем, служив вахтовим офіцером на крейсерах «Росія» та «Генерал-Адмірал», вахтовим начальником на броненосці «Ростислав» та «Пересвіт», старшим офіцером на крейсері «Адмірал Нахімов».

Після початку Російсько-японської війни прибув Порт-Артур 3 березня 1904 року і 9 березня був призначений начальником військово-морського відділу штабу командувача флотом у Тихому океані віце-адмірала Макарова. 31 березня 1904 року під час вибуху флагманського корабля «Петропавловськ» перебував з його борту. Один з небагатьох членів екіпажу, що залишилися живими. У нього були подряпані ноги, а холодній воді він отримав переохолодження^[5]^[6]. З води його було врятовано моряками вельбота з мінного крейсера «Гайдамак» і передано на міноносець «Безшумний», який і доставив його в порт. Увечері 31 березня 1904 р. разом з Великим князем Борисом Володимировичем на поїзді залишив Порт-Артур (до Санкт-Петербурга і далі до Німеччини для лікування його супроводжував молодший лікар лазарета порту М. М. Марков). Згодом Великий князь Кирило Володимирович був нагороджений золотою зброєю з написом «За хоробрість».

У 1924 році в еміграції, опинившись за старшинством успадкування главою імператорського будинку і керуючись статтями 29 і 53 Зводу основних державних законів Російської імперії, проголосив себе Імператором Всеросійським у вигнанні Кирилом I, з чим погодилася більшість дому Романових, у тому числі великі князі Володимировичі, Дмитро Павлович, Михайло Михайлович, Олександр Михайлович із синами, князі імператорської крові Всеволод Іоанович та Гаврило Костянтинович. Проти виступили великі князі Миколай і Петро Миколайовичі, і князь імператорської крові Роман Петрович. Вдовствуюча імператриця Марія Федорівна, сподіваючись на порятунок сім'ї Миколи II, вважала акт Кирила Володимировича «передчасним», але законність його прав ніколи не оспорювала.

Галерея

Брати Кирило (у центрі), Андрій (ліворуч) та Борис Володимировичі у дитинстві, 1880-і
Кирило Володимирович. Портрет роботи Костянтина Маковського, 1890-ті
Кирило Володимирович у 1904 році
Кирило Володимирович та Вікторія Федорівна зі старшою донькою Марією, бл. 1909
Кирило Володимирович та Вікторія Федорівна (сидять), Олена, Андрій та Борис Володимировичі (стоять), 1922
Кирило Володимирович та Вікторія Федорівна з дітьми Кірою та Володимиром, кінець 1920-х