Попередником міста Гатчина вважається село Хотчино, яке вперше згадується в Новгородській літописній книзі 1500 року, а потім, як село Hotzino by в Дягилинському погості у шведських «Писарських книгах Іжорської землі» 1618—1623 років[1].
За однією з версій, цей топонім з'явився від скороченої форми «Хот» одного з давньоруських особистих імен (Хотчен, Хотимир, Хотен, Хотчена, Хотина), за іншою — від давньофінського слова «хатша» — пожога; ділянка, на якій ліс спалили під ріллю[2].
За «романтичною» версією, на місці Гатчини в давні часи знаходилося капище язичницької богині Хочени, від імені якої наче й пішла назва села Хотчино[3].
Існують й інші версії походження назви Гатчини:
від слов «гать» — дорога, прокладена по заболоченій місцевості, та «рос.чинная» — важлива, добротна[4].
Від німецького виразу «Hat Schöne» — є красивим. Така версія була вигадана поетом В. Г. Рубаном на догоду пруському смаку Павла I[3].
Приблизно в середині XVII століття глуха фонема «Х» у назві села замінюється дзвінкою «Г», і село Хотчіно, як і створена поблизу нього поміщицька садиба, перетворюються в село Готчіно і Готчінскую мизу. До кінця XVII століття назва «Готчіно» трансформується в його сучасну форму, але й стара форма середнього роду продовжує використовуватися аж до початку XX століття. Так Катерина II викуповує у спадкоємців і дарує Павлу Петровичу «мизу Гатчина з тамтешнім домом»[5]. «Милу Гатчину» дуже любив імператор Олександр III[6]. На старих листівках з краєвидами міста[7][8] і топографічних картах початку минулого століття часто згадується саме Гатчина. Використовувався і варіант без літери «Т», так на карті Санкт-Петербурзької губернії Я. Ф. Шміта 1770 а, позначена село Гачіно при мизі Гачінській[9].
У 1942 німецька окупаційна влада перейменувала місто в Ліндеманштадт (нім.Lindemannstadt) на честь головнокомандувача 18-ю армією Георга Ліндемана[10]. Однак дане перейменування не враховувалося органами державної влади СРСР[11].
23 січня1944 указом Президії Верховної Ради СРСР «Про перейменування міст Слуцька і Красногвардійська і районів Слуцького та Красногвардійського Ленінградської області» місту було повернуто історичну назву — Гатчина[12].
Історія міста
Найбільш старовинні археологічні знахідки (поховання іжорців) на території Гатчини датуються XIII сторіччям, але перше документальне свідчення про існування поселення з'являється в 1500 як згадка в Новгородської Писцовой книзі « села Хотчіно над озерцем Хотчіно», що входив тоді в Богородицький Дягіленський погост Копорского повіту Водської п'ятіни[13].
Протягом декількох століть Іжорські землі, на яких знаходилося село Хотчіно, були предметом територіальних суперечок між Московією і Швецією. В 1617 був підписаний Столбовский мирний договір, за яким ця територія передавалася Швеції. З 1624 а Хотчіно входило до складу Скворіцкой мизи і належало відомому шведському дворянському роду Оксенштернів. У 1702–1703 роках, під час Північної війни, Іжорські землі знову перейшли до Московії. Тут була заснована нова столиця країни — Санкт-Петербург, що справило значний вплив на розвиток прилеглої території.
У проміжку між 1712 і 1714 роками (історичні документи називають різні дати) Гатчинская миза з приписаними до неї 23 селами стала власністю сестри Петра I Наталії Олексіївни, тоді почався її благоустрій. Після смерті царівни в 1716 миза була приписана до придворного шпиталю, а її власником стає лейб-медик Петра I, глава аптекарського наказу Роберт Арескін. У 1717 мизу віддали президентові медичної канцелярії та аптеки І. Л. Блументрост, який користувався нею до 1732 а. Як повідомляв власник в одній зі своїх чолобитних на ім'я імператриці Анни Іоанівни, саме він відновив зруйноване під час Північної війни господарство свого володіння: розчищав і розмножував заплави і ріллю, за свій рахунок відновлював і будував нові господарські споруди і т. ін.
Опис герба: "Щит пересічений. Вгорі, у золотому полі, російський державний двоголовий орел часів правління імператора Павла I; чорний з золотими дзьобами і лапами, з червленими (червоними) язиками, увінчаний трьома імператорськими коронами, з яких середня більше, з золотими скіпетром і державою в лапах, з срібним мальтійським хрестом під короною Великого магістра Державного ордена святого Івана Єрусалимського (Суверенного військового Мальтійського ордену) на грудях; поверх хреста покладено червлений щиток, обтяжений золотим вензелевим ім'ям Павла I під імператорською короною. Внизу, у блакитному (синьому, блакитному) полі золота літера «G» "[14].
У місті або безпосередньо поруч з ним проходять декілька великих автодоріг - федеральна автотраса Р23 «Псков» (частина європейського автомобільного маршруту E 95), регіональні автодороги А120 (Санкт-Петербурзьке південне півкільце) та 41А-002 (Гатчина - Опілля), а також три автодороги місцевого значення - 41К-010 (Червоне Село - Гатчина - Павловськ), 41К-011 (Стрільна - Кіпень - Гатчина) та 41К-100 (Гатчина - Куровиці).
↑ абКрюковских А. П. Гатчина (Красногвардейск) в годы Великой Отечественной войны. Цитадель под Ленинградом. Гатчина в годы Великой Отечественной войны. Гатчина — вчера, сегодня… Городской культурно-исторический сервер. Процитовано 10 вересня 2008.
.svg)
.svg)
.svg){kind=small}
