|
Расовий антисемітизм
Расовий антисемітизм — варіант антиюдаїзму, який розглядає євреїв як природжених носіїв біологічно збиткових ознак, а тому не тільки не визнає за асимільованими євреями права на існування, а й вважає їх найнебезпечнішими, оскільки вони вносять «псування» у здорове тіло нації і намагаються таємно захопити владу над нею. Виник в XIX столітті в середовищі німецьких і австрійських пангерманістів. Расовий антисемітизм можна назвати «класичним»: саме з ним пов'язано виникнення самого поняття «антисемітизм», і саме його результатом став найбільший прояв антисемітизму — Голокост. ІсторіяПоходженняУ XIX столітті ідеї расизму отримали істотний розвиток і отримали умови для масового впровадження в європейському суспільстві[1]. Теоретичну основу для цих поглядів склали расові теорії Ганса Гюнтера, Жозефа Гобіно[2], Людвіга Вольтмана та інших. У той же час антиєврейські традиції в Європі, засновані на християнській юдофобії, стали загальнокультурним явищем. При цьому багато антисемітів порвали з християнством, а багато євреїв асимілювалися. Таким чином, виникла ідеологічна потреба у світській теорії, що обґрунтовує ненависть до євреїв[1]. Расизм в Німеччини та Австрії був тісно пов'язаний з пангерманистськими ідеями створення спільної держави для всіх німецькомовних жителів Європи. Він трактувався як біологічна боротьба двох світоглядів, носіями яких були дві раси — «арійська» і «семітська»[1]. Додатковою основою служили також ідеї видатних представників течії «культурпессімізма» Пауля Лагард та Юліуса Лангбена. Сам термін «антисемітизм» було вперше вжито німецьким публіцистом Вільгельмом Марром в 1880 році в його памфлеті «Перемога германізму над єврейством» (нім. Der Weg zum Sieg des Germanenthums über das Judenthum)[3]. Термін пояснюється расистськими уявленнями про біологічну несумісність європейців, які фігурували в перших ідеологів расового антисемітизму як «німецька» або «арійська» раса, і євреїв як представників «семітської раси». Цю тему обговорювало безліч німецьких інтелектуалів, зокрема Едуард фон Гартман[4]. До кінця XIX століття в Німеччині та Австрії сформувався ряд антисемітських шкіл — національно-державна (Генріх фон Трейчке), соціально-християнська (Адольф Штекер) і расова (Євген Дюрінг, Георг фон Шенерер). Фактичний синтез антисемітських шкіл з чільною позицією расизму здійснили Пауль де Лагард і Х'юстон Стюарт Чемберлен[1]. Вільям Ширер в книзі «Зліт і падіння Третього рейху» підкреслював вплив Чемберлена на ідеологію нацистів і особисто Розенберга та Гітлера[5]. Одним з перших формулювань теорії расового антисемітизму вважається есе Ріхарда Вагнера «Єврейство в музиці» (нім. Das Judenthum in der Musik)[6][7]. Вагнер писав:
У листі своїй другій дружині Вагнер писав, що «навіть однієї мікроскопічної краплі крові вже досить, щоб людина ніколи не змила з себе ганьбу бути євреєм, і вона повинена бути знищена»[6]. Ідеї Вагнера вплинули на німецьких націонал-соціалістів[8] і особисто Адольфа Гітлера[9][10]. Істотний вплив на розвиток расового антисемітизму надали також праці французького публіциста Едуарда Дрюмона. Його книга «єврейська Франція» (1886) була широко розтиражована і переведена на безліч мов, включаючи російську[1]. Надалі антисемітська ідеологія вперше в історії стала основою для створення політичних партій. Першим таку партію створив 1878 році Адольф Штекер. Разом з союзниками йому вдалося домогтися істотного успіху в 1893 році, отримавши 15 місць в рейхстазі. В 1895 році австрійський антисеміт Карл Люгер отримав більшість місць в муніципалітеті Відня і був призначений мером австрійської столиці[1]. У Росії одним з пропагандистів расового антисемітизму був Василь Шульгін[11]. Расовий антисемітизм в законах та політиці XX століття Нацистські ідеологи відкидали принципи рівності і загальнолюдських цінностей, проголошені в епоху Просвітництва. В основі націонал-соціалізму лежали ідеї раси — об'єднання людей «однієї крові». Перший німецький підручник з генетики Ервіна Бауера, Еугена Фішера і Фріца Ленца, містив тезу, що існують «гірші» (inferior) люди з низьким рівнем розумового розвитку, які розмножуються набагато швидше «кращих», або «вищих» (superior) представників людства. У німецький народ включалися представники наступних рас, які вважалися «арійськими»[12]:
Расовий антисемітизм займав важливе місце в нацистської пропаганді[13]. В Третьому рейху він був зведений в ранг закону. У роз'ясненнях міністерства внутрішніх справ від 1 вересня 1933 року вказувалося, що вирішальним при визначенні «неарійців» є не релігія, а раса і кров. Аналогічні расові закони були прийняті в Італії[14] та Угорщині[15], Румунії[16], Болгарії[17][18], а також деякими маріонетковими урядами окупованих під час Другої світової війни Третім рейхом країн, наприклад Норвегії[19], і режимом Віші[20]. Євреї позбавлялися громадянства, політичних прав, їм заборонялося, зокрема, володіти нерухомим майном, відвідувати громадські місця і укладати шлюби з представниками «арійських» рас. Див. також
Примітки
Література
Посилання
|
