За даними етнографічної експедиції 1869—1870 років під керівництвом Павла Чубинського, у повіті проживало 22 404 українськомовних: 19 881 українськомовних греко-католиків, 2 473 українськомовних римо-католиків, 1 528 польськомовних греко-католиків і 50 греко-католиків, які розмовляли і українською, і польською[2].
В 1878 р. в повіті проживало 59 274 особи, з них: 35 423 римокатоликів (поляків і калакутів), 23 160 православних (до 1875 р. — греко-католиків), 13 521 юдеїв, 503 протестанти.
У 1906/1907 роках у повіті налічувалося 3838 православних і 82 745 римо-католиків[4].
Інфраструктура
У 1906/1907 роках у повіті діяло 16 православних церков і 6 римо-католицьких костелів[4].
Подальша історія
При відступі російськими військами у 1915 р. проведене масове вивезення православного (українського) населення. Новоприбула німецька адміністрація не пішла на вимоги поляків щодо включення території до новоутвореного Польського Королівства, а включили до зони Обер Ост, а в 1918 р. відповідно до Берестейського миру передала Українській Державі. Однак уже в листопаді 1918 р. територія окупована поляками і відтворено Радинський повіт у межах до 1912 р.