Попіл і діамант
«Попіл і алмаз» (пол. Popiół i diament) — останній фільм «воєнної трилогії» польського режисера Анджея Вайди. Знятий за мотивами повісті Єжи Анджеєвського. Одне з найзначніших досягнень польської кіношколи. СюжетЗвільнена від німців Польща, 8 травня 1945 року. Колишні бійці Армії Крайової, які боролися проти німецької окупації, тепер «прокляті солдати». Мачек і його командир Анджей, знайомі ще з Варшавського повстання, отримують завдання вбити секретаря ПРП Щуку. Помилково вони розстрілюють робітників цементного заводу поблизу придорожньої каплиці. Вони повертаються в місто і приходять у ресторан готелю, щоб повідомити про хід операції майору. У ресторані вони дізнаються, що Щука живий. Там же Мачек знайомиться з барменом Христиною. Мачек знімає кімнату в готелі по сусідству з кімнатою Щуки і запрошує туди Христину. Щука намагається з'ясувати долю свого сина у сестри дружини Станевич. У ресторані готелю проводиться святкування Дня Перемоги (капітуляції нацистської Німеччини) і призначення мера Свецького міністром охорони здоров'я. Святкування затьмарюється поведінкою секретаря мера Древновского (також інформатора Мачека і Анджея), якого напоїв давній знайомий мера редактор газети Пеньонжек. Мачек і Христина зустрічаються в номері, кохаються, гуляють нічним містом. Вони заходять у напівзруйнований костел, де на надгробку читають вірші Ципріана Норвіда (цитату з них має заголовок фільму). У цьому ж костелі вони бачать тіла робітників цементного заводу. Мачек хоче змінити долю, про що розмовляє з Христиною. Щука дізнається, що його сина схопили при знищенні групи Армії Крайової, якою командував капітан Вовк. Анджей призначений на місце Вовка. Він говорить Мачеку, що той повинен виконати наказ. Щука йде на зустріч із сином. За ним слідує Мачек і вбиває його. Настає ранок. У готелі триває святкування з виконанням полонезів Шопена A major, Op. 40 (при цьому оркестр сильно фальшивить) і Огінського «Прощання з Батьківщиною». Мачек залишає готель і Христину. Мачек не зупиняється на вимогу патруля. У нього стріляють і смертельно ранять. Мачек намагається втекти, але вмирає на звалищі під звуки полонезу Огінського. Назва фільмуНазву фільму як, власне, і роману Єжи Анджеєвського, взято з вірша польського поета Ципріана Норвіда:
Знімальна група
У ролях
Музика у фільмі
Робота над фільмом Фільм знімали в Тшебниці та у Вроцлаві. Збігнєв Цибульський грав у своєму повсякденному одязі (джинси, брезентова сумка через плече) і темних окулярах, що не відповідало історичним реаліям 1945 року. У «Попелу і алмазу» виникли серйозні цензурні труднощі. Відповідальних за ідеологію бентежило те, що антикомуніст у виконанні Цибульського, навіть убивши партійного функціонера, не втрачає романтичного ореолу. На кінофестиваль у Венеції фільм потрапив за ініціативою дрібного чиновника всупереч рішенню партійного керівництва. Хоча стрічку показали поза конкурсом, вона була помічена і отримала світове визнання. До показу в СРСР фільм був допущений тільки в 1965 році. Художні особливостіФільм не позбавлений характерної для Вайди барокової експресії. У ньому - починаючи з найперших кадрів - активно використовується християнська символіка. Протистояння минулої Польщі й Польщі післявоєнної під звуки полонезу Огінського представлено як екзистенційна драма, а фінал картини надає їй велич історичної трагедії. На візуальні рішення вплинули «Асфальтові джунглі» та інші фільми нуар. Саме в фільмі «Попіл і алмаз» зіграв найкращу свою роль Збігнєв Цибульський. При виконанні цієї ролі він орієнтувався на Джеймса Діна в «Бунтарі без причини»[1]. Нагороди
ПродовженняТематичним продовженням «Попелу і алмазу» повинен був стати знятий Вайдою 35 років потому фільм «Кільце з орлом в короні». У цей фільм режисер ввів автоцитату з «Попелу і алмазу» - знамениту сцену, коли Мачек підпалює горілку в чарках в пам'ять про загиблих друзів. На фільмуванні «Попелу і алмазу» в чарках насправді був бензин, тому що він дає більш яскраве полум'я, ніж спирт.[2] Примітки
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
