uk %D0%9C%D1%96%D1%85%D0%B0%D0%BB %D0%9A%D0%BB%D0%B5%D0%BE%D1%84%D0%B0%D1%81 %D0%9E%D0%B3%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9

Міхал Клеофас Огінський
Міхал Клеофас Огінський
пол. Ogiński Michał Kleofas
	Зображення
Основна інформація
Дата народження	25 вересня 1765
Місце народження	Гузув, Мазовецьке воєводство
Дата смерті	15 жовтня 1833 (68 років)
Місце смерті	Флоренція
Поховання	Санта-Кроче
Роки активності	1788 — 1833
Громадянство	Річ Посполита; Російська імперія; Велике герцогство Тосканське
Професія	композитор
Жанри	опера
Magnum opus	Q28666650?
Членство	Торговицька конфедерація
Нагороди	Орден Білого Орла
Батько	Анджей Іґнацій Оґінськийd
Мати	Паула Шембекd
У шлюбі з	Izabela Lasockad і Maria de Nérid
Діти	Амелія Залуськаd, Іреней Клеофас Оґінськийd, Францішек Ксаверй Оґінськийd, Емма з Оґінськихd і Tadeusz Antoni Ogińskid
Автограф
	Файли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Огінський.

Мі́хал Клео́фас Оґі́нський (пол. Ogiński Michał Kleofas; біл. Міхал Клеафас Агінскі; 25 вересня 1765, Гузув, Мазовецьке воєводство — 15 жовтня 1833, Флоренція) — польський композитор, державний діяч Речі Посполитої та Російської імперії, граф, племінник великого гетьмана литовського Михайла Казимира Огінського.

Біографія

З 1789 р. — мечник литовський. 1790–1791 — надзвичайний королівський посол в Нідерландах. 1793–1795 — підскарбій великий литовський.

1794 — брав участь у повстанні Костюшка на чолі батальйону єгерів. Після поразки повстання емігрував до Константинополя, де став активним діячем еміграції, потім переїхав до Парижа. У Парижі контактував з Талейраном і французькою директорією з метою відновлення незалежності Речі Посполитої.

Після послаблення надій на відновлення незалежності і оголошення амністії в 1802 році повернувся на терени Російської імперії й оселився в селі Залісся (на території сучасного Сморгонського району Білорусі). У 1807 році зустрічався з Наполеоном в Італії.

1810 року переїхав до Петербурга і став сенатором Російської імперії, активно займався політикою.

Впродовж 1810–1812 років був у близьких відносинах з російським імператором Олександром I, запропонував йому план створення автономного Великого герцогства Литовського у складі Російської імперії. План був відкинутий.

1817 року переїхав у Вільно.

1823 року проблеми зі здоров'ям змусили його переїхати до Італії, де прожив останні 10 років життя.

Був похований у Флоренції, в церкві Санта Кроче.

Творчість

Написані ним марші та бойові пісні були поширені серед повстанців 1794 року. Автор популярних полонезів, зокрема, полонеза «Прощання з батьківщиною»^ⓘ (пол. Pożegnanie Ojczyzny, біл. Развітанне з Радзімай, відомий також як «Полонез Огінського»), фортепіанних п'єс, романсів, опери «Зеліда і Валькур, або Бонапарт в Каїрі» тощо.

Також Огінському початково приписували авторство мелодії «Мазурки Домбровського» (Jeszcze Polska nie zginęła), яка згодом стала гімном Польщі (автором слів був Юзеф Вибіцький). Проте архівні записи спростовують це, і на сьогодні мелодія вважається народною^[3].