Богуш Михайло Боговитинович

Богуш Михайло Боговитинович
 
Смерть: 1530[1] або не раніше 13 серпня 1530 і не пізніше 27 травня 1531
Країна:  Велике князівство Литовське
Релігія: православ'я
Рід: Боговитини
Батько: Богуш Боговитинович
Шлюб: Teodora Sanguszkod[2][3] і Q124291002?[3]
Діти: Anna Bohowitynowiczd[2], Феодора Богушівнаd[2] і Q112627832?[4]

Богуш Михайло Боговитинович (бл. 1480 — 1530) — руський боярин з волинського роду Боговитинів, державний діяч Великого князівства Литовського, дипломат.

Життєпис

Звали звично коротко, як батька — Богуша Боговитиновича — намісника перелайського, писаря канцелярії короля Олександра Ягеллончика. Матір — Мусятичівна, її брат подарував Богушові Михайлові Свинарин на Волині 1506 року.

За правління Сигізмунда I Старого став одним з найвідоміших можновладців ВКЛ. Діяльний як дипломат, господарник, мав приязні стосунки з діячами Корони Польської. Початок кар'єри, зростання маєтків пов'язані з репресіями проти учасників заколоту князя Михаїла Глинського.

1508 року став писарем литовським (був ним до смерті); король надав по князеві Глинському двір у Пунському повіті, замість Троцького городництва надав Жижморське намісництво. Жовтень-листопад 1509 — став тимчасово підскарбієм земським після Федька Богдановича Хребтовича (він брав участь у повстанні Глинського). В 1509 році: всупереч переконанням Ради ВКЛ, разом з іншими брав участь у поході війська Корони на Молдавію; посол до Москви як знавець ситуації. З 1511 — маршалок господарський.

1513 року отримав від Сигізмунда I Старого маєтки на Волині, Берестейщині та Підляшші: містечко Шумбар, села Пігаси (тепер Рохманів), Кутно, Залужжя, Олибіси, Кордишів, Новостав, Жолобки, Горбівці, Волока, Биківці, Потуторів, Валів, Бриків, Баймаки та інші.[5] 19 листопада 1516 року від короля Сигізмунда I Старого отримав замок у Жукові з присілками Білівим, Новим Ставом й Гумениками у Луцькому повіті вічним правом[6][7].

1518, 5 липня — як маршалок, писар, державець (староста) кам'янецький свідок в грамоті короля Сигізмунда I Старого київському пустинно-миколаївському монастирю, написаний в Кракові[8]. Опікувався Коложським монастирем в Гродно[9].

Весною 1520 став підскарбієм земським після смерті Абрагама Езофовича. Король довірив йому фінанси через свою недовіру до магнатів, його скромне походження. Представник короля разом з Іваном Іліничем на Віленському сеймі 1520, разом з Іваном Костевичем — до Москви. Посол до Москви разом з Петром Кишкою 1522 року. На пописі 1528 року виставив 64 коні.

Після смерті своєї першої дружини — Тетяни (Ганни) з князів Гольшанських (пом. 12.7.1522) — князь Костянтин Іванович Острозький за посередництвом київського митрополита Йосифа й земського підскарбія Богуша Михайла Боговитиновича уклав угоду з княгинею Анастасією Слуцькою про одруження з її дочкою Олександрою.[10]

12 березня 1523 року як «старий» маршалок[11] згаданий в грамоті короля Сигізмунда I Старого щодо відновлення Межигірського монастиря, написаній у Кракові[12]

Посідав уряд слонімського старости[13]. 12 листопада 1529 року підписав заповіт. Помер, ймовірно, не старим, залишив по собі значний маєток завдяки Сигізмундові I Старому.

Сім'я

Дружина — Федя (Федора) Андріївна Сангушко, сестрениця князя Костянтина Острозького, назвав його швагром 1522 року;[14] донька князя Андрія Сангушка. Діти:

  • Ганна (Анна) — дружина львівського каштеляна Станіслава Ґабріеля Тенчиньського, через це 1538 року виникла суперечка між литовцями (не хотіли переходу дідичної власності підданому Корони) та поляками;
  • Федора (Теодора) — дружина київського воєводи, князя Семена (Фридерика) Пронського, ґнєзненського кастеляна Миколая Тшебуховского, хелмінського підкоморія Міхала Дзялинского;
  • Юліана — 1546 року мала процес з сестрами за спадок батька.

Примітки

  1. ↑ Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego 1386—1795 / за ред. J. Wolff — Kraków: 1885. — С. 185, 259–260.
  2. ↑ а б в Сліж Н. Лёс дзяцей Івана Гарнастая, падскарбія ВКЛ // Białoruskie Zeszyty Historyczne — Беласток: Беларускае гістарычнае таварыства, 2013. — вип. 39. — С. 46. — ISSN 1232-7468
  3. ↑ а б Urzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, t. VIII, Ziemia brzeska i województwo brzeskie XIV‒XVIII wiek / за ред. A. Rachuba — Warszawa: 2020. — С. 65. — ISBN 978-83-65880-89-5
  4. ↑ Сліж Н. Лёс дзяцей Івана Гарнастая, падскарбія ВКЛ // Białoruskie Zeszyty Historyczne — Беласток: Беларускае гістарычнае таварыства, 2013. — вип. 39. — С. 44. — ISSN 1232-7468
  5. ↑ Rachmanów // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1888. — Т. IX. — S. 351. (пол.) — S. 351. (пол.)
  6. ↑ Цинкаловський Олександер. Жуків Старий [Архівовано 19 січня 2015 у Wayback Machine.] // Стара Волинь і Волинське Полісся. Т. 1. — Вінніпег, 1984. — С. 401—403.
  7. ↑ Żuków (3) Stary // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1895. — Т. XIV. — S. 844. (пол.) — S. 844. (пол.)
  8. ↑ Отделъ ІІІ. Извѣстія грамотъ, документовъ // Сборникъ матеріаловъ для исторической топографіи Кіева и его окрестностей (редактори Володимир Антонович, Ф. Терновський). — К. : типографія Е. Я. Федорова, 1874. — С. 16.
  9. ↑ Чистович И.А. Очерк истории западнорусской церкви. Ч. 1 / И. Чистовича. — СПб : тип. Департамента уделов, 1882. — С. 126-127.
  10. ↑ Собчук В. Степанська волость та її власники (до кінця 60-х років XVI ст.) // Наукові записки Національного університету, 2011. — Серія «Історичні науки». — Вип. 18. — С. 26.
  11. ↑ Отделъ ІІІ. Извѣстія грамотъ, документовъ // Сборникъ матеріаловъ… — С. 22.
  12. ↑ Там само. — С. 20—22.
  13. ↑ Вихованець Т. Лист Костянтина Острозького до Юрія Радзивіла від 26 травня 1531 р.: зауваги на полях // Наукові записки Національного університету, 2011. — Серія «Історичні науки». — Вип. 18. — С. 92.
  14. ↑ Halecki O. Bohowitynowicz Bohusz Michał h. Korczak (Pelikan?) (†1530)… — S. 227.

Джерела

Посилання


українська персоналія Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.