Плотников Борис Григорович

Плотников Борис Григорович
Плотников Борис Григорович
Плотников Борис Григорьевич
	Борис Плотников у 2012
	Борис Плотников у 2012
Народився	2 квітня 1949 (76 років); Нев'янськ
Помер	2 грудня 2020 (71 рік) ; Москва, Росія ; коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19) ;
Поховання	Троєкуровське кладовище
Громадянство	СРСР → Росія
Діяльність	актор театру і кіно
Alma mater	Єкатеринбурзький державний театральний інститутd (1970) і Уральський державний університет імені О. М. Горького
Заклад	Єкатеринбурзький театр юного глядачаd, Московський академічний театр сатири, Центральний академічний театр Російської арміїd і Московський художній театр імені Антона Чехова
Роки діяльності	1970—2019
IMDb	ID 0687450
	Нагороди та премії
	;
	Плотников Борис Григорович у Вікісховищі

Борис Григорович Пло́тников (рос. Борис Григорьевич Плотников; 2 квітня 1949, Нев'янськ, Свердловська область, РРФСР, СРСР — 2 грудня 2020, Москва, Росія) — радянський, російський актор театру і кіно, театральний педагог, професор. Заслужений артист Російської Федерації (1992). Народний артист Російської Федерації (1998). Кавалер ордена Пошани (2005)^[1].

З життєпису

Борис Плотников народився 2 квітня 1949 року в м. Нев'янську (Свердловська область). Закінчив школу № 57 у місті Свердловську-44 (нині Новоуральськ).

Закінчив Свердловське театральне училище (1970) і Уральський державний університет (1983, філологічний факультет).

1969—1978 рр. — актор Свердловського ТЮГу.
1978—1988 рр. — актор Московського театру Сатири.
1988—2002 рр. — актор Центрального академічного театру Радянської Армії.
З 1999 року — актор Театру-студії під керівництвом О. П. Табакова.
З 2002 року — актор МХТ ім. А. П. Чехова.

Дебютував в кіно головною роллю Сотнікова у стрічці режисера Л. Шепітько «Сходження» (1976, озвучив Олександр Дем'яненко). Картина отримала ряд міжнародних кінопремій^[2].

Глибокий, тонкий драматичний актор. Зіграв у фільмах і телесеріалах більше сімдесяти ролей. Велику популярність принесла роль доктора Борменталя у фільмі В. Бортка «Собаче серце» (1988).

Знімався в кінострічках українських кіностудій: «Напередодні прем'єри» (1978, к/ст ім. Довженка; Андрій Лагутін), «Звинувачення» (1984, к/ст ім. Довженка; Бутенко), «Жив-був Шишлов» (1987, поручик; к/ст ім. Довженка), «Гамбрінус» (1990, Одеська кіностудія).

Працював на озвучуванні фільмів — документальних і анімаційних («Хто?» (1986), «У тиші» (1989), «Дівчинка з сірниками» (1996), «Казки старого піаніно» (2011) та ін.)^[3].

Лауреат премії «Московська прем'єра» Фонду К. С. Станіславського та премії Благодійного фонду Олега Табакова (2003)^[4].

Автор книги (рос.) «Моя надежда, мука и награда…» (АСТ-Пресс Книга 2004).

У 2011 році, у зв'язку з 310-річчям Нев'янська, нагороджений званням почесного громадянина Нев'янського міського округу.

З 2016 року викладав на кафедрі «Майстерність актора» Російського інституту театрального мистецтва. Професор.

Помер на 72-му році життя 2 грудня 2020 року від пневмонії, викликаною коронавирусною інфекцією.

Фільмографія

Акторські теле- і кінороботи:

«Сходження» (1976, Сотніков (озвучив Олександр Дем'яненко); реж. Л. Шепітько)
«Омелян Пугачов» (1978, іконописець)
«Напередодні прем'єри» (1978, Андрій Лагутін; к/ст ім. Довженка, реж. О. Гойда)
«Дике полювання короля Стаха» (1979, Андрій Белорецький, етнограф; реж. В. Рубінчик)
«І вічний бій... З життя Олександра Блока» (1980, полковник Сергій Олександрович)
«Дульсінея Тобоська» (1980, Луїс де Карраскіль; реж. С. Дружиніна)
«Ліс» (1980, Геннадій Дем'янович Несчастлівцев (роль озвучив — Юрій Демич); реж. В. Мотиль)
«Дві глави з сімейної хроніки» (1982, Манфред в молодості)
«Дублер починає діяти» (1983, Борис Петрович Костін, дублер директора заводу)
«Життя Берліоза» (1983, Ленфільм; В. Ф. Одоєвський, російський письменник і музикознавець )
«Казка про Зоряного хлопчика» (1983, психолог сузір'я)
«Неймовірне парі, або Істинна пригода, що благополучно завершилася сто років тому». Новела «Парі» (1984, студент-юрист; реж. В. Мотиль)
«Іона, або Художник за роботою» (1984, Іона; реж. О. Кайдановський)
«Звинувачення» (1984, Бутенко; реж. В. Савельєв, к/ст ім. Довженка)
«Час синів» (1986, Олександр Кордін)
«Остання інспекція» (1985, Щербацький)
«Угода» (1985, Мігель)
«Михайло Ломоносов» (1986, Петро III; реж. О. Прошкін)
«Лермонтов» (1986, Юрій Петрович Лермонтов, батько Лермонтова/ Пушкін; реж. М. Бурляєв)
«Петро Великий»/Peter the Great (1986, телесеріал США; царевич Олексій Петрович)
«Холодне літо п'ятдесят третього…» (1987, син Старобогатова; реж. О. Прошкін)
«Білі ночі» (1987, фільм-спектакль, Мрійник)
«Дні і роки Миколи Батигіна» (1987, Кочергін; реж. Л. Пчолкін)
«Гобсек» (1987, граф де Ресто)
«Цей фантастичний світ» (1987, робот-телепат Ербі)
«Перша зустріч, остання зустріч» (1987, винахідник Куклін; реж. В. Мельников)
«Собаче серце» (1988, доктор Борменталь)
«Жив-був Шишлов» (1987, поручик (немає в титрах); к/ст ім. Довженка)
«Фізики» (1988, Йоганн Вільгельм Мьобіус/ «цар Соломон»)
«Повістка до суду» (1988, Віктор Андрійович Лучников)
«Записки божевільного» (1990, фільм-спектакль, Аксентій Іванович Поприщин, титулярний радник)
«Гамбрінус» (1990, Миша, злодій, бізнесмен, чекіст ; реж. Д. Месхієв, Одеська кіностудія)
«Після дуелі» (1990, фільм-спектакль, імператор Микола I)
«Гра в смерть, або Сторонній» (1991, Влад Войку)
«Машенька» (1991, Олексій Іванович Алфьоров)
«Тіні» (1991, фільм-спектакль, Бобирєв)
«Справа Сухово-Кобиліна» (1991, Антон Павлович Чехов)
«Прогулянка по ешафоту» (1992)
«Сонм білих княжон» (1992, імператор Микола II)
«Відлюдник» (1992, Совков; реж. Б. Токарєв)
«Розкол» (1993, т/ф, П. Б. Струве)
«Графиня Шереметєва» (1994, Олександр I)
«Грибоєдовський вальс» (1995, імператор Микола I)
«Падіння вгору» (1998)
«Чорна кімната» (2000, кіноальманах; новела «Колекціонери»; Ван Гог/ колекціонер)
«Імперія під ударом» (2000, т/с, Сергій Олександрович, великий князь)
«Цвіркун за вогнищем» (2001, Цвіркун; реж. Л. Нечаєв)
«Лавина» (2001, психотерапевт)
«Сповідь небіжчика» (2001, короткометражний)
«Чайка» (2001, фільм-спектакль, Євген Сергійович Дорн)
«Маска і душа» (2002, реж. С. Колосов)
«Кабала святош» (2003, фільм-спектакль; маркіз де Шаррон, архієпископ м. Парижа)
«Євлампія Романова. Слідство веде дилетант». «Покер з акулою» (фільм № 2) (2003, Федір Бурлевський)
«Бій з тінню» (2005, Дмитро Іванович, доктор)
«Пушкін. Остання дуель» (2006, Леонтій Дубельт)
«Сплачено смертю» (2007, телесеріал, Босх)
«Дядя Ваня» (2007, фільм-спектакль; Іван Петрович Войницький, син Марії Василівни)
«Експерти» (2007, т/с, Олександр Михайлович Маркін, судово-медичний експерт)
«Одна любов душі моєї» (2007, т/с, Леонтій Дубельт; реж. Н. Бондарчук)
«Пригода, складена за поемою М. В. Гоголя „Мертві душі“» (2007, фільм-спектакль)
«Туман розсіюється» (2008, т/с, Хадсон, співробітник ФБР)
«Спадщина» (2008, т/с, Михайло Іванович Скворцов, шкільний учитель Романа)
«Сава» (2008, т/с, Вітте, міністр фінансів)
«Вольф Мессінг: той, що бачив крізь час» (2009, т/с, Зігмунд Фрейд)
«Гоголь. Прощальна повість» (2009, документальний)
«Дар» (2011, т/с, Яків Гордєєв)
«У кожного своя війна» (2011, т/с, Семен Григорович, бухгалтер)
"Снайпери: Любов під прицілом» (2012, т/с, Сергій Сергійович Радіонов, батько Каті)
«Винищувачі. Останній бій» (2015, т/с, Сергачев, директор авіазаводу, генерал-лейтенант)
«Крила імперії» (2017, т/с, Петро Двинський, князь)
«Годунов» (2019, т/с, Іов, патріарх Московський і всієї Русі) та ін.

Озвучування мультфільмів:

рос. «Ух ты, говорящая рыба!» (1983, Еех)
«Хто?» (1986)
«У тиші» (1989)
«Різдвяна заметіль» (1994)
«Дівчинка з сірниками» (1996)
«Притча про Різдво» (2000)
«Легенда про леді Годиву» (2004)
«Казки старого піаніно», фільм «Джоаккіно Россіні. Записки гурмана» (2011)
«Казки старого піаніно», фільм «Сергій Прокоф'єв. Четвертий апельсин» (2011, читає текст) та ін.

Примітки

↑ Біографія на kino-teatr.ru. Архів оригіналу за 22 червня 2015. Процитовано 24 жовтня 2015. Біографія на kino-teatr.ru (рос.)
↑ Енциклопедія вітчизняного кіно: «Сходження» (1976). Архів оригіналу за 11 жовтня 2016. Процитовано 24 жовтня 2015.
↑ Фільмографія на animator.ru. Архів оригіналу за 15 травня 2021. Процитовано 24 жовтня 2015. Фільмографія на animator.ru (рос.)
↑ МХТ ім. А. П. Чехова: Борис Плотников. Архів оригіналу за 29 вересня 2015. Процитовано 24 жовтня 2015. МХТ ім. А. П. Чехова: Борис Плотников (рос.)