uk %D0%A0%D1%83%D0%B1%D1%96%D0%BD%D1%87%D0%B8%D0%BA %D0%92%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B9 %D0%94%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Валерій Давидович Рубінчик
Валерій Давидович Рубінчик
	Зображення
Дата народження	17 квітня 1940
Місце народження	Мінськ, Білоруська РСР
Дата смерті	2 березня 2011 (70 років)
Місце смерті	Москва
Поховання	Востряковський цвинтар
Громадянство	СРСР
Alma mater	Білоруський театральний інститут, Всесоюзний державний інститут кінематографії
Професія	кінорежисер
Кар'єра	з 1960
Напрям	драма, мелодрама, бойовик
Заклад	Білорусьфільм
Нагороди
IMDb	ID 0748194

Вале́рій Дави́дович Рубі́нчик (*17 квітня 1940(19400417) — † 2 березня 2011) — білоруський кінорежисер і сценарист.

Життєпис

Народився 17 квітня 1940 року у Мінську, у єврейській родині. Тато — Давид Ісаакович Рубінчик — був директором в оркестрі Едді Рознера, потім — директором Російського театру в Мінську. Мати, Марія Абрамівна, працювала інженером.

Навчався у школі № 42 у Мінську.

У 1962 році — закінчив три курси режисерського факультету Білоруського театрального інституту. Під час навчання — працював різноробом на «Білорусьфільмі».

Після кількох спроб, у 1962 році, вступив на режисерський факультет ВДІКу, який закінчив у 1969 році (майстерня Якова Сегеля). Під час навчання — працював помічником режисера (фільм 1965 року «Пущик їде в Прагу» режисера Льва Голуба), асистентом у Володимира Бичкова, знімався у пробних фільмах колег-студентів.

Із 1969 року — режисер на кіностудії «Білорусьфільм». Згодом — художній керівник «Білорусьфільму».

Знявся у кількох епізодичних ролях.

З 1990 року — на «Мосфільмі».

Викладав у ВДІКу та Московському інституті сучасного мистецтва.

У 1993-1995 та 2000-2002 роках керував режисерськими майстернями на Вищих курсах сценаристів і режисерів у Всеросійському інституті перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників кінематографії.

У 1999 році — очолив майстерню режисури кіно та телебачення в Московському інституті сучасного мистецтва, а з 2004 року — декан факультету режисури кіно та ТБ у цьому інституті.

Своє життя описував так:

«Шкодую багато про що. Насамперед про те, що у мене були великі паузи між фільмами. Пояснюю це тим, що надто довго вибирав тему, сценарій. Шкодую, що не зняв фільм про своє повоєнне дитинство, про улюблений Мінськ. Що мало працював у театрі. Часом шкодую, що не став актором. У ВДІКу мене знали як здібного актора і тому запрошували у всі дипломні спектаклі акторського факультету, у всі капусники.»^[1].
Оригінальний текст (рос.)
«Сожалею о многом. Прежде всего о том, что у меня были большие паузы между фильмами. Объясняю это тем, что слишком долго выбирал тему, сценарий. Жалею, что не снял фильм о своём послевоенном детстве, о любимом Минске. Что мало работал в театре. Порой жалею, что не стал актёром. Во ВГИКе меня знали как способного актёра и поэтому приглашали во все дипломные спектакли актёрского факультета, во все капустники.».