|
Патомський кратер
 Патомський кратер — конус із роздроблених вапнякових брил на схилі гори Патомського нагір'я в Бодайбинському районі Іркутської області Росії, за 350 км від районного центру Бодайбо[2]. Діаметр конуса 160 м, висота 40 м, висота центрального малого конуса — 15 м. Виявлений 1949 року радянським геологом Вадимом Вікторовичем Колпаковим[3]. НазваСеред місцевого населення кратер має назву «Гніздо вогняного орла»[4][3]. Кратер відомий також під назвами «Конус Колпакова», «Джебульдинський кратер», «Явальдинський кратер»[2]. ОписПатомський кратер, унікальний за своїми характеристиками геологічний об'єкт, являє собою кільцеву структуру (76 м у діаметрі) центрального типу з насипним конусом висотою 40 м, складений вапняками та іншими гірськими породами (пісковиками, метаморфізованими сланцями, польовошпат-карбонатними і кварцовими жилами). Сам кратер розташований серед теригенно-карбонатних порід маріїнської свити протерозою. Конус увінчується пласкою вершиною, яка являє собою кільцевий вал. У центрі воронки гірка висотою до 12 м. Загальний об'єм конуса оцінюється у 230—250 тис. м³, маса — близько 1 млн тонн. Кільцева структура з чітко вираженою зональністю відзеркалює послідовне утворення його головних структурних елементів:
Під час картування кратера встановлено, що найбільш піднесена його частина — кільцевий вал — розділена неглибоким зниженням у рельєфі на дві частини. На ранньому етапі утворився внутрішній вал, складений сильно вивітреними сірими вапняками. Серед цих вапняків зустрічаються поодинокі брили метаморфізованих сланців і пісковиків, часто кварцитовидих. На них ростуть окремі модрини. Зовнішній, більш молодий, кільцевий вал складний темно-сірими масивними кристалічними вапняками, що слабо зазнали процесів вивітрювання, і на ньому модрини відсутні. Становлення Патомського кратера, мабуть, завершилося формуванням центральної гірки, яка в районі її вершини представлена масивними кристалічними вапняками, мінімально заторкнута процесами вивітрювання. ДослідженняУперше кратер був виявлений під час геологічного картографування Патомського нагір'я 1949 року радянським геологом Вадимом Вікторовичем Колпаковим[3]. У 1963 році комісія з метеоритів Сибірського відділення АН СРСР направила на Патомський кратер експедицію, яка виконала ряд цікавих комплексних досліджень. 2006 року до кратера була здійснена наукова експедиція Санкт-Петербурзького інституту геохімії РАН, що здійснила гравіметричні, геоелектричні вимірювання, зробила відбір гірських порід. У період 2005-2010 років було зроблено кілька спільних експедицій на Патомський кратер з ініціативи газети «Комсомольська правда» і голови Ради Федерації Росії С. М. Миронова[5]. 2010 року в Санкт-Петербурзькому державному гірничому інституті була проведена науково-практична конференція з проблеми Патомського кратера, на якій всі експерти відкинули метеоритну гіпотезу. ГенезисГеолого-геохімічні дослідження в складі комплексних експедицій 2006, 2008 і 2010 років свідчать про ендогенні причини утворення кратера, які, очевидно, пов'язані з розвитком глибинного магматичного процесу з надходженням глибинного потоку газових і флюїдних компонентів[5]. Встановлено, що еруптивний матеріал у вигляді брил пісковиків і сланців серед вапняків, виведений на сучасну поверхню, був інтенсивно карбонатизований. У результаті в теригенних породах утворилась мінеральна асоціація карбонатних мінералів: кальцит, сидерит, анкерит, флюорит. Виявлення в межах кратера окремих брил теригенних порід з аномальними геохімічними характеристиками дає можливість припускати існування на глибині субвулканічного магматичного тіла, яке визначило речовинні особливості гірських порід Патомського кратера[6]. Оцінка вікуОскільки вік кратера має принципове значення, 2008 року В. І. Воронін із Сибірського інституту фізіології і біохімії рослин Сибірського відділення РАН зробив масовий відбір спилів найбільш солідних за віком модрин як за декілька метрів від зовнішнього осипу кратера, так і на схилах кратера. У результаті дендрохронологічного аналізу обґрунтований висновок, що близько 500 років тому в процесі формування насипного конуса і активного зрушення ґрунту стався масовий вивал дерев і з'явилося нове покоління модрин із віком 400—480 років. Таким чином, період утворення кратера можна віднести до кінця XV — початку XVI століть[3]. На зовнішньому осипу кратера і ранньому кільцевому валу найстаріші дерева з'явилися приблизно 250—300 років тому. Досліджувані дерева зафіксували у власних річних кільцях катастрофічну подію 1841—1842 років, що викликало різні пошкодження. Можна припустити, що час утворення пізнього кільцевого валу припадає на ці роки. Цілком обґрунтованим є висновок, що до цього часу був вже сформований ранній кільцевий вал кратера, на породах якого виросло дерево з віком 236 років. Оскільки на центральній гірці дерева значно молодше (71 рік), цілком логічно припустити, що вона завершувала повне формування насипного конуса[3]. Підтверджується висновок геологів, що кратер формувався протягом тривалого часу, і окремі катастрофічні події, пов'язані з різними етапами ендогенної активності й становлення кратера, зафіксовані дендрохронологією[6]. Метеоритна гіпотезаПередбачувана раніше першовідкривачем Вадимом Колпаковим, а пізніше й геологом Олександром Портоновим, метеоритна гіпотеза походження Патомського кратера не підтверджується проведеними комплексними дослідженнями[3]. Згідно з метеоритною гіпотезою, конус мав утворитися під час зіткнення із Землею надщільного метеорита на швидкості 1,5 км/с. Інші версії пов'язували його з одним з уламків Тунгуського метеорита. Див. такожПримітки
Література
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
