|
Миронов Сергій МихайловичСергій Михайлович Миронов (рос. Сергей Михайлович Миронов, нар. 14 лютого 1953 року, Пушкін, Ленінград) — російський політик. Керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній думі РФ з 5 жовтня 2016 року.[1] Депутат Державної думи Російської Федерації VII скликання. Голова партії «Справедлива Росія» — член бюро президії Центрального ради партії, депутат Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (1994–2001). Заступник голови Законодавчих зборів Санкт-Петербурга (2000—2002). Виставляв свою кандидатуру на виборах президента РФ в 2004 і 2012 роках і обидва рази займав останнє місце. Голова Наглядової ради «Союзу десантників Росії». З 2014 року під міжнародними санкціями — йому заборонено виїзд до США та Західної Європи[2][3]. ЖиттєписСергій Миронов народився 14 лютого 1953 року в місті Пушкіна. Батьки походять з Тверській і Новгородської областей. Мати — Галина Федорівна Варламова, батько — Михайло Омелянович Миронов[4]. Батько — фронтовик Німецько-радянської війни; після демобілізації залишився служити в армії. Мати працювала інструктором партійного обліку[5]. Дід Омелян Еремеіч Миронов був розстріляний у вересні 1937 року. Закінчив середню школу № 410 Пушкінського району Ленінграда.[6]. У 1969 вступив до Індустріального технікуму на факультет «Геофізичні методи пошуку та розвідки корисних копалин і мінералів». Однак, провчившись один семестр, закинув навчання. Влітку наступного року знову вступив на перший курс цього ж технікуму. Після першого курсу з'їздив в першу експедицію на Кольський півострів. Восени 1971, на початку другого курсу, маючи відстрочку від армії до закінчення технікуму, добровільно пішов на строкову службу. Служив у повітряно-десантних військах (ВДВ) ВС СРСР 1973 у Литві та Азербайджані. Освіта та кар'єраУ 1974 21-річний Сергій Миронов вступив у Ленінградський гірничий інститут ім. Плеханова[7]. Будучи студентом почав працювати в НВО «Геофізика», в секторі, де займалися пошуками уранової сировини. 1978—1986 — старший інженер-геофізик НВО «Рудгеофизика» (нині ФДМ НВП «Геологорозвідка»[8]), потім — геофізиком Зеленогірській експедиції Міністерства геології СРСР. З 1986 по 1991 за напрямом Міністерства геології СРСР працював старшим геофізиком аэропартии в Монгольської Народної Республіки. До цього він їздив туди протягом п'яти років на півроку, а в 1986 перебрався з родиною в Улан-Батор, де жив ще 5 років до розпаду СРСР у 1991 році[9]. Після 1991 рокуЗ 1991 по 1993 рік був виконавчим директором пушкінського АТЗТ «Російська торгова палата». 1992 — закінчив Санкт-Петербурзький технічний університет. У 1993 році отримав атестат Мінфіну Росії на право роботи на ринку цінних паперів. 1994—1995 — виконавчий директор АТВТ «Будівельна корпорація „Відродження Санкт-Петербурга“». Законодавчі збори Санкт-Петербурга (1994—2001)У 1994 обраний депутатом Законодавчих зборів Санкт-Петербурга I скликання від блоку «Весь Петербург». З квітня 1995 — перший заступник голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга. У 1997 році закінчив з відзнакою Російську академію державної служби при Президенті Російської Федерації У 1998 році закінчив з відзнакою юридичний факультет Спбду. Квітень — грудня 1998 — виконувач обов'язків голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга I скликання. У грудні 1998 року обраний депутатом Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга II скликання по 12-му виборчому округу, отримавши 70 % голосів виборців (кращий результат в місті) і увійшов до складу фракції «Законність». З 1999 слухач філософського факультету Спбду[10]. У 2000 році — заступник керівника виборчого штабу Володимира Путіна по Санкт-Петербургу, на президентських виборах 2000 року. У червні 2000 обраний заступником голови Законодавчих Зборів Санкт-Петербурга другого скликання. З вересня 2000 року — голова політради Санкт-Петербурзького регіонального політичного громадського руху «Воля Петербурга». Раду Федерації (2001—2011)Член Ради ФедераціїПісля реформи Ради Федерації Федеральних Зборів. 13 червня 2001 року обраний членом Ради Федерації — представником законодавчого збори Санкт-Петербурга. З червня 2001 — член Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань, член Комісії Ради Федерації з регламенту та парламентських процедур. З жовтня 2001 року — заступник голови Комітету Ради Федерації з конституційного законодавства і судово-правових питань. Голова Ради Федерації5 грудня 2001 року обраний головою Ради Федерації. Миронов був єдиним кандидатом на пост спікера — він був рекомендований президентом[11]. За затвердження на цій посаді Сергія Миронова проголосували 152 сенатора, 2 — проти і 4 члена Ради Федерації утрималися від голосування. На початку засідання повноваження голови Ради Федерації з себе склав Єгор Строєв, який перебував на цій посаді протягом двох термінів[12]. Очолюючи Рада Федерації, виступав проти політизації цього органу і створення в ньому партійних фракцій. Першою ініціативою Миронова на цій посаді стала пропозиція збільшити президентський термін з 4 до 7 років. За словами спікера Ради Федерації, «для Росії в сучасних умовах 4 роки президентського терміну — це мало»[13]. Президент Володимир Путін у відповідь заявив, що вважає таке збільшення недоцільним, однак ця ідея знайшла чимало прихильників[14]. 30 грудня того ж року Миронов запропонував новий порядок обрання членів Ради Федерації — посаду члена верхньої палати парламенту має бути виборною. Миронов розповів, що вже розробив відповідний законопроєкт. На його думку, тільки народний мандат дозволить членів верхньої палати парламенту стати незалежними[15]. 1 лютого 2002 Миронов обраний головою Ради Міжпарламентської Асамблеї держав — учасників. Справедлива Росія2006 року брав участь у створенні і очолив партію «Справедлива Росія», покликану стати конкурентом «Єдиної Росії» в рамках потенційної двопартійної системи в Росії. На початку 2007 року з обранням 4 скликання законодавчих зборів Санкт-Петербурга повноваження Сергія Миронова в Раді Федерації формально закінчилися. Але 28 березня новий парламент підтвердив повноваження Миронова, відкривши тим самим йому шлях до третього спікерського терміну. Миронов був знову обраний представником Петербурзького законодавчих зборів у Раді Федерації. 30 березня 2007 року переобраний головою Ради Федерації на третій термін. 16 квітня 2011 року пішов у відставку з поста голови «Справедливої Росії», залишаючись при цьому її лідером. 18 травня 2011 року за пропозицією фракції «Єдина Росія» Законодавчих зборів Санкт-Петербурга був відкликаний з посади представника Законодавчих зборів міста в Раді Федерації, позбувшись таким чином посади голови СФ. 25 травня 2011 року прийшов у Раду Федерації, де виступив з промовою, підвівши підсумки майже десятирічної роботи на посаді голови[16]. Депутат Державної Думи РФ8 червня 2011 року зареєстровано депутатом 5 скликання Державної думи, зайнявши місце депутата Олени Вторигіної.[17][18][19]. 14 червня 2011 року обраний Керівником фракції «Справедлива Росія» в думі РФ; став членом Комітету думи з науки і наукомістких технологій. 4 грудня 2011 року переобраний депутатом Думи 6 скликання, керівник фракції «Справедлива Росія» у Державній Думі, член Комітету ГД з житлової політики і житлово-комунальному господарству. У грудні 2011 року на подовженому VI З'їзді партії «Справедлива Росія» була висунута кандидатура Миронова для участі у президентських виборах 2012 року[20]. З 11 липня 2012 року — член Державної ради РФ[21]. Сергій Миронов вважає, що треба бомбардувати центри прийняття рішень у столиці сусідньої держави Києві, і не проти вбивства президента України Володимира Зеленського[22]. Після повномасштабного вторгнення23 листопада 2023 року стало відомо, що Миронов та його дружина удочерили викрадену з України дівчинку, змінивши їй ім'я та прізвище.[23][24][25] У грудні 2022 року Миронов та Варламова удочерили Маргариту, змінивши ім'я на Марина Сергіївна Миронова[26][27]. Крім цього, його дружина також викрала й вивезла до росії двохлітнього українського хлопчика[27]. Фінансування тероризму в УкраїніВ Севастополі і Сімферополі Миронов був 26-27 лютого 2014-го, безпосередньо перед початком анексії Криму РФ.[джерело?] В кінці 2014 року і в кінці 2015 року відвідував окупований проросійськими терористами Донецьк. Виступає за визнання терористичних угруповань ДНР і ЛНР як держав.[джерело?] В ході президентських виборів 2018 року відмовився висувати власну кандидатуру і був членом ініціативної групи, що висунула кандидатуру президента РФ Путіна.[28] Кримінальне переслідування в Україні Відкрито підтримує та фінансує проросійські терористичні організації в Україні. 25 липня 2014 року українське МВС порушило кримінальну справу проти Миронова.[29] СанкціїУ березні 2014 року Миронова включено до осіб, проти яких запроваджено санкціяї ЄС, США, Канади, Австралії і Швейцарії. У вересні 2015 року включений в санкційний список України.[3] 7 вересня 2022 року Миронов був повторно доданий до санкційного списку України.[30] Нагороди
Примітки
Посилання
|
_(cropped).jpg)
