Частина інформації в цій статті застаріла. Ви можете допомогти, оновивши її. Можливо, сторінка обговорення містить зауваження щодо потрібних змін.(лютий 2015)
Народився в родині начальника Управління міжнародних зв'язків Держкомспорту СРСР і співробітниці кафедри полімерів Московського інституту хімічного машинобудування. Його сестра — літературознавецьІрина Прохорова, редактор і видавець журналу «Новое литературное обозрение»[5].
У 1988, на останньому курсі Московського фінансового інституту, який він закінчив у 1989 з відзнакою, вступив до КПРС[5].
2001 — 2008 — генеральний директор, голова правління ГМК «Норильський нікель» (з червня 2001). У квітні 2007-го залишив посаду Генерального директора ГМК «Норильський нікель». Проте у вересні 2007-го Прохоров все ще володів блокуючим пакетом «Норильського нікеля» (25 %)[9].
2006 — 2010 — Голова ради директорів ВАТ «Полюс Золото».
З грудня 2010-го по червень 2011-го — генеральний директор ВАТ «Полюс Золото»[12].
З 25 червня до 16 вересня 2011-го — лідер партії «Правоє дєло».
Політична діяльність
25 червня 2011-го на позачерговому з'їзді партії «Правоє дєло» Прохоров вступив до партії і був обраний її лідером терміном на чотири роки. Однак вже 15 вересня 2011го на з'їзді партії його було усунено з посади її голови після чого Прохоров вийшов з партії.[13] Прохоров покинув партію «після публічного скандалу та звинувачень в адрес Кремля».[13] Свій відхід Прохоров пояснив здійсненим на нього тиском з Кремля, основною причиною котрого було включення в передвиборчі списки партії Евгена Ройзмана.[13] Після скандалу з «Правим дєлом» Прохоров на деякий час щез з публічної політики.[13]
12 грудня 2011-го Прохоров заявив про бажання балотуватися в президенти Росії.[14] Прохоров назвав це рішення «можливо, найсерйознішим рішенням в своєму житті».[13] Своїм электоратом Прохоров вважає «середній клас в найширшому значенні цього слова».[13] Прохоров повідомив журналістам, що над кандидатурою прем'єр-міністра ще розмірковуватиме: «Я маю великий вибір кандидатів, нехай вони захистять своє місце».[13] Прохоров також оголосив про намір створити «розраховану на тривалу перспективу» нову партію, котру він хоче почати «вибудовувати з самого низу».[13]
У політичній частині програми Прохоров висловив намір обмежити можливість обрання президента та губернаторів суб'єктів РФ «тільки двома термінами протягом життя»[15].
Активи і статки
Станом на жовтень 2010 контролював наступні активи: великі пакети акцій в сировинних компаніях «Російський алюміній», «Полюс Золото», «Інтерґео», енергетичну компанію «Квадра», страхову компанію «Соґласіє», великий пакет в інвестиційній компанії «Ренесанс Капітал» та ін. Також Прохорову належать такі медіаактиви як видавнича група «Живи!» (випускає журнал «Сноб») і медіагрупа «РБК». Також Прохоров вкладає гроші в низку іноваційних проектів, серед котрих будівництво (спільно з «Роснано») заводу «Оптоган» з випуску світлодіодних ламп, проект з випуску гібридного «Йо-мобілю» та ін.[16] 2010-го Михайло Прохоров придбав 80% американської баскетбольної команди «Нью-Джерсі Нетс»[17].
За підсумками 2009 посів першу сходинку в рейтингу російських мільярдерів журналу «Forbes» з капіталом в $9,5 млрд[18]. В травні 2008 «Forbes» оцінив статок Прохорова в $22,6 млрд. В травневому числі «Forbes» за 2009 статок Прохорова оцінено вже в $9,5 млрд. Таким чином, внаслідок кризи Прохоров втратив за рік $13,1 млрд. Станом на 2010 за версією «Forbes» статок Прохорова оцінювався в $13,4 млрд, в 2011 — $18 млрд.
.jpg)
