Нахсько-дагестанські мови
На́хсько-дагеста́нські мови — сім'я мов, зосереджена переважно на сході Північного Кавказу (нині Росія), а також в Азербайджані, Грузії, Туреччині, Йорданії та в деяких інших країнах Близького Сходу. Загальна кількість мовців сягає близько 2,4 млн. У лінгвістиці також уживаний термін «дагестанські мови», що охоплює майже всі гілки нахсько-дагестанської сім'ї, за винятком нахської групи. Характерні риси:
КласифікаціяНахська група
Андо-аваро-цезька група
Даргинська група
Лезгинська група
Гіпотези про спорідненість з іншими сім'ямиА. К. Глейє висловив здогадки про те, що племена, споріднені абхазо-черкеським, в давнину жили й південніше, аж до самої Месопотамії. Щоб довести це, він звертається до досемітської мітаннійської мови та порівнює її лексику та граматику з лексикою та граматикою абхазо-черкеських мов, роблячи висновок, що мітаннійська мова посідає середнє місце між абхазо-черкеськими та нахсько-дагестанськими мовами. 1995 року С. А. Старостін висунув гіпотезу про віддалену спорідненість хуритської мови з сучасними північнокавказькими мовами. Виявлення нових текстів на хуритській мові, а також розвиток північнокавказького порівняльно-історичного мовознавства нині зробили цю гіпотезу менш популярною. В 100-словному списку базової лексики майже не знаходяться збіги між засвідченою хуритською та північнокавказькою прамовами. Лінгвістичний аналіз показує, що хуритська мова бутувала паралельно пранахській мові увесь час своєї фіксації.
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
