Палеоазійські мови
Палеоазійські мови — географічне об'єднання мов, що об'єднує чукотсько-камчатські, ескімосько-алеутські, єнісейські та юкагіро-чуванські мови, а також нівхську мову, територія поширення яких північно-східний Сибір та Далекий Схід Росії. Структура мовної сім'їЗагальна кількість носіїв цих мов становить 140 тис. Між мовами сім'ї генетичний зв'язок відсутній, тому кожна група становить окрему систему. Чукотсько-камчатська групаДо цієї групи належать чукотська, коряцька, алюторська, керецька та ітельменська мови. Кількість мовців — 16,5 тис. осіб. Поширені на Чукотці й Камчатці. Ескімосько-Алеутська групаДо неї належать ескімоська й алеутська мови, поширені на Чукотському півострові, в північних районах Канади та Ґренландії, а також на Алеутських островах. Користуються ними майже 112 тис. осіб. За даними археології й етнолінгвістики, заселення ескімосами-алеутами району Берингової протоки, а згодом районів Північної Америки відбувалося з північного сходу Азії декілька тисячоліть тому. Єнісейська групаДо неї, серед інших, належать кетська і симська мови. Локалізовані в Сибіру вздовж Єнісею. Кетською мовою в 1979 р. Розмовляло 684 особи, а симською — декілька осіб. Симська мова є вимерлою. Юкагіро-чуванська групаДо неї належать зниклі мови, якими розмовляли племена, що займали територію Північно-Східної Азії і в XVIII ст. були асимільовані росіянами та чукчами. Єдиною живою мовою цієї гілки є юкагірська, яка поширена в басейні річок Колима та Алазея. Розмовляють нею близько 250 осіб. Гіляцька групаСтановить окрему групу палеоазійських мов, і представлена тільки нівхською мовою. Локалізована на острові Сахалін і в пониззі річки Амур. Розмовляють нею більше тисячі осіб. Писемність створена в 1932 р. на основі латинської графіки, а в 1953 р. переведена на кирилицю. Література
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia