Палеоєвропейські мови

Палеоєвропейські мови (реліктові неіндоєвропейські мови Європи) — умовна назва сукупності в основному давніх мов Європи, що не відносяться до сучасних мовних сімей цього регіону (а саме індоєвропейської, семітської, уральської та алтайської). Південна частина цих мов також називається середземноморськими мовами[1].

Включають в основному древні мертві мови, за винятком єдиної живої мови — баскської, якою говорить до 1 млн осіб на території Іспанії і Франції. Решта палеоєвропейських мови відомі з написів, субстратних слів, глосів, по ономастиці і топоніміці.

Термін

Термін «палеоєвропейські мови» є відносно новим і увійшов в широкий обіг в XXI ст. Він створений як аналог раніше існуючого терміну «палеоазійські мови» як сукупність некласифікованих мов, що об'єднуються за територіальною ознакою.

У XIX—XX ст. дослідники воліли використовувати термін «Доіндоєвропейський субстрат», який нерідко піддавався критиці прихильниками гіпотез про автохтонності або ранньому поширенні індоєвропейських мов у Європі. З іншого боку, термін «палеоєвропейські мови» не завжди прийнятний для тих, хто не заперечує неіндоєвропейський характер даних мов, але припускає відносно пізні міграції їх носіїв, що можливо, відбувалися паралельно міграціям носіїв індоєвропейських мов. Прихильники гіпотези «середземноморських мов» локалізують палеоєвропейські мови лише в регіоні Середземного моря і заперечують їх поширення в північніших регіонах Європи.

Мови по території розповсюдження

Піренейський півострів

Докладніше: Палеоіспанські мови

Італія

Докладніше: доіндоєвропейські мови Італії

Егейський регіон і східне Середземномор'я

Докладніше: догрецькі мови Егейського регіону

Північна Європа

Північне Причорномор'я

Можливо є індоіранськими мовами .

Генетичні об'єднання і зовнішня мовна спорідненість

Тірренська сім'я

Серед середземноморських мов деякі дослідники виділяють гіпотетичну Тірренську сім'ю споріднених мов, в яку включають:

Баскська і Аквітанська мова

За деякими ознаками в пару близькоспоріднених мов також можна об'єднати баскську і Аквітанську мови, території яких, до того ж, є географічними сусідами.

Ось лише деякі зіставлення аквітанських імен з баскськими коріннями:[2]:

Аквітанська Баскська Значення
Andere, Andre- andre жінка
Belex, -belex, -bel(e)s beltz, bele чорний, ворона
Cis(s)on gizon чоловік
Nescato neska, neskato дівчинка, молода жінка
Sembe- seme (<*senbe) син
Seni sein (<*seni) хлопчик, брат
Sahar zahar старий
corri gorri червоний
-co -ko суфікс локативу
-tar -tar суфікс локативу

Мови, споріднені Іберійській

Гіпотеза басько-іберської спорідненості не є загальновизнаною.

У рамках гіпотези про лігурський субстрат (Анрі д'Арбуа де Жубенвіль, Юліус Покорний, Пауль Кречмер тощо) лігури і ібери розглядаються як споріднені народи, висхідні до культурі кардіальної кераміки. Народи, що походять від даної культури, проживали на південному середземноморському узбережжі Європи і навіть заселили терен сьогоденної Франції в період задовго до проникнення в Європу кельтів.

До іберійських мов деякі дослідники відносять мову (або одну з мов) піктів. Про схожість іберійської і піктської говорив і Гай Юлій Цезар, що зіткнувся з піктами після вторгнення на Британські острови.

Гіпотези спорідненості

Існує й розширене розуміння середземноморських мов, що включає кавказькі мови і мови Передньої Азії, що не відносяться до будь-яких мовних сімей. Але припущення про генетичні зв'язки у вузькому або широкому сенсі (зокрема, про басксько-кавказькі зв'язки) не підтвердилися, так що імовірно родинні зв'язки між баскською і грузинською мовою так і не були встановлені. У той же час баскська мова виявляє спорідненість з північнокавказькими мовами в рамках сино-кавказької макросім'ї мов[3].

Одна з теорій середземноморського субстрату (швейцарський учений Хубшмід) спирається на дослідження топонімічних суфіксів і на доіндоєвропейську лексику в романських мовах, особливо в іспанській (де є і фонетичний середземноморський субстрат) і італійській мовах.

Примітки

  1. ↑ Нерознак 1990
  2. ↑ IBERIAN EPIGRAPHY PAGE (en). Архів оригіналу за 25 лютого 2009. Процитовано 7 квітня 2015.
  3. ↑ Bengtson JD. [http: //jdbengt.net/articles/CILL30a.pdf Some features of Dene-Caucasian phonology (with special reference to Basque)] // Cahiers de l'Institut de Linguistique de Louvain. — 2004. — Вип. 30.4. — С. 33-54.

Література

  • Георгиев В. Исследования по сравнительно-историческому языкознанию, М., 1958.
  • Яцемирский С. А.. Опыт сравнительного описания минойского, этрусского и родственных им языков. М.: «Языки славянской культуры», 2011. ISBN 978-5-9551-0479-9
  • Bammesberger, Alfred and Theo Vennemann (eds., 2003). Languages in Prehistoric Europe. Heidelberg: Carl Winter.
  • Dolukhanov, Pavel M. (2003) Archaeology and Languages in Prehistoric Northern Eurasia // Japan Review, 15:175-186. https://web.archive.org/web/20110721072713/http://shinku.nichibun.ac.jp/jpub/pdf/jr/IJ1507.pdf
  • Fernández Álvarez, María Pilar; Prósper, Blanca María; Villar, Francisco; Jordán, Carlos. (2011). Lenguas, genes y culturas en la prehistoria de Europa y Asia suroccidental.
  • Hubschmid J. Sardische Studien, Bern, 1953.
  • Hubschmid J. Mediterrane Substrate mit besonderer Berücksichtigung des Baskischen und der west-östlichen Sprachbeziehungen, Bern, 1960.
  • Hubschmid J. Thesaurus Praeromanicus, fasc. 1—2, Bern, 1963—1965.
  • Lieberman, Mark. The Linguistic Diversiry of Aboriginal Europe // Language Log. January 6, 2009. http://languagelog.ldc.upenn.edu/nll/?p=980
  • Mailhammer, Robert (2010). Diversity vs. Uniformity. Europe before the Arrival of Indo-European Languages. http://www.lrz.de/~mailhammer/htdocs/pdf/SWE_paper-MTP_draft.pdf[недоступне посилання з квітня 2019] // to appear in: Mailhammer, Robert and Theo Vennemann. Linguistic Roots of Europe. Copenhagen: Museum Tusculanum Press.
  • Нерознак В. П. Средиземноморские языки // Лингвистический энциклопедический словарь. — М. : СЭ, 1990. — С. 490—491.

Посилання