|
МістифікаціяМістифікація — вигадка, витівка з метою ввести кого-небудь (читачів, публіку тощо) в оману жартома або із злісним наміром. Існує декілька видів містифікації:
Літературна містифікаціяЛітературна містифікація — твір, що приписується реальним автором іншій особі (письменнику, вигаданій особі тощо) або ж твір, який видається за витвір «народної творчості» («Поеми Оссіана» Макферсона). Іноді літературна містифікація полягає у заплутуванні читача вигаданими посиланнями, особами, джерелами тощо. Містифікація за своєю природою є знаряддям для літературної полеміки та політичної сатири. Однак існує перелік містифікацій, які у літературній практиці сприймали як серйозні твори, хоча й задумано їх було як пародійні («Театр Клари Газуль» Проспера Меріме, у яких висміюється «місцевий колорит» романтиків)[1]. До літературних містифікацій відносять:
Приклади літературних містифікацій«Робінзон Крузо», один із найпопулярніших романів світової літератури з'явився в 1719 році як містифікація. Даніель Дефо створив цей твір, наслідуючи книгу капітана В. Роджерса, який у своєму романі, виданому на рік раніше розповідав про Александра Селькірка, якого він підібрав на одному з островів архіпелагу Хуан Фернандес, де Селькірк провів чотири роки. Назвавши записи Робінзона справжніми спогадами «моряка з Йорку», він опублікував цей роман, у передмові до якого видавець повідомляв, що він вважає книгу «викладенням фактичних подій», тому що «у ньому дійсно не має ані краплини вигадки». Рік по тому Дефо створив наступний роман-містифікацію — «The Memoirs of a Cavalier or a Military Journal 1632—1648» — спогади англійського дворянина-офіцера про своє перебування в Німеччині та громадянську війну в Англії. Як і «Робінзона», видавець приписав твір «історичному анонімові», а у другому виданні відкрив ім'я цього аноніма, приписавши авторство полковникові Ендрю Ньюпорту, справжній історичній персоні, причому на титульному аркуші «Мемуарів» було розміщено портрет Ньюпорта. Коли ж читачі зацікавилися біографією полковника, виявилося, що Ньюпорт народився у 1622 році, тоді як у «Мемуарах» повідомляється, що він народився у 1608. Неточність дат та ряд інших фактичних помилок розкрили підробку, а характерні для Дефо деталі викладення відкрили справжнього автора твору. Третій роман Дефо — «Journal of the Plague Year» — також є містифікацією. У цих мемуарах містянина, який провів 1665 рік у зачумленому Лондоні, описано події цього страшного року. Але ж ці мемуари ніяк не можуть бути спогадами самого Дефо, тому що у рік чуми йому було лише 5 років. Видатний сучасник Дефо, автор «Мандрів Гулівера» Джонатан Свіфт, вперше видав свій роман у вигляді мемуарів з передмовою від імені Річарда Сімпсона, який писав, що автором книги є його близький приятель містер Лемюель Гулівер. У цьому ж виданні був і портрет цього Гулівера з підписом «Капітан Гулівер з Редріфу у віці 58 років». Вашингтон Ірвінг почав свою літературну кар'єру з містифікації, щоб потім — після успіху — її розкрити і ніколи більше до містифікацій не повертатись. В 1809 році в нью-йоркських газетах з'явилися оголошення, у яких повідомлялося, що археолог Дітріх Нікербокер, виїхав з Колумбійського готелю у Нью-Йорку, не розрахувавшись, а тому власник готелю вирішив відшкодувати збитки, видавши рукопис, який знайшов у номері. Окрім того, Ірвінг розмістив у газетах ряд оголошень, у яких цей уявний власник готелю Сет Гендерсайт змальовував прикмети зниклого археолога та звертався до всіх з проханням повідомити про його місцезнаходження. Книга Ірвінга мала величезний успіх, і за декілька місяців він розкрив містифікацію[2]. Більшість дослідників сьогодні вважають містифікацією «Велесову книгу», яка досі використовується слов'янськими неоязичниками-рідновірами та визнається окремими вченими як автентичне джерело. Однак відсутність оригінальних дощечок, ніби утрачених під час Другої світової війни, неповторність системи письма, хаотичність фонетики, морфології та синтаксису мови, що вказує на її штучність, а також деякі подробиці з історії публікації тексту свідчать про підробку (див. Велесова книга). Містифікація в музиці Музична містифікація — твір, який приписується одним композитором іншому, «маловідомому», або подається як «сенсаційно виявлений» твір «славнозвісного» композитора. Першою гучною музичної містифікацією стала ода Піндара, нібито виявлена Афанасієм Кірхером під час його подорожі в 1637–1638 роках Сицилією. Ода Піндара, опублікована в його трактаті «Універсальна музургія» (1650), тривалий час вважалася найбільш давнім музичним твором, що дійшли до наших днів[3]. Масового характеру музичні містифікації набули у XX столітті.
Містифікації в кіно
У кінематографі існує жанр, що визначається англійським терміном mockumentary (поєднання слів mock — підробка і documentary — документальний) і являє собо містифікацію, яку подають у вигляді документального фільму. Фільми цього жанру дуже схожі на документальне кіно, але їх предмет, на відміну від справжнього документального кіно, є вигаданим та спеціально «замаскованим» під дійсність. Іноді в такому кіно створюється ілюзія реальності завдяки участі знаменитостей та інших реально існуючих людей. Прикладами таких фільмів є:
Політична містифікаціяПолітична містифікація передбачає свідомі дії спрямовані відповідним суб'єктом політики для введення в оману, приховування своїх політичних цілей та управління громадською думкою. Політична містифікація є одним з найдавніших інструментів боротьби за владу, політики в цілому. Можна виділити такі прийоми політичних містифікацій:
використання політичної поведінки, яка відволікає або вводить суперника в оману;
Політична містифікація широко застосовується в дипломатії, міжнародних відносинах, політичних процесах, під час виборчих кампаній[4]. Наукова містифікаціяНаукова містифікація — замаскований під наукову теорію обман, фальсифікація наукових досліджень, публікація вигаданих «сенсаційних» відкриттів, використання фіктивних експертів та ін. Див. такожВиноски
Посилання
|
