Перша згадка датується 1545 роком в Литовська метриці описі майна Кременецького замку.[1]
Ця дата не є датою заснування села, ймовірна дата заснування 1240 року під час навали татар на Волинь.
Розкопки археологів показують , що люди на цій території жили за довго до цієї дати.
Назва села Мокре ймовірно походить від місцевості яка розміщена в низовині та є болотиста і оточена великою кількістю тимчасових озер , які з'являються після проливних дощів . Грунт постійно був мокрий, під час монголо -татарської навали люди ховалися на цій території та заснували село .
У 1795 році у складі Волинського намісництва, з 1796 по 1921 роки — у складі Волинської губернії, Дубенського повіту.
В 1873 року через село Мокре відкрито залізничне сполучення Здолбунів — Радивилів. Це дало змогу жителям працювати на залізниці: на переїздах, насаджувані лісопосатки, а також взимку місцеві жителі села залучалися для розчистки колії від снігу.
Станом на 1885 рік Мокре входить до Варковицька волості Дубенського повіту Волинської губернії Російської імперії з центром у місечку Варковичі. Складається з 301 особ и, 39 дворів, православної церкви, постоялого будинку, водяний млин.
1911 року за кошти селян побудовано школу. Одним з перших вчителів української мови був Феодосій Орендаренко, який похований на цвинтарі біля церкви. Його заслугою є заснування в селі '' Просвіти'', створення при школі бібліотеки українських письменників, поетів. Ще у 20-х роках ХХ століття цей сподвижник організував гурток художньої самодіяльності. Тоді ж школа називалася ''Людова''. У 30-х роках навчання велося польською мовою, а українською мовою читалося лише два уроки на тиждень - у понеділок і четвер. Тоді ж школу перейменували у ''Повтехну''. В ці роки дітей навчало подружжя Горачуп, а пізніше його замінило подружжя Цепенда. Вчитель Цепенда організував гуртки художньої самодіяльності для молоді села українською мовою, а для дітей - польською.У 1939 році його призначають директором навчального закладу. В 1943 році школа була 6 -ти річна .Школа працювала і в роки Другої світової війни. До 1945 року вона вважалася початковою школою. Директора Цепенду за роботу на окупованій території було заарештовано комуняками. Він помер в Рівненській тюрмі, не дочекавшись суду. В 1970 роки школа була 8 річна. 1988 році було проведено ремонт , з пічного опалення було переведено на водяне, функціонувало 7 класів. Діти навчалися з сіл Мокре, Костянець, Заруддя. Лише при незалежній, вільній Україні школу було переведено на початкову та закрито у 2023 році!
З 19 лютого 1921 року по 27 листопада 1939 року Мокре увійшло до складу Варковицької гміни , Волинського воєводства другої Речі Посполитої
[1].
1983 року в селі Мокре помер останній лірник Рівненщини та Волині Іван Верховець.
У першій половині 1925 р. у селі Мокре (тоді територія Польщі, нині Дубенський район, Україна) випадково було виявлено могилу, яка була знову відкрита під керівництвом професора Ст. Вільчинського в червні того ж року. У ньому знаходився людський скелет, шолом, 3 наконечники стріл, спис, ніж і ножиці. Дві стрілки були перехрещені у формі Х; спис знаходився під ногами померлого. Коли шолом непрофесійно вийняли з могили, сегменти розсипалися, а гніздо було втрачено. Після відкриття шолом зберігався в місцевому Дубенському музеї при Державній гімназії св. Конарського, а в 1932 році став частиною колекції Державного археологічного музею у Варшаві. інв. немає. PMA/V/5680:1. Купол шолома постійно експонується в музеї.[2]
12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 722-р від «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Рівненської області», увійшло до складу Мирогощанської сільської громади[2].
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Радивилівського району, село увійшло до складу Дубенського району.[3]
З 2024 року в Дубенському замку експонується двостороння ікона-феритрон «Божа Матір Одигітрія. Христос Вседержитель» ХІХ століття.
Двосторонню ікону у 2017 році до фондової збірки Заповідника передав староста церкви св. Параскеви с. Мокре. На той час ікона вимагала реставрації.[3]