Мечеть Мухаммеда (Баку)

Мечеть Мухаммеда
40°21′55″ пн. ш. 49°50′05″ сх. д.
Тип споруди	мечеть
Розташування	Азербайджан , Баку Старе місто (Баку)
Початок будівництва	1078
Стиль	ісламська архітектура
Належність	іслам
Вебсайт	icherisheher.gov.az
Мечеть Мухаммеда (Баку) (Азербайджан)
Мечеть Мухаммеда у Вікісховищі

Мечеть Мухаммеда (азерб. Məhəmməd məscidi відома також як Синик-калу (азерб. Sınıqqala məscidi — «пошкоджена вежа»[1]) — мечеть XI століття, розташована в історичній частині міста Баку, Ічері-шехер.

Історія

Назва «Синик-кала» мечеть отримала після подій 1723 року, коли військова ескадра російських військ, що складалася з 15 кораблів і очолювана генералом Михайлом Матюшкіним, підійшла з боку моря до міста і вимагала його здачі. У відповідь на знехтуваний ультиматум російські кораблі стали бомбити місто. Один зі снарядів влучив у мінарет мечеті і пошкодив його[2][3]. В ту ж мить піднявся сильний штормовий вітер і поніс парусні судна росіян далеко в море. Населення міста сприйняло це, як божий захист від іноземних загарбників. З тих пір і до середини XIX століття мінарет мечеті не відновлюються, як символ опору[4].

Це перша на території Азербайджану пов'язана з ісламом споруда, що датується будівельної написом[1]. В Енциклопедичному словнику Брокгауза і Ефрона мечеть названа «шахською мечеттю»[5].

Архітектура

Мечеть на поштовій марці Азербайджану, 2010

Арабомовний напис, що зберігся біля дверного отвору на північній стіні мечеті свідчить, що мечеть побудована устадом-раїсом Мухаммедом, сином Абу-Бекра в 471 році гіджри (1078/1079 рр.). Тобто будівельник був не тільки майстром (Устад), але і раїсом — главою корпорації ремісників[1].

Мінарет

Мінарет примикає до мечеті, побудованій на місці більш давньої, йому сучасної, план якої повторює план початкової. Стовбур мінарету — кремезний, злегка зменшується. Побудований з ретельно обтесаного каменю. Огороджений кам'яними плитами балкончик для муедзина — шерефе підтримують грубуваті, сплощені сталактити карнизу. Завершує стовбур ребристий купол. Усередині стовбура в'ються вузенькі гвинтові сходи. Під карнизом архаїчним куфі написана в'язь коранічного напису. Відзначається, що цей напис і плетіння геометричного орнаменту на плитах парапету балкончику оживляють суворість вигляду мечеті[1].

Мінарет зведений з місцевого каменю-вапняку грубої тески на вапняному розчині, причому окремі ряди мають різну висоту (верхня світла частина кладки була реставрована в XIX столітті)[6].

Мечеть в літературі

Мечеть згадується в романі Льва Вайсенберга «Молодша сестра»:

Вони проходять повз мечеть. Баджо задирає голову, ковзає поглядом вгору по мінарету, розглядає балкон з бар'єром з кам'яних різьблених плит і стрічку стародавнього куфічного шрифту, що оперізує мінарет. Красивий мінарет, який лине до блакитного неба, можливо красивіше, ніж заводські труби! - Це мечеть Синик-калу, - говорить Абдул-Фатах, стежачи за поглядом Баджо. Мечеть Синик-калу - найдавніша в Баку, їй близько тисячі років. Два століття тому, під час облоги міста військами Петра Першого, частина цієї мечеті була зруйнована бомбами. Згодом мечеть відбудували, але назва Синик-калу, тобто зруйнована, збереглася...[7]

Мечеть в мистецтві

• 
  Картина Олексія Боголюбова «Баку. Вулиця опівдні». 1861 рік
• 
  Мечеть на листівці початку XIX століття
• 
  Баку. Мусульманський квартал. Фотографія Олександра Мішона

Джерела

1. Л. С. Бретеницкий, Б. В. Веймарн. Искусство Азербайджана IV—XVIII веков. — М.: Искусство, 1976. — С. 44.
2. И. П. Щеблыкин.  // Известия Академии наук СССР. — Издательство Академии наук СССР, 1941. — № 1. — С. 60.
3. С. А. Ашурбейли. История города Баку. — Б.: Азернешр, 1992. — С. 146. — ISBN 5-552-00479-5. (рос.)
4. Управление государственного историко-архитектурного заповедника Ичери-Шехер. Памятники Мирового значения. Архів оригіналу за 17 березня 2011. {{cite web}}: Недійсний |deadlink=403 (довідка)
5. Баку, губернский город // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)
6. Г. М. Ализаде. Народное зодчество Азербайджана и его прогрессивные традиции. — Издательство Академии наук Азербайджанской ССР, 1963. — С. 38. — 228 с.(рос.)
7. Лев Вайсенберг. Младшая сестра. — Молодая гвардия, 1952. — С. 79. — 570 с.(рос.)