Меморіал пам'яті жертв німецької окупації 1941—1944 років (відомий як «Скорботна мати», «Стіна смерті», «Стіна плачу», Меморіал жертв фашизму) — місце страти німецькими окупантами членів Українського національно-визвольного руху та цивільного населення у Дрогобичі на вулиці Ковальській, 6, під час німецької окупаціїЗахідної України з 1941 до 1944 років.
Опис
Меморіал споруджено у 1974 році з нагоди 30-річчя визволення Дрогобича від нацистів. Автори пам'ятника — скульптори Валентин Борисенко, Валентин Подольський, архітектор — Є. Хомик.
Меморіал складається з бронзового пам'ятника (2,8 м) скорботної жінки, яка приклякла на коліно, піднявши вгору ліву руку, водночас, правою вказуючи на місце страти. На цегляній стіні, під якою виконувались смертні вироки, композиційно відтворено у вигляді барельєфів обличчя жертв. На тій же стіні впритул вмонтовано людські долоні як символ благання, крику, молитви. Перед цегляною стіною — традиційне на той час місце для так званого «вічного вогню».
Пам'ять та історія
22 червня2014 року на місці страти безвинних жертв фашистського окупаційного режиму у Дрогобичі вперше проведено молитву-реквієм за участю священнослужителів усіх існуючих у Дрогобичі релігійних конфесій — УГКЦ, УПЦ КП, УАПЦ, представників римо-католицької церкви, юдейської громади. До місця страти членів Українського національного руху опору, мирного населення — заложників, членів польського та радянського руху опору, представників єврейської національності покладено вінки у формі прапора представників трьох національностей — українців, євреїв, поляків.
Інформацію про історичну подію виголосила старший науковий працівник музею «Дрогобиччина» Марія Головкевич:
«Для Дрогобича період першої радянської окупації (1939—1941) завершився знищенням декількох тисяч осіб. Період німецької окупації (1941—1944) забрав життя майже 15 000 громадян, а також близько 11 000 військовополонених страчених на території німецького стаціонарного табору, який містився на території нинішньої тюрми на вулиці Трускавецькій у Дрогобичі. Гестапівські репресії відбувалися на вулицях Ковальській-Малий Ринок навпроти тодішнього німецького касино у готелі «Европа». Злочини у Дрогобичі гестапо чинило як проти українців, так і проти євреїв та поляків. До середини 1943 року нацисти зосереджувались переважно на знищенні євреїв: 19 листопада 1942 року у так званий «дикий четвер» на вулицях міста розстріляно майже 100 юдеїв, у травні-червні 1943 — ліквідовано гетто. А з активізацією антигітлерівського спротиву, створенням у Західній Україні Української Народної Самооборони, яка згодом трансформувалась в УПА-Захід, німці почали знищувати — розстрілювати та вішати — українських повстанців та членів ОУН. На акції страти, які регулярно відбувалися у ярмаркові дні (понеділок, вівторок, інколи четвер) примусово зганяли та звозили тисячі людей. Перша велика каральна акція — страта членів ОУН на вулиці Ковальській німецькими окупаційними властями — відбулась 2 лютого 1943 року. У серпні-березні цього ж року гестапо провело тут ще декілька великих страт. У жовтні 43-го на цій же площі було розстріляно групу полонених упівців, у листопаді страчено ще тридцять українців. 2 грудня 1943 року під цією стіною штурмбаннфюрер Ганс Бльок повішав десять українських патріотів, які 30 листопада цього ж року у бою під Недільною знищили обершарфюрера СС Ляуфмана. 11 січня 1944 року у відплату за загибель шуцполіцая Вагнера тут знищено 10 членів ОУН-УПА та заложників. 9 березня 1944 року на цій же площі після нелюдських тортур садист Морльох стратив члена Крайового Проводу ОУН, одного з керівників повстанської радіостанції «Афродита» Івана Клима. Очевидці свідчили, що жодна жертва не просила помилування. Тут, на цьому місці, українські патріоти вмирали зі словами: «Хай живе Самостійна Україна!», а член КПЗУ Михайло Петрів перед стратою крикнув: «Хай живе самостійна радянська Україна!». Отут, на вулиці Ковальській за переховування євреїв був розстріляний дрогобичанин Кміт разом з дружиною. Окрім членів ОУН-УПА на Ковальській страчено декілька десятків заручників — майже 50 осіб. Репресивно-винищувальна діяльність нацистів була також спрямовано проти польського і радянського руху опору, але, за твердженням і українських, і польських істориків, на цьому місці було страчено сотні краян, і майже всі — українці. З вікна будинку, під стінами якого стоїмо, дрогобичанин Адам Пашулька під страхом смерті зазнимкував трагічний момент страти українців на весні 1944 року. Цей історичний фотоапарат нині експонується у музеї «Дрогобиччина»…»[1]
Світлини
.
Головний пам'ятник
Місце страти мирних громадян
Стіна, біля якої німецько-фашистські загарбники стратили мирних громадян
Барельєф на стіні
Барельєф на стіні
Примітки
↑Цитата з промови «22 червня 2014 року — Молитва-Реквієм на місці страти членів національного руху опору» виголошеної 22 червня2014 року 18 год. 30 хв. на вулиці Ковальській, 6
Джерела
Дрогобиччина — Земля Івана Франка. — Т. 1—4.
Нариси з історії Дрогобича (від найдавніших часів до початку XXI ст.). — Дрогобич: Коло, 2009. — ISBN 978-966-7996-46-8.
Інформаційний бюлетень «22 червня 2014 року. Молитва-Реквієм». — Дрогобич: Коло, 2014.
Реєстр пам'яток і пам'ятників Дрогобицького району.
486 — па Полі Скорботи, а тисячі — під асфальтом?… // Галицька Зоря. — 2010. — травень. — № 2. — С. 7.
