uk %D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F %D2%90%D1%96%D0%BC%D0%B1%D1%83%D1%82%D0%B0%D1%81

Марія Ґімбутас
Марія Ґімбутас
Marija Gimbutas
	Марія Ґімбутас, Вісбаден, 1993 Марія Ґімбутас, Вісбаден, 1993
Ім'я при народженні	лит. Marija Birutė Alseikaitė
Народилася	23 січня 1921; Вільнюс
Померла	2 лютого 1994 (73 роки); Санта-Моніка
Поховання	Петрашунський цвинтар
Країна	Литва; Німеччина; США
Діяльність	антрополог, археолог, дослідниця доісторичної епохи, викладачка університету, історикиня, етнолог
Alma mater	Каунаський університет, Вільнюський університет
Галузь	археологія
Заклад	Каліфорнійський університет, Гарвардський університет, Тюбінгенський університет, Університет Вітовта Великого
Посада	професор
Вчене звання	професор, почесний доктор
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Членство	Академія наук Литви
Батько	Альсейка Даніелюса
Мати	Альсейкене Вероніка
У шлюбі з	Гімбутас Юрґіс
Діти	дочки: Зевіле, Данута, Раса
Нагороди	Книжкова премія Анісфілд-Вулф (1993)
	Марія Ґімбутас у Вікісховищі

Марі́я Ґімбу́тас (лит. Birutė Marija Alseikaitė-Gimbutienė; 23 січня 1921(19210123), Вільнюс, Литва — 2 лютого 1994, Санта-Моніка, США) — литовсько-американська вчена, археолог та антрополог, відома своїми Курганною гіпотезою та дослідами, що стосуються культур неоліту й бронзової доби Старої Європи.

Життєпис

Раннє життя

Народилася в сім'ї лікаря, громадського діяча, фольклориста, автора книг з литовської історії та медицини Даніелюса Альсейка (1881—1936) й лікарки-окулістки Вероніки Альсейке^[1] у Вільнюсі. Мати була першою литовською жінкою, яка отримала диплом лікаря (окуліста).

1931 — сім'я переїжджає до Каунаса (Вільнюс опинився у складі Польщі).
1939 — після окупації Польщі німцями сім'я повертається до Вільнюса.
1940 — 1941 — окупація Литви Радянською Армією. Марія переховується на хуторі, потім у Каунасі.
1941 — Німецька окупація. Університет відновлює роботу.
біля 1943 — одружується з архітектором та діячем литовського книгодруку Юрґісом Гімбутасом.
1943 — народження дочки Данути.
1944 — Радянські війська окуповують Литву. Разом з чоловіком та дочкою емігрує до Австрії, де влаштовується на фабрику у місті Інсбрук, а пізніше з сім'єю переховується на фермі в горах.
1945 — сім'я емігрує до Німеччини, де Юрґіс влаштовується на ферму, а пізніше сім'я переїжджає до міста Тюбінген, де Марія починає працювати в Тюбінгенському університеті.
1949 — емігрує з сім'єю до США.
1947 — народження другої дочки Зевіле.
1954 — народження дочки Раси.
1960 — влітку відвідує Москву і рідний Вільнюс, де мешкають її мати та сестри.
1963 — переїздить до Лос-Анджелеса.

У 1994 році померла в Лос-Анджелесі; 8 травня 1994 р. її прах був перепохований на Пятрашюнському кладовищі в м. Каунасі.

Кар'єра

1938 — завершує навчання у гімназії і вступає до філологічного факультету Каунаського університету Вітовта Великого.
1939 — переводиться до Вільнюського університету як фольклористка.
червень 1942 — захищає дипломну роботу з археології і залишається при Вільнюському університеті для підготовки докторської дисертації.
1946 — захист докторської дисертації, отримує докторький ступінь з археології. Виходить перша книга про типи слов'янських поховань.
1947 — отримує запрошення до Гарвардського університету.
1956 — публікаує роботу «Передісторія Східної Європи. Частина І. Культури мезоліту, неоліту та бронзової доби в Росії і Балтиці», в якій пропонує використовувати класифікацію типів курганів для визначення меж зони розселення слов'ян.
1958 — перевидання книги «Передісторія Східної Європи». Також виходить робота «Найдавніші символи в литовському народному мистецтві».
1960 — отримує премію Міжнародного комітету зі справ біженців за цикл лекцій з ранної історії слов'ян у Каліфорнійському університеті.
1960, літо — міжнародний конгрес сходознавців у Москві.
1963 — стає професором Каліфорнійського університету.
— голова кафедри європейської археології;
— монографія «Культури бронзової доби в Центральній та Східній Європі».
— керівниця всіх розкопок неолітичних поселень на Балканах та в Італії.
1968 — член Американської академії наук.
1971 — публікація книг «Слов'яни», «Богині і боги Старої Європи».
1981 — відвідання СРСР — Москви (читає цикл лекцій) та Вільнюса.
1989 — публікація книг «Мова Богині», «Цивілізація Богині».
червень 1993 — почесний доктор Університету Вітовта у Каунасі. Автор «курганної гіпотези» (див. також «Стара Європа»), яка висвітлює ранню історію індоєвропейців, особливо праслов'ян.

Курганна гіпотеза

Докладніше: Курганна гіпотеза

В археології Ґімбутас була новатором, поєднуючи власне археологічні дослідження з глибокими знаннями індоєвропейської лінгвістики. Зробила значний внесок у вивчення найдревнішої історії індоєвропейських народів і, зокрема, слов'ян.

В 1956 році Ґімбутас виступила з курганною гіпотезою, котра здійснила переворот у індоєвропеїстиці. Прабатьківщину індоєвропейців вона шукала в степах Південної Росії та степовій зоні України (ямна культура). Намагалась виявити археологічні свідчення вторгнення степняків-індоєвропейців до Західної Європи («курганізація»). Джозеф Кемпбелл порівняв значення ранніх праць Ґімбутас для індоєвропеїїстики зі значенням розшифровки Розетського каменя для єгиптології.

Стара Європа

Докладніше: Стара Європа

У пізніх роботах, особливо в трилогії «Богині і боги Старої Європи» (1974), «Мова Богині» (1989) і «Цивілізація Богині» (1989), Гімбутас, йдучи слідами «Білої Богині» Роберта Грейвса, змалювала матріархальне доіндоєвропейське суспільство Старої Європи — збудоване на мирі, рівності та терпимості до розмаїття сексуальних орієнтацій, уламком якого є мінойська цивілізація. В результаті вторгнення індоєвропейців на зміну «золотій добі» прийшла андрократія — влада чоловіків, побудована на війні та насиллі. Ці судження Гімбутас отримали позитивну оцінку феміністської науки та рухів (зокрема, археології, антропології та історії), а також були оцінені неоязичницькими спільнотами (такими як вікка). Традиційна «чоловіча» наука віднеслася до цих відкриттів прохолодно.

Неоднозначну реакцію викликала інтерпретація Гімбутас у 1989 році тертерійських написів як найдревнішої в світі писемності, котра ніби-то була у вжитку в доіндоєвропейській Європі.

У книзі Кеті Гір «Кносс і пророки модернізму» 2009 року розглядається політичний вплив на археологію в більш загальному плані. На прикладі Кносса на острові Крит, який був представлений як парадигма пацифістського, матріархального і сексуально вільного суспільства, Ґір стверджує, що археологія може легко скотитися до відображення того, що люди хочуть бачити, замість того, щоб навчати людей про незнайоме минуле.^[2]^[3]

Праці

Марія Ґімбутас — автор 23 монографій, в тому числі узагальнюючих досліджень, таких як «Балти» (1963) і «Слов'яни» (1971).

(1946) Die Bestattung in Litauen in der vorgeschichtlichen Zeit. Tübingen: H. Laupp.
Перевидання(рос.) «Цивилизация Великой Богини: мир Древней Европы». М., РОССПЭН, 2006. (Наук. ред. О. О. Чугай. Рец. Антонова Е. М. Пер. з анг. Неклюдова М. С.) Оригінал видано в 1991 в Сан-Франциско.
(1963) «Балти» (The Balts. London: Thames and Hudson, Ancient peoples and places 33. Перевидання(рос.) «Балты: Люди янтарного моря [Архівовано 31 березня 2010 у Wayback Machine.]». М.: Центрполиграф, 2004).
(1971) «Слов'яни» (The Slavs. London: Thames and Hudson, Ancient peoples and places 74. Перевидання(рос.) «Славяне: Сыны Перуна [Архівовано 15 травня 2016 у Wayback Machine.]». М.: Центрполиграф, 2007).
(1956) «Передісторія Східної Європи. Частина І. Культури мезоліту, неоліту та бронзової доби в Росії і Балтиці». American School of Prehistoric Research, Harvard University Bulletin No. 20. Cambridge, MA: Peabody Museum.
(1957, співавторство з R. Ehrich). COWA Survey and Bibliography, Area — Central Europe. Cambridge: Harvard University.
(1958) «Найдавніші символи в литовському народному мистецтві» (Ancient symbolism in Lithuanian folk art. Philadelphia: American Folklore Society, Memoirs of the American Folklore Society 49).
(1958). «Дослідження передісторії Східної Прусії та західної Литви» (Rytprusiu ir Vakaru Lietuvos Priesistorines Kulturos Apzvalga. New York: Studia Lituaica I).
(1959, співавторство з R. Ehrich). COWA Survey and Bibliography, Area 2 — Scandinavia. Cambridge: Harvard University.
(1965) «Культури бронзової доби в Центральній та Східній Європі» (Bronze Age cultures in Central and Eastern Europe. The Hague/London: Mouton).
(1974). Obre and Its Place in Old Europe. Sarajevo: Zemalski Museum. Wissenchaftliche Mitteilungen des Bosnisch-Herzogowinischen Landesmuseums, Band 4 Heft A.
(1974) «Боги і богині Старої Європи» (The Gods and Goddesses of Old Europe, 7000 to 3500 BC: Myths, Legends and Cult Images. London: Thames and Hudson).
(1981). Grotta Scaloria: Resoconto sulle ricerche del 1980 relative agli scavi del 1979. Manfredonia: Amministrazione comunale.
(1985). Baltai priešistoriniais laikais: etnogenezė, materialinė kultūra ir mitologija. Vilnius: Mokslas.
(1989) «Мова Богині» (The Language of the Goddess: Unearthing the Hidden Symbols of Western Civilization. San Francisco: Harper & Row).
(1991) «Цивілізація Богині» (The Civilization of the Goddess: The World of Old Europe. San Francisco: Harper, 1991).
(1992). Die Ethnogenese der europäischen Indogermanen. Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft der Universität Innsbruck, Innsbrucker Beiträge zur Sprachwissenschaft, Vorträge und kleinere Schriften 54.
(1994). Das Ende Alteuropas. Der Einfall von Steppennomaden aus Südrussland und die Indogermanisierung Mitteleuropas. Innsbruck: Institut für Sprachwissenschaft.
(1999, редакція та акладання Miriam Robbins Dexter). The Living Goddesses. Berkeley/Los Angeles: University of California Press.

Примітки

↑ Marijos Gimbutienės tėvas Danielius Alseika [Архівовано 19 січня 2020 у Wayback Machine.] // Regionų kultūrinių iniciatyvų centras (лит.)
↑ Cathy Gere (2009), Knossos and the Prophets of Modernism, University of Chicago Press, pp. 4–16ff.
↑ See also Charlotte Allen, «The Scholars and the Goddess.», The Atlantic Monthly, January 1, 2001.

Джерела

Гимбутас М., «Славяне. Сыны Перуна» / Пер. с англ. Ф. С. Капицы. — М.: ЗАО «Центрполиграф», 2003. — 216 с. — (Загадки древних цивилизаций). — ISBN 5-9524-0357-3.(рос.)
Мария Гимбутас [Некролог] // Балто-славянские исследования. 1988—1996. — М.: Индрик, 1997. — С.390—391.(англ.)
Мерперт Н. Я., Памяти Марии Гимбутас // Российская археология. — 1994. — № 4. — С.251—252.(англ.)