Праскандинавська мова
Праскандинавська мова (протоскандинавська, протопівнічногерманська) — індоєвропейська мова, яка була поширена в Скандинавії, виділилась з прагерманської мови ймовірно пізніше 1 століття н.е. Поява її пов'язується з найдавнішою знайденою скандинавською писемною пам'яткою написаною старшим футарком. Праскандинавська мова переходить давньоскандинавську з початком доби вікінгів у 8 столітті. ФонетикаПраскандинавська фонетика в цілому мало відрізнялась від фонетики прагерманської мови. Приголосні
ГолосніСистема голосних трохи більше відрізняється від прагерманської мови, ніж система приголосних. Раннє /ɛː/ понизилось до /ɑː/, ненаголошені /ai/ та /au/ розвинулись в /eː/ та /ɔː/. Короткі кінцеві голосні посунули прагерманські довгі голосні.
ДифтонгиВ праскандинавській мові були присутні такі дифтонги — /æi/, /ɑu/, /eu/, /iu/. НаголосУ праскандинавській мові наголос падав на перший склад. Деякі школи висловлюють думку, що праскандинавська мала і музичний наголос, який вона успадкувала від індоєвропейської мови, який в свою чергу перейшов в тональний наголос в сучасних шведській та норвезькій мовах та так званий поштовх (stød) в сучасній данській мові. Пам'яткиВсі вцілілі пам'ятки праскандинавської мови є рунічними і написані старшим футарком. Всього існує 260 пам'яток, найстарша з них датується 2 століттям. Приклади:
Запозичення з праскандинавськоїДеяка кількість запозичень з праскандинавської залишилась у прибалтійсько-фінських мовах. Приклади:
Джерела
|
Portal di Ensiklopedia Dunia