Кельтібери

Мовна карта Піренейського півострова (300 до н. е.):

   Кельти

Кельтібе́ри (лат. Celtiberi), або ке́льто-ібе́ри — греко-римська загальна назва кельтських племен, що мешкали в центрально-східній частині Піренейського півострова в III—І ст. до н. е. Походили від змішання кельтів, що прибули до півострова в VI—V ст. до н. е., та іберійців — автохтонного населення півострова[1]. До кельтіберів відносили такі племена — турмогіди, ареваки, пелендони, лузони, белли, диттани, лобетани[1]. Розмовляли індоєвропейською кельтіберською мовою. Мешкали переважно у селищах[1]. Вели напівкочовий спосіб життя. Займалися скотарством (вівчарством) та землеробством. Міст мали мало, серед яких найбільшими були Клунія, Сеговія, Нуманція[1]. Зберігали фізичний тип кельтів — світлі волосся й очі, високий зріст; у культурі дотримувалися іберійських звичаїв, одягу, зброї тощо[1]. Кордоном із некельтським населенням була річка Ебро. Під час римського завоювання Іспанії чинили найбільший супротив Риму серед усіх народів Піренейського півострова[1]. Первісно були союзниками римлян у війнах проти Карфагену, але 212 року до н. е. стали ворогами (внаслідок цього загинули брати Публій та Гней Корнелій Сципіон)[1]. З 195 року до н. е. римські сили під проводом Марка Порція Кантона Старшого почали систематичну боротьбу проти кельтіберів[1]. 179 року до н. е. Тиберій Семпроній Гракх зруйнував багато кельтіберських селищ й змусив частину племен визнати владу Риму[1]. Під проводом Серторія кельтібери повстали проти римського панування[1]. Після його смерті Помпей остаточно підкорив кельтіберські землі. За римського панування романізувалися — перейняли римське право та звичаї. Їхня країна Кельтібе́рія (лат. Celtiberia) стала частиною римської Іспанії[1].

• 
  Кельтіберія
• 
  Кельтіберійські племена
• 
  Мечі
• 
  Монета
• 
  Реконструкція житла
• 
  Поховальна стела

Примітки

1. Кельтиберы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)

Джерела

• Kiepert. Beitrag zur alten Ethnographie der Iberischen Halbinsel // «Monatsberichte der Berliner Akademie der Wissenschaften», 1864, S. 155
• Philipps. Die Wohnsitze der Kelten auf der Pyrenäischen Halbinsel. Wien, 1872.
• Júdice Gamito, Teresa (September 2005). The Celts in Portugal. e-Keltoi. Center for Celtic Studies, University of Wisconsin-Milwaukee. 6: The Celts in the Iberian Peninsula: 571—605. Архів оригіналу за 11 жовтня 2017. Процитовано 15 грудня 2017.
• Lorrio, Alberto J.; Ruiz Zapatero, Gonzalo (February 2005). The Celts in Iberia: An Overview. e-Keltoi. Center for Celtic Studies, University of Wisconsin-Milwaukee. 6: The Celts in the Iberian Peninsula: 167—254. Архів оригіналу за 19 серпня 2006. Процитовано 15 грудня 2017.
• Rodríguez Ramos, Jesús (17 березня 2006). Iberian Epigraphy Page. Архів оригіналу за 27 грудня 2008. Процитовано 29 листопада 2008.
• Botorrita 1. Quellentexte (German) . Vienna: *indegermanistik wien: Institutsteil des Instituts für Sprachwissenschaft der Universität Wien. 2002. Архів оригіналу за 29 вересня 2009. Процитовано 30 листопада 2008.
• Almagro-Gorbea, Martín; Lorrio, Alberto J. (October 2004). War and Society in the Celtiberian World (PDF). e-Keltoi. Center for Celtic Studies, University of Wisconsin-Milwaukee. 6: The Celts in the Iberian Peninsula: 73—112. Архів оригіналу (PDF) за 5 лютого 2009. Процитовано 15 грудня 2017.

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Кельтібери

• Кельтиберы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.)