|
Манжелія
Манжелі́я — село в Україні, у Глобинській міській громаді Кременчуцького району Полтавської області. Населення на 2011 рік становить 929 жителів. До 2020 орган місцевого самоврядування — Манжеліївська сільська рада. Село постраждало внаслідок геноциду українського народу, проведеного урядом СССР 1932—1933 та 1946—1947. ГеографіяСело Манжелія знаходиться на правому підвищеному березі річки Псла при впаданні в неї притоки Манжелійка, за 45 км від районного центру Глобине, за 40 км від Кременчука, за 110 км від Полтави та за 20 км від залізничної станції Галещина. Вище за течією за 8 км розташовано село Заможне, нижче за течією за 2 км розташовано село Ламане, на протилежному березі — село Піски Козельщинського району. Річка в цьому місці звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера. Село поділяється на «кутки»: Григорівку, Луки, Манжелію і Поділ, які до 1962 року були самостійними селами. НазваІснує декілька версій походження назви села. Перша версія — це походження назви від невеличкої річки Манжелійки, найменування якої, імовірно має тюркський корінь.[1] У «Хрестоматії давньої української культури» у словнику старих і незрозумілих слів, слово «манжне» — означає сміливо, мужньо, слово «лія» — лити, струмок. Отже, можлива назва — «мужній струмок».[1] Журнал «Столица і усадьба» від 1914 року № 19-20 пише на своїх сторінках[1]:
Можливо, «Манжлик» походить від кримськотатарського «орманджылыкъ» (лісівництво, лісове виробництво).[джерело?] Виходячи з цих даних Манжелії за 500 років. Також існує легенда про місцеву дівчину Лію, яка врятувала односельців від татаро-монгольського хана Манжена, коли той, завоювавши село, забрав у полон красивих полонянок, серед яких приглянулась козачка Лія, що ціною своєї свободи попросила звільнити односельців, вийшовши за завойовника заміж. На честь великої любові завойовника і Лії нібито й назвали річку і село Манжелією. ІсторіяТериторія Манжелії, як свідчать історичні документи, була заселена ще в першому столітті нашої ери. Про це свідчить виявлене поблизу села понад річкою Манжелійкою ранньослов'янське поселення Черняхівської культури. XVI—XVII століттяУперше село згадується у кінці XVI століття серед королівських володінь Речі Посполитої як град Манджола або Манджолія. У 1622 році його віднесли до складу Черкаського староства. У польських документах воно називається «містечко Мандзяла» — «городище», у якому було на той час 16 дворів козацьких та 6 дворів посполитих. На карті французького мандрівника Боплана, складеній у першій половині XVII століття, воно значиться як слобода.[1] У 1626 році Манжелія стала власністю князів Вишневецьких. Після Хмельниччини 1648—1654 рр. містечко віднесено до Омельницької сотні Чигиринського полку. З 1667 року — до Кременчуцької сотні Миргородського полку. У 1726 році у місті Манжелійка уже налічувалося 266 дворів козаків, жителі яких підлягали гетьманському управлінню і вважалися не покріпаченими, а за ревізією 1729 року — 309 дворів, бо населення Манжелії швидко стало збільшуватися за рахунок утікачів із Правобережної України, які рятувалися від населеної шляхти. XVIII століття15 червня 1743 року Манжелія стає власністю Миргородського полковника Василя Петровича Капніста (1737—1750). Він дозволив селитися вихідцям із інших сіл на подарованих йому землях і заснував Ламане, Піски, Миколаївку (нині Троїцьке), Василівку, Пузикове, Бригадирівку. Після його загибелі у 1757 році у Пруссії, землями володів його син Василь Васильович Капніст — письменник і культурний діяч. XIX століттяУ 1841 році майже вся Манжелія з селами Ламане, Миколаївка та Піски перейшла у володіння Петра Миколайовича Капніста. Маєток Капніста на підвищеному березі Псла, у Манжелії жила незначна кількість його кріпаків, а переважна більшість — до 700 душ чоловічої статі — жили в Миколаївці. більшість населення містечка Манжелії складали козаки. За даними перепису 1859 року тут налічувалось 445 дворів та 2409 чоловік населення — поміщицьких селян і козаків. Відбувався 1 ярмарок на рік. У цьому ж році тут була споруджена нова дерев'яна на мурованому фундаменті Преображенська церква, при якій існувала бібліотека та жіноча церковнопарафіяльна школа. Манжелія перейшла у володіння Остроградським. У 80-х роках 19 ст. Манжелія стає центром Манжелівської волості, їй було підпорядковано 6 сіл і 10 хуторів: Григорівка, Броварки (Заможне), Ламане, Попівка, Троїцьке та Миколаївка (Фрунзівка), тут проживало 7963 чоловіки населення. У середині 90-х років у містечку 3 водяні млини, 5 крамниць, 4 ярмарки на рік. На 1900 році в Манжелії налічувалось 422 господарства з населенням 2290 чоловік. Найчисленнішою була громада козаків. На початку XX ст., крім земського училища тут на весь церковний приход ще були 2 церковно-приходські школи: чоловіча і жіноча та невеличка церковна бібліотека. XX століття З 1917 — у складі УНР. З 1921 — стабільний комуністичний режим. При чому під час першої і другої війни з УНР комуністи намагалися мобілізувати до своїх військ місцеве населення. Зокрема 15 липня 1919 року, у Манжелії почав формуватися кінно-піший артилерійський загін, під командуванням російського офіцера Федора Попова, у якому налічувалось понад 500 чоловік, у тому числі із Манжелії затягнули туди до 250 чоловік. Для охорони громадського порядку створили волосну міліцію на чолі з Іваном Верховським. 7 березня 1923 року було створено Манжеліївський район. До його складу увійшли колишні Манжеліївська, Пісківська та Федорівська (Фидрівська) волості. У 1928 р. Манжеліївський район розформовано. До вересня 1930 село входило до складу Великокринківського району. З 2 вересня 1930 до Глобинського району. У 1931 році на території сільської ради було 5 колгоспів, які стали головними модераторами терору голодом. 1932–1933 рр. значна частина населення гине під час голодомору, не було такої хати, яку оминула б смерть. Люди помирали навіть цілими сім'ями, а в поховальні ями багатьох кидали ще живими. 23 вересня 1941 року у Манжелію увійшли німці. Вони виїзд до Німеччини 169 чоловік. Відступаючи німці спалили на території Манжеліївської сільради всі громадські будівлі, у тому числі 259 хат. Понад 300 чоловік під час війни воювало у сталінському війську. Олексій Омелянович Чайка став Герой СССР. 26 вересня 1943 році до Манжелії увійшли сталінські війська. 2 липня 1950 року всі колгоспи Манжеліївської сільради об'єдналися в одне господарство імені Калініна. На час об'єднання в ньому налічувалось 578 дворів з населенням 1711 чоловік.   Манжеліївська загальноосвітня школа  В 1967 році відкрито нове приміщення школи на 320 місць. яка працює й на даний час. У 1960 було споруджено дільничну лікарню на 25 ліжок з хірургічним, терапевтичним, родильним та гінекологічним відділеннями. У селі працює амбулаторія з стоматологічним, фізіотерапевтичним кабінетами, працюють в селі також рентген-кабінет, клінічна лабораторія. Побудовано нове приміщення аптеки. В 1958 — відкрито меморіальний комплекс, що складається з братської могили воїнів, які загинули у 1943, та пам'ятника воїнам-односельцям, що полягли на фронтах Другої світової війни. У 1979 році створено Манжеліївський ботанічний заказник. 1991 у селі відновлено українську владу. У 1995 році пройшло розпаювання майна та землі. Того ж року збудовано міст через річку Псел. 4 грудня 2000 року відкрито православну церкву Архангела Михаїла, яку раніше розвалили сталіністи. 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Глобинської міської громади[2]. 19 липня 2020 року, в результаті адміністративно - територіальної реформи та ліквідації Глобинського району, село увійшло до складу новоутвореного Кременчуцького району[3]. НаселенняНаселення станом на 2011 року становить 929 жителів.[1]
МоваРозподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року[4]:
ЕкономікаСільгосппідприємства та інші установи[1]:
Освіта Діють[1]:
МедицинаПрацює амбулаторія загальної практики, сімейної медицини.[1] ІнфраструктураВ селі є[1]:
КультураНа території сільської ради діють[1]:
Архітектурні, історичні та археологічні пам'ятки Хрест у пам'ять жертв голодомору  Пам'ятник ГАЗ-ММ
Особистості
Згадки у літературіОстап Вишня «Вишневі усмішки» в оповіданнях «Дід Матвій», «Ярмарок» (в цих оповіданнях Манжелія згадується, як районний центр, описується ярмарок на якому присутні споживчі товариства колишніх сусідніх сіл).[1] Максим Христич «Мужні люди», (журнал «Полтава», 1957 р.)[1] Борис Загорулько «На семи вітрах», роман у якому повністю описується життя селян с. Манжелія (видавництво 1987 р.).[1] Цікаві факти
Письменник відповів:
І увічнив їх усіх у знаменитому «Ярмарку» (1926 р.). Галерея
Див. такожПримітки
Джерела
Посилання
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
_01.jpg)
