Лопатинський Фавст Львович

Лопатинський Фавст Львович
Народився	29 травня 1899(1899-05-29) Львів, Австро-Угорщина
Помер	3 вересня 1937(1937-09-03) (38 років)  Київ, Українська РСР, СРСР
Громадянство	Австро-Угорщина →  УНР
Національність	українець
Діяльність	режисер, сценарист, актор
Знання мов	українська і польська
Заклад	Березіль[1]
Батько	Лопатинський Лев Васильович
Мати	Лопатинська Філомена Миколаївна
У шлюбі з	Пігулович Зінаїда Олександрівна
IMDb	ID 0519801

Фа́вст Льво́вич Лопати́нський (29 травня 1899, Львів — 31 жовтня 1937, Київ) — український режисер, сценарист, актор.

Життєпис

Фавст Лопатинський народився у родині оперної співачки і драматурга. Мати Лопатинська Філомена Миколаївна, батько Лопатинський Лев Васильович. Обоє батьків грали в Театрі товариства «Руська бесіда» і сам він з дитинства брав участь в аматорських постановках.

• 1914—1915 — актор театру товариства «Руська бесіда» у Львові.
• 1915—1916 — актор трупи театру «Тернопільські театральні вечори».

Дебют Лопатинського на професійній сцені відбувся близько 1915 року — він приєднався до заснованої Лесем Курбасом трупи «Тернопільські театральні вечори», що стало початком тривалої та плідної співпраці.

• 1916—1920 — актор «Молодого театру» у Києві.
• 1920—1922 — актор театру ім. Шевченка.

1916 року ще зовсім юний Лопатинський перебрався до Києва. Протягом 1918–1919 років працював у «Молодому театрі», що виріс із акторської студії Курбаса; згодом грав у Київському драматичному і Першому державному драматичному театрі імені Шевченка. Його акторська манера тяжіла до ексцентричності, гротеску, він майстерно виконував циркові трюки, однак не цурався і ліричних ролей.

• 1922—1926 — актор і режисер театру «Березіль», один з його засновників. Соратник Леся Курбаса. Стояв на чолі другої експериментальної робочої трупи.

Лесь Курбас вважав Лопатинського своїм найталановитішим і найперспективнішим учнем. Він був одним зі співзасновників і натхненників легендарного театру «Березіль»: від самого початку працював там як актор і режисер, а згодом очолив одну зі студій «Березоля».

• 1926—1933 — режисер кінофабрики ВУФКУ у Одесі, «Українфільму» (Київ та Одеса).

1926 року Лопатинський перейшов працювати на Одеську кінофабрику Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Його режисерським дебютом мала стати дитяча комедія «Вася-реформатор» (1926), однак фільм передали під керівництво Олександра Довженка й Данила Демуцького. Натомість першою самостійною роботою Лопатинського-режисера став фільм «Синій пакет» (1926) про повстання більшовиків проти «гайдамаків» і «польської шляхти».

Наступна робота Лопатинського — фільм «Василина» (1928), знятий за повістю Нечуя-Левицького, стала приводом згодом звинуватити його у «націоналістичних збоченнях».Стрічка «Кармелюк» (1931) про ватажка селянського руху Устима Кармелюка зазнала ще безжальнішої критики: після неї Лопатинський зняв вще два фільми, а надалі йому заборонили займатися режисурою.

1932 року Лопатинський написав сценарій для фільму «Україна» зі сценами хлібозаготівлі, що містили прозорі натяки на Голодомор. Наслідком цього став перший арешт Лопатинського; після звільнення дорога в кіно йому була закрита, тож він переїхав до Харкова і влаштувався актором у Театр робітничої молоді.

1937 року в радянській пресі вийшла розгромна стаття «Як шкодили націоналісти в українському кіно», де ім’я Фавста Лопатинського було внесене у список «ворогів народу». У червні цього ж року його заарештували як «буржуазного націоналіста» й «контрреволюціонера» і засудили до розстрілу. Вирок був виконаний у Києві; точне місце поховання Лопатинського невідоме.

Стоять (справа наліво): Януарій Бортник (перший), Бабіївна Ганна (друга). Сидять (зліва направо): Лесь Курбас (другий), Валентина Чистякова (третя), Фавст Лопатинський (четвертий), З. Пігулович (п'ята) серед студійців театру «Березіль» 1922 р.

Постановки у театрі «Березіль»

Режисерська лабораторія театру «Березіль», 1925 р. Сидять (зліва направо): Ханан Шмаїн, Я. Бортник, В. Василько, Борис Тягно, З. Пігулович, Л. Курбас, Ф. Лопатинський, Ю. Лішанський. Стоять: Павло Береза-Кудрицький, І. Крига, А. Авраменко-Ирій

• 1923 — «Нові ідуть» по Зозулі;
• 1924 — «Машиноборці» Толлера, «Залишились в дураках» Кропивницького;
• 1927 — «Сава Чалий» Карпенко-Карого.

Фільмографія

• 1926 — Вася-реформатор, режисер у співавторстві з Олександром Довженком; — втрачений
• 1926 — Синій пакет, режисер;
• 1927 — Василина, режисер;
• 1929 — Суддя Рейтанеску (інші назви — «Суддя Рейтан», «Двійник», за сценарієм М. Панкова), режисер;
• 1931 — Кармелюк, режисер;
• 1932 — Висота №5 (інша назва «Немає таких фортець», за сценарієм В. Охременка), режисер;
• 1933 — Роман міжгір'я, режисер, співавтор сценарію з Павлом Коломойцевим (за твором Івана Ле).

Примітки

1. http://www.encyclopediaofukraine.com/display.asp?linkpath=pages%5CB%5CE%5CBerezil

Джерела

• Енциклопедія України [Архівовано 1 травня 2007 у Wayback Machine.]
• Госейко Л. Історія українського кінематографа. 1896 — 1995. — К.: Kino-Коло, 2005. — ISBN 966-8864-00-X.

Посилання

• Ф. Лопатинський Експресіонізм в кіно [Архівовано 16 вересня 2016 у Wayback Machine.]// Кіно. — 1926. — № 6-7. — С. 10-12.
• Фавст Лопатинський - Історія України в датах та подіях - Ярослав Грицак.
• Українські кінематографісти, педагоги: відновлені сторінки життя. Т. 2: Гіляров Сергій Олексійович, Лопатинський Фавст Львович [Ukrainian cinematographers, teachers: renewed pages of life]Vol.2: Serhii Oleksiiovych Hilyarov, Lopatynskyi Faust Lvovych