Київська сотняКиївська сотня — адміністративно-територіальна та військова одиниця Київського полку у добу Гетьманщини. ІсторіяЗа Реєстром 1636 року, Київська сотня входила до складу Білоцерківського козацького полку Речі Посполитої. Як частина ж Війська Запорозького утворилася у складі Київського полку весною 1648 р. Як його адміністративна та військова одиниця юридично оформлена у жовтні 1649 року Зборівським реєстром. В той час сотня поділялася на чотири підрозділи, які разом нараховували 516 козаків. Сотниками призначені Григорій Піщєнко (полкової сотні), Панас Предримирський (печерський сотник), Самійло Білецький та Тихін Нагорний. Осідком вcix чотирьох було місто Київ. Після Андрусівської угоди 1667 р. до Київської сотні увійшла Броварська сотня, а також містечка правобережжя Дніпра, котрі відійшли до Московського царства і які у 1649—1654 pp. були окремими сотнями Київського полку: Білогородка, Васильків, Вишгород, Лісники, Мотовилівка, Обухів, Переварка (Пріорка?), Стайки, Трипілля, Ходосівка. Вони стали територією Київської сотні, що фактично зайняла половину території всього Київського полку. У листопаді 1708 року за наказом Петра І сотенний центр Київської сотні перенесено до містечка Бровари на Лівобережжі, а місто Київ стало центром окремої, створеної царським указом 18 (29) грудня 1708 року, Київської губернії. Сотня у 1719 році увійшла до території Київської провінції цієї губернії.[2] У 1782 році Київська сотня була ліквідована, а її територія розділена між Київським та Остерським повітами Київського намісництва.
Сотенні отамани
Писарі
Осавули
Хорунжі
Опис Київської сотні (1781 року)За описом Київського намісництва 1781 року наявні наступні дані про кількість сіл та населення Київської сотні напередодні ліквідації[4]:
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia