|
Звіт РудольфаЗвіт Рудольфа (англ. The Rudolf Report Expert Report on Chemical and Technical Aspects of the ‘Gas Chambers’ of Auschwitz[1]) — дослідження німецького співробітника Інституту Макса Планка , хіміка Ґермара Рудольфа[2] «Експертиза виникнення і доведення наявності ціаністих сполук у «газових камерах» Освенціма». ІсторіяГермар Рудольф розповідає[3], в липні 1991 року з ним зв'язався фахівець з конституційного права Хайо Херрманн, що захищав генерал-майора Ремера проти звинувачення в запереченні голокосту, і запитав, чи не бажає він скласти експертний звіт. Після цього Рудольф вирішив зробити дослідницьку поїздку в Освенцім, взяти проби, визначити їх якість і підготувати на цій основі експертний звіт[3]. У 1991 р. Рудольф з товаришем поїхав до Освенціму[3] і узяв проби штукатурки з «газових камер», які він потім передав на аналіз до Інституту Фрезеніуса[de]. Вперше звіт Рудольфа був озвучений в 1992 р. як експертний висновок у суді на захист засудженого за ведення підривної діяльності Отто Ернста Ремера[4], а потім виданий у вигляді книги. Після публікації Рудольфа було звільнено з інституту[2][5]. Характеристика звітуВ звіті Рудольф стверджував, що приміщення «газових камер» в концтаборах технічно не могли використовуватися для здійснення масових вбивств із використанням газу. Результати повністю підтвердили висновки доповіді Лейхтера[2][6]. У звіті Рудольф стверджує, що:
Останній висновок Гермар Рудольф доводив дослідженням проб з «газових камер», у яких, у випадку застосовування там газу Циклон Б, і сьогодні зберігався б значний відсоток ціаніду, як у зразках з камер для знищення вошей[8]. Але проби з «газових камер», взяті Рудольфом, не містили ніяких слідів ціаніду або вони були надто невеликі, як у будь-якій будівлі, оскільки ціанід зустрічаються в природі[9]. Наявність невеликих концентрацій ціаніду в деяких пробах із «газових камер» Рудольф пояснив тим, що синильна кислота - природний елемент і в маленьких кількостях може зустрічатися в будь-якій будівлі[10]. Наприклад, в стінах одного селянського будинку в Баварії були виявлені більш високі концентрації ціаніду, ніж у «газових камерах» Освенціма[10]. Вивчивши літературу про Циклон Б, Рудольф виявив статтю 1942 р., з якої випливає, що при середніх температурах гранулат Циклону Б випускає синильну кислоту протягом двох годин[11], однак згідно зі свідченнями всіх свідків, жертви вмирали швидко: одні казали - «миттєво», інші - «через 15 хвилин»[10]. За свідченнями самого Рудольфа[12] та Юргена Графа[13], навесні 1993 р. результати своєї експертизи він розіслав 306 професорам неорганічної хімії в німецьких університетах з проханням вказати на помилки, але у відповідь не надійшло жодного критичного зауваження щодо дослідження. З приводу його експертизи Гермар Рудольф у червні 1995 р. був засуджений за «розпалювання расової ненависті» до 14 місяців в'язниці без умовного терміну. Сам Рудольф стверджує, що його засудили за правки, які були зроблені без його відома[2]. Поки відбувався касаційний процес, він у березні 1996 р. емігрував - спочатку до Англії, а потім у США, де він видавав численні книги і два ревізіоністських журнали [10]. У 2004 році повторно одружився, але згодом шлюб був розірваний. Влада США відмовила йому в політичному притулку і він був депортований до Німеччини. 15 березня 2007 року засуджений до 2,5 років позбавлення волі. 4 липня 2009 року вийшов на свободу з в'язниці Мангейма. Література
Примітки
Посилання
VideoДив. також |
Portal di Ensiklopedia Dunia
