uk %D0%97%D0%B0%D0%B1%D1%96%D1%80%27%D1%8F (%D0%A4%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 %D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD)

село Забір'я
Герб	Прапор
	Озеро у Забір'їОзеро у Забір'ї
Країна	Україна
Область	Київська область
Район	Фастівський
Тер. громада	Боярська міська громада
Код КАТОТТГ	UA32140030040065701
Основні дані
Засноване	1607
Населення	1767
Площа	2,363 км²
Густота населення	747,78 осіб/км²
Поштовий індекс	08145
Телефонний код	+380 4598
Географічні дані
Географічні координати	50°19′17″ пн. ш. 30°13′2″ сх. д. / 50.32139° пн. ш. 30.21722° сх. д.
Середня висота; над рівнем моря	140 м
Місцева влада
Адреса ради	08145, Київська обл., Фастівський р-н, с. Забір'я, вул. Гончаренка, 12
Карта
	Забір'я
	Забір'я
Мапа
	Забір'я у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші географічні об’єкти з назвою Забір'я.

Забі́р'я — село в Україні, в Боярській міській територіальній громаді Фастівського району Київської області. Населення становить 1767 осіб.

Дерев'яну Миколаївську церкву, збудовану 1874 року, було розібрано на початку XX ст (за іншими джерелами наприкінці^[1]). У 1990-х роках розпочалося будівництво нового храму поблизу місця, де стояла стара церква. 21 вересня 1996 року відбулося освячення нової церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Діє храм Різдва Пресвятої Богородиці ПЦУ.

Географія

Річка Бобриця, на якій розташовано с. Забір'я, у давнину була завширшки понад півкілометра і досить глибока: по ній навіть на човні можна було дістатися до Дніпра (по р. Ірпінь, у яку впадає Бобриця).

Ще у 20-х роках у поймі по обидва боки Бобриці були торфові болота й заливні луки. Розповідали, що колись проти макарівського (північнозахідного) краю села билися на такому пливучому торфовикові два воли. Торфовий шар не витримав та тварини провалилися під нього. Їх довго шукали за допомогою довгих тичок у воді попід торфом, але ні волів не знайшли, ні дна не дістали.

Рослинний та тваринний світ

У великому Бору, що раніше з усіх боків оточував Забір'я, водилося багато диких звірів, Цілими зграями ходили тут вовки, дикі свині, у норах жили борсуки, лисиці, бігали олені, дикі кози, лосі. На деревах жили рисі, білки. На літо прилітали більш як 70 видів великих і малих птахів.

Щороку в березні прилітали на забірське болото дві великі зграї чорногузів. Паслися вони на болоті окремо: ті, що з червоними лапами — по один бік греблі, з білими — по другий.

На річці в норах під торфоми берегами водилося багато раків. Було в річці і багато риби. А ще тут водилося багато їстівних черепах. На торфовому болоті в давнину росло багато журавлини.

Історія

У доісторичні часи на території сучасного Забір'я та сусідніх сіл водилися мамонти. Пізніше тут жили скіфські племена. Про це свідчать зовсім зарослі лісом могили-кургани, що знаходяться на околиці села. Ще один такий курган знаходився в полі, але нині він майже розораний.

За часів Київської Русі

У IX ст. місцевість Забір'я належало до Древлянської землі. 6 грудня 1240 року монголо-татари завоювали й зруйнували Київ. Від Великого стольного граду залишилося 200 землянок. Усі поля на сотні кілометрів навколо Києва були вкриті людськими кістками й іржавою зброєю. Але Забір'є, приховане зі всіх сторін Великим Бором, татари, мабуть, обминули, бо взагалі татарська кіннота намагалася обминати ліси.

Перші згадки

З придбанням Київським Михайлівським Золотоверхим монастирем земель селища Гливацьке, урочище Забір'є виділилося в самостійне селище. Саме тому дату продажу цих земель 23 грудня 1570 року можна вважати офіційною датою заснування.

Згадується як новоосаджене місто 7 травня 1607 року. Тоді до нього втекли мешканці села Горбаші Яна Ламцького. 1618 року Януш Острозький заповів Забір'я своєму старшому сину.

На початку XVII ст. в Забір'ї налічувалося вже понад 70 домівок.

Кріпаки, які не хотіли терпіти кріпацтва, тікали за Ірпінь в «Забір'є», а польські поміщики називали їх «опришками». Царський уряд тоді надавав право притулку усім українцям, які тікали від помсти польських панів. Спершу «опришки» розмістилися табором в лісовій гущавині, в урочищі, що й нині називається Таборище. поступово вони побудували собі землянки на високому березі річки, а пізніше й хаті потім збудувалася й церква.

У XVIII столітті стало одним із осередків гайдамацтва. Під час Коліївщини в Забір'ї побував отаман Яків Довгошиєнко.

Церква св. Миколая с. Забір'я: відома з 1780 р., наступна була збудована у 1874 р., яку було розібрано на початку XX ст.

Клірові відомості, метричні книги, сповідні розписи церкви св. Миколая с. Забір'я (приписне с*. Бобриця) Київської сот. Київський п., з 1781 р. Київського пов. Київське нам., з 1797 р. Київського пов. Київська губ. зберігаються в ЦДІАК України. http://cdiak.archives.gov.ua/baza_geog_pok/church/zabi_002.xml [Архівовано 21 квітня 2021 у Wayback Machine.]

Легенди

Забірчани владу Михайлівського золотоверхого монастиря не відчували. Так, зберігся переказ про те, як забірчанин Микита Зискало був на храмі в селі Липовому Скитку. Ще не закінчилося свято, але в нього вже не вистачало грошей на горілку. Тоді він продав свою жінку за пляшку горілки, а за кожного з двох дітей по чарці. Минув тиждень, і в Забір'я приїхали ченці з монастиря, які привезли жінку та дітей. Вони віддали їх Зискалу і скзали «Ти не маєш права їх продавати, бо вони не твоя власність, а наша».
Під владою Польщі знаходилося Забір'є, але панів у селі ніколи не було і кріпаччини забірці ніколи не знали, — ні за часів польської влади, ні після визвольного повстання 1648 року, ні пізніше.
Тевель що став головним героєм у поемі «Тев'є-Молочник» переїхав з сусіднього села приблизно в 1873 році. Його старожили описували таким, яким він був у п'єсі, кремезний, сильний і дуже сміливий чоловік. Хоча жив Тевель дуже бідно в нього був кінь та гарний віз міцніший за інші сільські вози.

Спорт і дозвілля

На стадіоні «Нептун», який знаходиться у селі, проводить свої матчі футбольний клуб «ЮКСА», що представляє село Тарасівку та виступає у першій лізі чемпіонату України.

Також в Забір'ї базуються і місцеві футбольні команди СК «Забір'я» та ФК «Вікторія», що грають на аматорському рівні.^[2]