Ще будучи юнаком розпочав кар'єру в клубі «Погонь» (Катовиці). У 1935 році пішов на військову службу у Варшаві, де офіційно служив у ППО, однак, фактично займався виключно футболом, виступаючи на позиції півзахисника в одному з найсильніших клубів міжвоєнної Польщі — варшавській «Полонії». По завершенні служби залишився в клубі, але офіційно працював у державному банку[1].
Після набрання чинності розпорядження катовицького воєводи Міхала Гражинського про полонізацію прізвищ у 1936 році Ервін змінив своє прізвище на «Ниц»[2].
У 1937 році дебютував у національної збірної Польщі в переможному (3:1) поєдинку проти Данії. У 1938 році поїхав на чемпіонат світу у Францію, де польська збірна в додатковий час з рахунком 5:6 поступилася бразильцям[3]. Через три місяці вийшов на поле в складі польської збірної, яка в Хемніці з рахунком 1:4 поступилася німцям. Востаннє у футболці збірної виходив на поле 4 червня 1939 року в нічийному (1:1) поєдинку проти Швейцарії.
Друга світова війна
На початку Другої світової війни німецькі Люфтваффе розбомбили варавську квартиру Ервіна[1]. У той же час Ниц був захоплений поляками як військовополонений, але через декілька днів опинився на[4]. Ервін повернувся до Верхньої Сілезії, східна частина якої була включена до складу Третього Рейха. ЯК й усі інші польські футболісти з Верхньої Сілезії отримав німецький Фольклист.
За направленням окружного голови катовицького відділу НСРПН Георгом Йошке разом з іншими гравцями, Евальдом Дитко та Ернестом Вілімовським, був направлений до «1 ФК Катовиці»[5]. У 30-х роках XX століття Йошке керував клубом німецької меншини в Польщі.
У червні 1940 року Нітц взяв участь у першому тренувальному зборі для гравців з Верхньої Сілезії, який проходив у Катовицях під керівництвом Зеппа Гербергера[6]. Kicker розглядав Ница як майбутнє збірної Німеччини на позиції центрального захисника[7]. Декілька сезонів відіграв у Гаулізі Верхня Сілезія[8], під керівництвом Отто Курта, колишнього тренера «Шальке 04» та польської збірної.
У вересні 1940 року був мобілізований до Люфтваффе, спочатку служив на авіабазі в місті Фюрстенвальде (Шпре)[9].Протягом служби продовжував кар'єру гравця у футбольній секції ЛСВ Фюрстенвальде. У 1942 році його підрозділ було переведено до окупованої нацистами Варшави. Там Ниц зіграв декілька матчів в окружній лізі, потім виступав у Гаулізі Генерал-губернаторства (Польща) та в Кубку Німеччини[10]. Згодом декілька колишніх членів «Полонії» (Варшава) повідомили, що під час свого перебування у Варшаві Ервін декілька разів устрічався зі своїми колишніми одноклубниками, хоча й членам Вермахту це було суворо заборонено. Брав участь у деяких приватних урочистостях у формі Вермахту, куди приносив значну кількість їжі. Також не риховував свого несприйняття ідей націонал-соціалізму[11].
Згодом Нітц був переведений на аеродром Маркерсдорф в Нижній Австрії, де він виступав за місцевий спортивний клуб ВПС[10]. Проте через декілька місяців його повернули до Фюрстенвальде. У квітні 1944 року одним з останніх було переведено до Верхньої[12]. Наприкінці війни опинився у британському полоні.
Післявоєнний період
По завершенні війни, влітку 1945 року, повернувся до Катовиць, де знову почав виступати за свій колишній клуб — «Погонь». Як й іншим жителям Верхньої Сілезії, Нітцу довелося виправдовуватися перед офіцером безпеки підконтрольного комуністам Міністерства громадської безпеки за свої виступи в німецьких клубах. Проконсультувавшись з колишнім тренером польської збірної Юзефом Калужею Ервін зазначив, що змушений був піти наспівпрац щоб уникнути репресій з боку німецьких окупантів[13].
Ервін зазначив, що двічі отримував погрози про відправлення в концентраційний табір у разі відмови виступати за «1 ФК Катовиці». Його слова підтвердили колишні гравці варшавської «Полонії»; він не лише матеріально допомагав під час війни, але й забезпечував зброєю польський рух опору, зокрема Армії Крайовій[14].
Ці свідчення допомогли Ервіну, тому розслідування проти нього було закрите. Проте йому більше не дозволяли їхати за кордон; польська влада також заборонила футбольній асоціації призначити його на районний відбір або навіть національну команду. Польська влада також заборонила йому тренувати клуби з чемпіонату країни та воєводств[14]. Після указу від 10 листопада 1945 року «Про зміну та виправлення імен та прізвищ» Нітцу довелося відмовитися від його «не польсько звучання» імені. Відтепер він мав ім'я «Едуардом Пйотр Ниц»[15].
По завершенні кар'єри гравця намагався розпочати власну тренерську кар'єру, проте без особливих успіхів. У 1950-х роках очолював декілька нижчолігових клубів з Верхньої Сілезії, найвідомішим серед яких був АКС (Хожув)[16].
↑ абGazeta Wyborcza, Ausgabe Kattowitz, 27. Dezember 2003, S. 12.
↑Dzieje Śląska w XX w. w świetle badań młodych historyków z Polski, Czech i Niemiec. Pod red. K. Ruchniewicza. Wrocław 1998, S. 114—123, übersetzt Geschichte Schlesiens im 20. Jahrhundert in den Forschungen junger Nachwuchwissenschaftler aus Polen, Tschechien und Deutschland.
↑Górnoślązacy w polskiej i niemieckiej reprezentacji narodowej w piłce nożnej — wczoraj i dziś. Sport i polityka na Górnym Śląsku w XX wieku. Gliwice/Opole 2006, S. 27.
↑ абAndrzej Gowarzewski: 75 lat PZPN. Księga jubileuszowa. Kattowitz 1994, S. 53f.
↑Dekret z dnia 10 listopada o zmianie i ustaleniu imion i nazwisk, Dz.U.R.P., nr.56, poz.310, 1945; vgl.: Matthias Kneip: Die deutsche Sprache in Oberschlesien. Dortmund 1999, S. 169—171.
↑Wojciech Krzystanek / Dariusz Leśnikowski: Ludzie, wydarzenia, emoje. 100 lat AKS Chorzów. Chorzów 2010, S. 45.
Література
Andrzej Gowarzewski: MISTRZOSTWA POLSKI. LUDZIE (1918—1939). 100 lat prawdziwej historii (1), Wydawnictwo GiA, Katowice 2017
Thomas Urban: Sport als Instrument der Volkstumspolitik. Der Anschluss Ostoberschlesiens an das «Großdeutsche Reich» im Jahr 1939, in: Die «Gleichschaltung» des Fußballsport im nationalsozialistischen Deutschland. Hrsg. Markwart Herzog. Kohlhammer, Stuttgart 2016, S. 304, 307, 311—312.