Джоселін Белл Бернелл

Джоселін Белл Бернелл
англ. Jocelyn Bell Burnell
 Редагувати інформацію у Вікіданих
Ім'я при народженніангл. Susan Jocelyn Bell Burnell Редагувати інформацію у Вікіданих
Народилася15 липня 1943(1943-07-15)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих (81 рік)
Lurgand, Арма, Північна Ірландія, Велика Британія
Місце проживанняАрма
Країна Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьастрономка, астрофізикиня, фізикиня
Alma materУніверситет Глазго
Галузьпульсар Редагувати інформацію у Вікіданих і астрономія Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладВідкритий університет Редагувати інформацію у Вікіданих
Університет Саутгемптона Редагувати інформацію у Вікіданих
Університетський коледж Лондона Редагувати інформацію у Вікіданих
Батський університетd Редагувати інформацію у Вікіданих
Посадапрезидент[d][2] Редагувати інформацію у Вікіданих, President of the Royal Society of Edinburghd Редагувати інформацію у Вікіданих, чинний президентd[3] Редагувати інформацію у Вікіданих і канцлер[4] Редагувати інформацію у Вікіданих
Науковий керівникЕнтоні Х'юїш Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоНаціональна академія наук США[5][6] Редагувати інформацію у Вікіданих
Лондонське королівське астрономічне товариство Редагувати інформацію у Вікіданих
МАС[5][7] Редагувати інформацію у Вікіданих
Американське астрономічне товариство[5][8] Редагувати інформацію у Вікіданих
Американське філософське товариство Редагувати інформацію у Вікіданих
Американська академія мистецтв і наук[9] Редагувати інформацію у Вікіданих
Лондонське королівське товариство[10] Редагувати інформацію у Вікіданих
У шлюбі зMartin Burnelld Редагувати інформацію у Вікіданих
ДітиGavin Burnelld Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
дама-командор ордена Британської імперії

премія Беатріс Тінслі (1986)

член Лондонського королівського товариства (2003)

медаль Гершеля (1989)

Albert A. Michelson Medald (1973)

100 жінок (BBC) (2014)

член Королівського товариства Единбургаd (2004)

Премія пам'яті Роберта Оппенгеймера (1978)

Велика медаль Французької академії наук (2018)

премія Майкла Фарадея (2010)

Магелланівська премія (2000)

Special Breakthrough Prize in Fundamental Physicsd (2018)

Лекція Карла Янського (1995)

Королівська медаль (2015)

золота медаль Вищої ради з наукових дослідженьd (11 червня 2015)

Fellow of the Institute of Physicsd

Почесний доктор Університету Валенсіїd (2017)

почесний доктор Гарвардського університетуd (2007)

honorary degree of the University of Leedsd (2000)

honorary doctor of the University of Sussexd (1997)

honorary doctor of Durham Universityd (2007)

почесний доктор Університету Макгіллаd (2015)

почесний доктор Альбертського університетуd (2016)

honorary doctor of the Willamette Universityd (2019)

honorary Fellow of the Learned Society of Walesd (2020)

медаль Карла Шварцшильда (2021)

медаль Коплі

Esther Hoffman Beller Lectureshipd (2021)

Sven Berggren prized (2012)

Президентська медаль (2017)

премія Жуля Жансена (2022)

Swarthmore Lectured

премія пам'яті Ріхтмаєра (2023)

Edinburgh Medald (1999)

Особ. сторінкаphysics.ox.ac.uk/our-people/bellburnell Редагувати інформацію у Вікіданих

Сьюзен Джоселін Белл Бернелл (15 липня 1943(1943-07-15) Редагувати інформацію у Вікіданих, Lurgand, Арма) — британська астрофізикиня. Першовідкривачка нового класу астрономічних об'єктів — пульсарів[11][12].

Членкиня Королівського товариства Единбурга (2004), його президентка в 2014-2018 роках (перша жінка на цій посаді); членкиня Лондонського королівського товариства (2003) і Американського філософського товариства (2016), іноземна членкиня Національної академії наук США (2005). Відзначена медаллю Гершеля (1989) та іншими відзнаками.

Біографія

Джоселін Белл у червні 1967 року

Белл Бернелл народилася в Лургані[en] у графстві Арма в Північнії Ірландії, в родині М. Еллісон і Г. Філіпа Белла[13]. Їхній заміський дім називався «Усамітнення» (Solitude), і вона виросла там зі своїм молодшим братом і двома молодшими сестрами[14]. Її батько був архітектором, який допомагав проєктувати планетарій Арма[15], і під час її візитів туди співробітники планетарію заохочували її до занять астрономією[16]. Їй також подобалися книжки її батька з астрономії.

З 1948 по 1956 рік[13] Джлселін відвідувала підготовче відділення Лурганського коледжу[en][13]. У той час, коли хлопчикам було дозволено вивчати технічні предмети, дівчата мусили вивчати такі предмети, як кулінарія та вишивання хрестиком. Белл Бернелл змогла вивчати науку лише після того, як її батьки та інші кинули виклик політиці школи[17].

Вона провалила іспит 11+[en] для випускників початкових шкіл, і батьки відправили її до Маунт-скул[en][18], квакерської школи-інтернату для дівчат у Йорку в Англії, де вона закінчила середню освіту в 1961 році[14]. Там на неї справив приємне враження її вчитель фізики Тіллот, який вчив, що не треба запам'ятовувати багато фактів, а достатньо розуміти кілька ключових концепцій і виводити з них решту. За спогадами, Белл, Тіллот показав їй, наскільки легкою була фізика.

Після закінчення школи Белл вступила до Університету Глазго, де в 1965 році отримала ступінь бакалавра натурфілософії (фізики) з відзнакою. Потім вона вступила до аспірантури Кембриджського університету. В аспірантурі працювала з Ентоні Г'юїшем та іншими над створенням Міжпланетної сцинтиляційної решітки неподалік від Кембриджа для вивчення квазарів, які тільки щойно відкрили. У 1969 році здобула ступінь доктора філософії в коледжі Нью-Холл[en] Кембриджського університету[18].

Внесок у науку

Аспіранткою Белл відкрила пульсари — разом зі своїм науковим керівником Ентоні Г'юїшем. Той розробив радіотелескоп для спостереження компактних джерел радіовипромінювання, наприклад, квазарів, який побудували своїми руками кілька студентів, включаючи Белл. Під керівництвом Г'юїша вона, збираючи матеріал для дисертації, поодинці займалася експлуатацією радіотелескопу і переглядом записів його самописців, а їх за день накопичувалося понад 30 метрів, в пошуках сигналів від компактних джерел. Белл навчилася відрізняти шуми від потрібних сигналів. Через півтора-два місяці після початку пошуку вона звернула увагу на дивні речі в записах: деякі їх відрізки не були схожі ані на сигнал від компактного джерела, ані на шуми, й належали до однієї й тієї ж ділянки неба. Белл припустила, що це сигнали від точкового джерела — зорі, однак проміжок між імпульсами був замалий для змінних зірок — всього лише секунда з третиною. Г'юїш вважав, що ці сигнали пов'язані з людською діяльністю. Однак Белл продовжила їх вивчення і зуміла переконати Г'юїша провести більш детальне дослідження, в результаті якого гіпотеза про їх земне походження відпала. Були залучені й інші вчені. Також не відкидалася можливість, що це були сигнали радіомаяка від позаземної цивілізації, джерело сигналу навіть отримало позначення «LGM-1» (від англ. Little green men — «маленькі зелені чоловічки»). Однак незабаром Белл виявила ще три сигнали приблизно такої ж періодичності, що виходили з трьох зовсім інших ділянок неба, і стало ясно, що це сигнали від представників нового класу астрономічних об'єктів.[19]

Вчені направили дві статті в журнал «Nature»: першу — про відкриття першого пульсара, за сучасними уявленнями це — нейтронна зірка, що швидко обертається, PSR B1919+21[en], і другу — про відкриття наступних трьох. У першій з цих статей, що вперше оголосила про відкриття пульсарів, було зазначено п'ять авторів; ім'я Г'юїша стояло першим, другим було ім'я Белл. Шведська королівська академія наук в своєму пресрелізі в 1974 році Нобелівської премії в галузі фізики нагородила Райлі та Г'юїша за новаторську роботу в області астрофізики, з особливою згадкою роботи Райлі над апертурним синтезом і вирішальної ролі Г'юіша у відкритті пульсарів. Таким чином, Г'юїш був відзначений Нобелівською премією разом з доктором Мартіном Райлі — без включення Белл, що стало спірним і викликало різкий осуд з боку астронома сера Фреда Гойла, також учня Г'юїша.

Український астроном Йосип Шкловський, лауреат медалі Кетрін Брюс 1972 року, був одним з небагатьох, хто відзначив внесок Джоселін Белл в розвиток світової астрономії: на генеральній асамблеї Міжнародного астрономічного союзу в 1970 році він сказав їй, що вона зробила найбільше астрономічне відкриття XX століття.

З 1991 року вона була професоркою Відкритого університету.

У 2001-2004 роках — деканка наук в Університеті Бата[en].

У 2002—2004 роках президентка Королівського астрономічного товариства.

У 2008—2010 роках — президентка Інституту фізики; тимчасова виконувачка обов'язків президента після смерті свого наступника, Маршалла Стонгейма, на початку 2011 року, до жовтня, коли президентом став сер Пітер Найт.

У 2013 році називалася серед 100 найвпливовіших жінок Великої Британії за версією «Бі-бі-сі».

З жовтня 2014 року президентка Королівського товариства Единбурга. У квітні 2018 року на цій посаді її змінила Енн Гловер.

З лютого 2018 року ректорка (канцлерка) шотландського Університету Данді.

Іноземна почесна членкиня Американської академії мистецтв і наук (2018)

Виключення з Нобелівської премії

Те, що Сьюзен Белл не отримала визнання в Нобелівської премії з фізики 1974 року, відтоді є предметом суперечок. Белл допомогла побудувати Міжпланетний сцинтиляційний масив за два роки і спочатку помітила аномалію, іноді переглядаючи до 29 метрів паперових даних за ніч. Пізніше Белл стверджувала, що вона мусила наполегливо повідомляти про аномалії перед обличчям скептицизму від Г'юїша, який спочатку наполягав, що це було через втручання і техногенного характеру. Вона розповіла про зустрічі, проведені Г'юїшем і Райлі, на які вона не була запрошена.

У 1977 році вона прокоментувала питання: «По-перше, суперечки про демаркацію між керівником і студентом завжди важкі, й, імовірно, їх неможливо вирішити. По-друге, саме керівник несе остаточну відповідальність за успіх або провал проєкту. Ми чуємо про випадки, коли керівник звинувачує свого учня в невдачі, але ми знаємо, що це в основному провина керівника. Мені здається, справедливо, що він також виграє від успіхів. По-третє, я вважаю, що нобелівські премії принизили б їх, якби вони були присуджені студентам-дослідникам, за винятком надзвичайних випадків, і я не вірю, що це один з них. Нарешті, я не засмучена через це — зрештою, я в хорошій компанії, чи не так?».[джерело?]

Особисте життя

У 1968 році, між відкриттям другого і третього пульсарів, Белл заручилася з Мартіном Бернеллом, і незабаром вони одружилися. Пара розійшлась у 1989 році та офіційно розлучилася в 1993 році. За спогадами Белл Бернелл, коли вона вперше прийшла в обсерваторію з обручкою й хотіла поділитися гарною новиною зі своїми колегами, ті стали її критикувати. В той час вважали, що жінкам соромно працювати, і жінка працює лише тоді, коли її партнер не в змозі забезпечити сім’ю[20].

Її чоловік був службовцем місцевої влади, і мусив подорожувати в різні куточки Великої Британії. Вона багато років працювала неповний робочий день, виховуючи їхнього сина, Гевіна Бернелла, який став фізиком, членом групи фізики конденсованих середовищ в Університеті Лідса[21].

Квакерська діяльність і переконання

Зі шкільних років вона була активною квакеркою і працювала клерком на сесіях Британських щорічних зборів у 1995, 1996 та 1997 роках. З 2008 по 2012 рік Белл Бернелл також була секретаркою Центрального виконавчого комітету Всесвітнього консультаційного комітету Друзів. Вона виголосила лекцію Свортмора[22] на Британській щорічній зустрічі квакерів в Абердіні 1989 року й виступила на пленарному засіданні Генеральної конференції Друзів у США в 2000 році[23]. У 2013 році вона прочитала лекцію Джеймса Бекгауса, яка була опублікована в книзі під назвою "Роздуми астронома-квакера: Чи може наука також бути релігійною?" (A Quaker Astronomer Reflects: Can a Scientist also Be Religious?). В цій книзі Бернелл розмірковує про те, як космологічні знання можуть бути пов’язані з тим, що стверджує Біблія, квакерство та християнська віра загалом[24].

Нагороди та відзнаки

Наукові нагороди:

Почесні посади:

Включення до рейтингів:

  • У лютому 2013 року визнана однією зі 100 найвпливовіших жінок Великої Британії за версією Woman's Hour на BBC Radio 4[50]
  • Визнана однією зі 100 жінок BBC 2014 року[51]
  • У 2020 році BBC включила її до списку семи важливих, але маловідомих британських вчених[52]

Об'єкти, названі на її честь:

Інші відзнаки:

Публікації

  • Burnell, S. Jocelyn (1989). Broken for Life. Swarthmore Lecture. London: Quaker Home Service. ISBN 978-0-85245-222-6.
  • Riordan, Maurice; Burnell, S. Jocelyn (27 October 2008). Dark Matter: Poems of Space. Calouste Gulbenkian Foundation. ISBN 978-1-903080-10-8.

Примітки

  1. McGrayne S. B. Nobel Prize Women in Science — 2 — Joseph Henry Press, 2001. — С. 357. — ISBN 978-0-309-07270-0
  2. https://ras.ac.uk/news-and-press/news/professor-jocelyn-bell-burnell-wins-special-breakthrough-prize
  3. https://rse.org.uk/professor-sir-john-ball-elected-new-president-of-the-royal-society-of-edinburgh/
  4. https://app.dundee.ac.uk/news/2018/dame-jocelyn-bell-burnell-appointed-chancellor-of-the-university-of-dundee.php
  5. а б в NNDB — 2002.
  6. http://www.nasonline.org/member-directory/members/20010086.html
  7. https://www.iau.org/administration/membership/individual/4706/
  8. https://aas.org/individual-membership/honorary-members
  9. https://www.amacad.org/person/jocelyn-bell-burnell
  10. Fellows Directory
  11. Климишин І. А. Історія астрономії. — Івано-Франківськ : видавництво ІФТКДІ, 2000. — С. 617. — 520 прим. — ISBN 966-7365-89-1.
  12. Алекcандров Ю. В., Шевченко В. Г. Астрофізика. — Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2016. — С. 240. — ISBN 978-966-285-315-5.
  13. а б в Lurgan Mail, 2007.
  14. а б McGrayne, 1993, с. 359—379.
  15. Johnston, 2007, с. 2—3.
  16. Bertsch McGrayne, 1998.
  17. Kaufman, 2016.
  18. а б в Who's Who, 2017.
  19. S. Jocelyn Bell Burnell. Petit four // Annals New York Academy of Sciences. — 1977. — Т. 302. — С. 685—689. Архівовано з джерела 13 липня 2012. Процитовано 2012-03-12.
  20. Bell Burnell, 2021.
  21. Condensed Matter Physics Group, 2010.
  22. Burnell, 1989.
  23. Taraporevala, 2020.
  24. Bell Burnell, 2013b, с. 11.
  25. Franklin Institute.
  26. Walter, 1982, с. 438.
  27. Aas.org, 1986.
  28. RAS.
  29. Jansky Home Page.
  30. APS, 2008.
  31. The Royal Society.
  32. Gold, 2006.
  33. QVMAG, 2016.
  34. Bell Burnell, 2013a.
  35. Royal Society.
  36. Institute of Physics, 2017.
  37. Académie des sciences, 2018.
  38. Ouellette, 2018.
  39. Bell Burnell, 2019.
  40. RAS Gold Medal, 2021.
  41. The Irish News, 2021.
  42. Astronomische Gesellschaft, 2021.
  43. Société astronomique de France, 2023.
  44. Accademia nazionale delle scienze, 2022.
  45. RSoE, 2023.
  46. BBC Scotland, 2014.
  47. APS member election.
  48. AAS, 2020.
  49. TCD, 2020.
  50. BBC, 1970.
  51. BBC News, 2014.
  52. Shearing, 2020.
  53. IOP JBB Prize.
  54. Korshunova, Tatiana; Martynov, Alexander (6 квітня 2024). The Phyloperiodic Approach Removes the "Cryptic Species" and Puts forward Multilevel Organismal Diversity. Diversity (англ.). 16 (4): 220. doi:10.3390/d16040220. ISSN 1424-2818.
  55. Addley, 2007.
  56. Brown, 2020.
  57. Friedberg, 2022.

Джерела