|
Гормони
Гормо́ни (грец. Ορμόνη) також «Регулатики» — це біологічно активні речовини, що виділяються ендокринними залозами та клітинами безпосередньо у кров і впливають на діяльність органів і тканин-мішеней, та на організм в цілому.[2][3][4] Гормони є гуморальними (від слова humor — рідина, тобто ті, що переносяться з кров'ю) регуляторами певних процесів у певних органах і системах. Гормони інакше «Регулатики» — це життєво важливі біологічно активні молекули, які функціонують як хімічні посередники (месенджери) організму, регулюючи широкий спектр фізіологічних процесів і підтримуючи гомеостаз. Вони синтезуються та виділяються спеціалізованими залозами та клітинами ендокринної системи та вивільняються в кров, що дозволяє їм досягати цільових клітин і тканин по всьому тілу. Ці сигнальні молекули беруть участь у різних біологічних процесах, включаючи ріст і розвиток, метаболізм, імунну функцію, розмноження, відповідь на стрес тощо. Гормони проявляють свою дію шляхом зв'язування зі специфічними рецепторами-білками на поверхні мембрани клітини або в всередині клітин, ініціюючи серію внутрішньоклітинних подій, які модулюють експресію генів і клітинну активність. Гормони (Регулатики) можна класифікувати на основі їх хімічної структури, наприклад, пептиди, білки, стероїди та похідні амінокислот. Кожен тип гормону взаємодіє зі своїм відповідним рецептором, що призводить до унікальних клітинних реакцій. Складна взаємодія гормонів і їх рецепторів забезпечує точну регуляцію фізіологічних процесів. Виробництво, виділення та активність гормонів суворо регулюються складними механізмами зворотного зв'язку, що включає як позитивні, так і негативні механізми зворотного зв'язку. Ці системи зворотного зв'язку допомагають підтримувати рівень гормонів в оптимальних межах, забезпечуючи належне функціонування різних систем організму. Гормональний дисбаланс і дисрегуляція можуть призвести до численних захворювань і розладів, таких як цукровий діабет, гіпотиреоз, гіпертиреоз і синдром полікістозних яєчників (СПКЯ), серед інших. Дослідники в галузі ендокринології продовжують вивчати тонкощі гормональної функції, регуляції та взаємодії, щоб краще зрозуміти їхню роль у здоров'ї та хворобах, а також розробити нові терапевтичні та профілактичні підходи до станів, пов'язаних із гормонами.[2][3][4] ІсторіяІсторія гормонів сягає кінця 19-го та початку 20-го століть, коли вчені почали досліджувати фізіологічні ефекти виділень із різних залоз. Деякі ключові віхи в історії гормонів включають:
КласифікаціяЗа хімічною структурою Гормони — це біологічно активні речовини, що виробляються спеціалізованими клітинами або залозами ендокринної системи. Вони діють як хімічні месенджери, регулюючи численні фізіологічні процеси та підтримуючи гомеостаз шляхом зв'язування зі специфічними рецепторами клітин-мішеней. Гормони можна класифікувати на основі їх хімічної структури, яка визначає їхні властивості, функції та механізми дії. Основні класифікації включають пептидні гормони, стероїдні гормони та похідні амінокислот.[2]
Гормони виробляються та вивільняються різними ендокринними залозами та тканинами, такими як гіпоталамус, гіпофіз, щитоподібна залоза, надниркові залози та статеві залози. Виробництво і секреція гормонів регулюються складними механізмами зворотного зв'язку, що включають гіпоталамус, гіпофіз і тканини-мішені, що забезпечує точний контроль гормональної активності. Після вивільнення гормони подорожують кров'ю, щоб досягти клітин-мішеней, де вони зв'язуються зі специфічними рецепторами та ініціюють серію клітинних подій, які модулюють фізіологічні процеси. Точний механізм дії залежить від хімічної структури гормону та типу задіяного рецептора, що забезпечує різноманітну та точно налаштовану регуляцію біологічних функцій.[2] ФункціяВикористовуються в організмі для підтримки його гомеостазу, а також для регуляції багатьох функцій (росту, розвитку, обміну речовин, реакції на зміни умов середовища). РецепториВсі гормони реалізують свою дію на організм або на окремі органи та системи за допомогою спеціальних рецепторів цих гормонів. Рецептори гормонів діляться на 3 основні класи:
Для всіх рецепторів характерний феномен саморегуляції чутливості за допомогою механізму зворотному зв'язку — при низькому рівні певного гормону автоматично компенсаторно зростає кількість рецепторів у тканинах та їх чутливість до цього гормону — процес, що називають сенсибілізацією (а також ап-регуляцією (посилення, від англ. up-regulation), або сенситізацією (англ. sensitization)) рецепторів. І навпаки, при високому рівні певного гормону відбувається автоматичне компенсаторне зниження кількості рецепторів в тканинах та їх чутливості до цього гормону — процес, що називається десенсибілізацією (а також даун-регуляцією (від англ. down-regulation — зниження), або десенситизацією (англ. desensitization)) рецепторів. Збільшення або зменшення вироблення гормонів, а також зниження, або збільшення чутливості гормональних рецепторів і порушення гормонального транспорту призводить до ендокринних захворювань. Механізми дії Коли гормон, що знаходиться в крові, досягає клітини-мішені, він вступає у взаємодію із специфічними рецепторами; рецептори «прочитують послання» організму, і в клітині починають відбуватися певні зміни. Кожному конкретному гормону відповідають виключно «свої» рецептори, що знаходяться в конкретних органах і тканинах, — тільки при взаємодії гормону з ними утворюється гормон-рецепторний комплекс. Механізми дії гормонів можуть бути різними. Одну з груп складають гормони, які з'єднуються з рецепторами, що знаходяться усередині клітин, — як правило, у цитоплазмі. До них належать гормони з ліпофільними властивостями — наприклад, стероїдні гормони (статеві гормони, глюко- і мінералокортикоїди), а також гормони щитоподібної залози. Бувши жиророзчинними, ці гормони легко проникають через клітинну мембрану і починають взаємодіяти з рецепторами у цитоплазмі, або ядрі. Вони слабо розчинні у воді, при транспортуванні по крові зв'язуються з білками-носіями. Вважається, що в цій групі гормонів гормон-рецепторний комплекс виконує роль своєрідного внутрішньоклітинного реле — утворившись в клітині, він починає взаємодіяти з хроматином, який знаходиться в клітинних ядрах і складається з ДНК і білка, і тим самим прискорює або сповільнює роботу тих, або інших генів. Вибірково впливаючи на конкретний ген, гормон змінює концентрацію відповідною РНК і білка, і разом з тим коректує процеси метаболізму. Біологічний результат дії кожного гормону вельми специфічний. Хоча у клітині-мішені гормони змінюють зазвичай менше ніж 1 % білків і РНК, цього виявляється цілком достатньо для отримання відповідного фізіологічного ефекту. Більшість інших гормонів характеризуються трьома особливостями:
У механізмі дії гормон-рецепторного комплексу таких гормонів обов'язково беруть участь посередники, які індукують відповідь клітини. Найважливіші з таких посередників — цАМФ(циклічний аденозинмонофосфат), інозитолтрифосфат, іони кальцію. Так, в середовищі, позбавленому іонів кальцію, або в клітинах з недостатньою їх кількістю, дія багатьох гормонів послаблюється; при застосуванні речовин, що збільшують внутрішньоклітинну концентрацію кальцію, виникають ефекти, ідентичні до дії деяких гормонів. Участь іонів кальцію, як посередника забезпечує вплив на клітини таких гормонів, як вазопресин і катехоламіни. Виконавши своє завдання, гормони або розщеплюються в клітинах-мішенях, або в крові, або транспортуються до печінки, де розщеплюються, або, нарешті, видаляються з організму в основному з сечею (наприклад, адреналін). Гормони людиниГормони у людини виробляються все життя. Список найважливіших гормонів людини: Вплив на людинуГормони чинять на організм такий вплив:[8]
Гормон може також регулювати вироблення та вивільнення інших гормонів. . Гормональні сигнали контролюють внутрішнє середовище організму через гомеостаз. Терапевтичне використанняБагато гормонів та їхніх структурних і функціональних аналогів використовують як ліки. Найчастіше призначаються естрогени та прогестагени (як методи гормональної контрацепції та як ЗГТ),[9] тироксин (як левотироксин, при гіпотиреозі) та стероїди (при аутоімунних захворюваннях і деяких респіраторних розладах). Інсулін використовують багато діабетиків. Місцеві препарати для застосування в отоларингології часто містять фармакологічні еквіваленти адреналіну, тоді як стероїдні креми та креми з вітаміном D широко використовуються в дерматологічній практиці.[10] «Фармакологічна доза» або «супрафізіологічна доза» гормону — це медичний термін, що позначає кількість гормону, яка значно перевищує природну для здорового організму. Вплив фармакологічних доз гормонів може відрізнятися від реакції на природні дози й може бути терапевтично корисним, хоча й не позбавленим потенційно несприятливих побічних ефектів. Прикладом є здатність фармакологічних доз глюкокортикоїдів пригнічувати запалення. Див. такожДжерела
ЛітератураКниги
Журнали
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||
Portal di Ensiklopedia Dunia
