uk %D0%92%D1%96%D1%85%D1%82%D0%B8%D0%BD%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9 %D0%92%D1%96%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80 %D0%86%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Віхтинський Віктор Іванович
Віхтинський Віктор Іванович
Народження	15 серпня 1918 ; Харків, УНР
Смерть	11 січня 2003 (84 роки)
	Харків, Україна
Країна	СРСР; Україна
Жанр	жанрове малярство і пейзаж
Навчання	Харківське державне художнє училище (1938) і Харківський художній інститут (1950)
Вчитель	Федоров Митрофан Семенович, Козик Михайло Якимович і Мироненко Василь Федорович
Діяльність	художник, педагог
Відомі учні	Сіробаба Микола Васильович, Литвинов Володимир Олексійович, Литвинов Віктор Іванович і Кабиш Іван Юхимович
Працівник	Харківський художній інститут і Харківська державна академія дизайну та мистецтв
Член	Спілка радянських художників України
Учасник	німецько-радянська війна
Вчене звання	професор
Нагороди

Віктор Іванович Віхти́нський (нар. 15 серпня 1918, Харків — 11 січня 2003, Харків) — український художник і педагог; член Харківської організації Спілки радянських художників України з 1951 року.

Біографія

Народився 15 серпня 1918 року в місті Харкові (нині Україна). Протягом 1934—1938 років навчався у Харківському художньому училищі; у 1939—1941 роках — у Харківському художньому інституті.

В серпні 1941 року призваний до лав Червоної армії^[1]. Брав участь у німецько-радянській війні. Отримав інвалідність^[2]. Нагороджений орденом Вітчизняної війни II ступеня (6 квітня 1985)^[1].

Упродовж 1948—1950 років продовжив навчання у Харківському художньому інституті. Серед його викладачів були зокрема Митрофан Федоров, Михайло Козик, Василь Мироненко. Дипломна робота — серія кольовових офортів «Чорноморська сюїта».

У 1950-х роках працював оформлювачем: створював святкове оздоблення Харкова, оформляв виставкові експозиції. З 1960 року викладав у Харківському художньому інституті (з 1963 року — у Харківському художньо-промисловому інституті): з 1976 року — професор, у 1981—1983 роках — завідував кафедрою промислової графіки, у 1983—1987 роках — завідував кафедрою, а у 1987—1989 — доцент кафедри графіки. Серед учнів — Микола Сіробаба, Володимир Литвинов та інші. З 1989 року на творчій роботі.

Жив у Харкові, в будинку на вулиці Культури, № 20, квартира 13, потім в будинку на вулиці Петровського, № 7, квартира 41^[3]. Помер у Харкові 11 січня 2003 року.

Творчість

Працював в галузі станкової графіки, станкового та монументального живопису. Серед робіт:

графіка

серія малюнків «По Кубі» (1963);
серії офортів
- «Чорноморська сюїта» (1950—1955);
- «Донбас» (1951—1954);
- «Венеція» (1962);
- «Московський кремль» (1964);
- «Дніпровські краєвиди» (1965);
серії літографій
- «Шевченко — народний поет» (1961);
- «Індустріальна Україна» (1966);

живопис

«Куточок старої Ялти» (1954);
«В горах Алтаю» (1955);
«Кореїз. Крим» (1956);
«Зима» (1957);
«Берізки» (1958);
«Великий канал у Венеції» (1961);
«Ветерани війни. Лондон» (1967);
«Зміна» (1968);
«Мати» (1975);
«Український мотив» (1975);
«Перемога» (1975);
«До рідного краю» (1978);
«У Мавзолеї» (1987);
диптих «Набат» (1989);
«Хвиля» (1992);
«В дорозі» (1992);
«Дорога до храму» (1994);
«Вечір» (1995);
«Захід сонця» (1995);
«Рок» (1996);
«Вознесіння» (1996).

Автор декоративного панно «Україна зустрічає гостей» в готелі «Інтурист» у Харкові (1964, у співавторстві з Олексієм Щегловим та Юрієм Старостенком). Також виконав монументально-декоративні панно у Єнакієвому і Джамбулі.

Брав участь у всеукраїнських, всесоюзних і міжнародних мистецьких виставках з 1950 року, зокрема у Польщі у 1951, 1955, 1956 роках, Італії у 1956 році, Японії у 1958 році та інших країнах^[2]. Взяв участь у груповій виставці «По Кубі» разом з художниками Леонідом Черновим і Олександром Вяткіним. Персональні виставки відбулися у Харкові у 1968, 1978, 1988 роках, Одесі у 1969 році, Полтаві у 1970 році, Краснограді у 1979 році, Києві у 1981 році.