Вірменську церкву збудовано у другій половині XIV століття (1363–1370 роки). Засновниками храму були вірмени з-за меж Львова: Якуб, син Шахіншаха, родом з Кафи та Панос, син Авраама (Абрагаміанча) з Газарату чи іншої колонії Генуезької Республіки. Храм був зведений італійським архітектором-майстром Дорінгом[1], ймовірно, за участі вірменських будівельників. На думку деяких дослідників (Владислав Лозинський, Тадеуш Маньковський), він також народився в італійській родині в Кафі або приїхав до Криму з Генуї. Цим пояснюється його добре знання традицій архітектури Італії, Вірменії та Візантії. На думку інших дослідників (Яцек Хршанчевський), суттєво вплинув на побудову цього вірменського собору вірменський храм Сурб-Ншан (Святого Знамення) у гірському монастирі Сурб-Хач (Святий Хрест) поблизу Старого Криму.
Кс. Садок Баронч стверджував, що храм збудований між вищою та нижчою Вірменськими вулицями у місті.[2]
У 1381 році Львів сильно постраждав від пожежі. Постраждав і собор. На думку деяких істориків, його реконструкція тривала до 1437 р. Під час цих робіт з північної та південної сторони храму надбудовували аркадні клуастри, з'єднані із заходу притвором (джамадуном). Під їх підлогою, як і в соборних склепіннях, були поховані видатні представники вірменської громади.
Оригінальна вежа собору згоріла під час пожежі у Львові 1527 року. Нова була побудована Анджеєм з Кафи, який найняв архітектора Петра Красовського, який у 1570–1571 роках побудував триповерхову вежу-дзвіницю. Наприкінці XVI століття Петро Барбон збудував ризницю.
У 1630 році вірменський єпископ Львова Миколай Торосович уклав унію з Римом. Того ж року він вирішив збільшити храм. Проект реконструкції створив львівський архітектор Войцех (Альберт) Кілар. До церкви XIV століття на західній стороні прибудували низький неф довжиною 11 м і шириною 9,7 м. Він був побудований з цегли і оштукатурений всередині і зовні. Він отримав двопролітне склепіння стовбура з люнетами. У стінах є два вікна. На стику старої та нової частин собору був створений широкий склепінчастий хід, тоді як на захід був побудований трипролітний тамбур. В результаті цього розширення, церква була побудована за планом латинського хреста, таким чином подібна до будови римо-католицьких церков.
Сам собор неодноразово перебудовувався: в 1437 році навколо нього зведено відкриту арочну галерею, перероблену на північному фасаді в захристію (1671), а згодом в ризницю (1731). В 1630 році прибудовано прямокутну західну наву. Після пожежі 1712 року інтер'єр набуває барокового характеру: тинькуються стіни, встановлюються нові вівтарі. Під час реставрації 1908–1927 років, що здійснювалася під керівництвом архітектора Франциска Мончинського, замість розібраних житлових будинків з боку вул. Краківської розпочато будівництво західної вхідної частини, а стіни апсид декоровано стилізованими елементами, запозиченої з давньовірменської архітектури, — накладними арками та орнаментами. Із застосуванням стилізації в інтер'єрі виконані різьблена дерев'яна стеля над навою XVII століття, фрески, орнаментальний розпис стін і вітражі (художник Ян Генрик Розен), мозаїка в бані (художник Ю. Мегоффер). 1930 року за проєктом Вітольда Мінкевича виконано новий головний вівтар, престол та амвон[3].
За часів СРСР Вірменський собор було зачинено. Радянська влада закрила структуру Вірменської католицької церкви. 26 листопада 1945 був заарештований адміністратор Архієпископії, о. Діонісій Каєтанович і три інших священиків. Майже всі вірмени переїхали до Польщі.
Спочатку тут знаходилося фондосховище Львівської картинної галереї, а з 1953 року — музею імені Леніна. В січні 2000 року церкву повернули вірменській громаді. 6 січня2001 року було звершено перше богослужіння, а 28 травня2003 року собор освятив католикос всіх вірмен Гарегін ІІ[4].
Архітектура
Незважаючи на перебудови добре збереглося об'ємно-планувальне вирішення старої східної частини храму, яке відобразило традиції давньоруського і вірменського монументального будівництва, що сягають Візантії. Вплив вірменської архітектури позначився на формі дванадцятигранного барабана з шатровим дахом, що вивершує середохрестя. Він виявляється в ретельному оздобленні стін тесаними кам'яними плитами з вмонтованими в них хачкарами, в рисунку сталактитового фриза над аркою центральної апсиди, що зберігся в інтер'єрі. Останній був прикрашений властивим для давньоруських пам'яток фресковим розписом (XV століття), фрагменти якого були відкриті в 1925 році на відкосах ніші південного вікна. Окремі архітектурні деталі, епітафії та скульптури свідчать про вплив готики, ренесансу й бароко[5].
Інтер'єр
Простора середня частина собору після реконструкції 1908—1927 років була суттєво змінена. В розписуванні нової дерев'яної стелі архітектор Ф. Мончинський використав модернізовані вірменські та орієнтальні мотиви, а художник Ян Генрик Розен виконав виповнені метафізичним сенсом картини і орнаментальні розписи стін і вітражів. Ян Розен пішов шляхом синтезу вірмено-візантійської традиції з західноєвропейськими тенденціями сучасного йому мистецтва в формі об'єднання експресивних засобів вираження з піздньосецесійною стилізацією. Особливо вдались художнику, на думку сучасників, «Таємна вечеря», «Розп'яття» і «Похорон Святого Оділона».
Первісна дзвіниця згоріла під час великої пожежі міста 1527 року. Побудову нової вежі-дзвіниці Вірменського собору оплатив Андрій з Кафи, який замовив її проєкт архітектору Петру Красовському. Вежа була збудована у 1570—1571 роках. У дзвіниці був зроблений наскрізний прохід, через який є входом до подвір'я собору. Поруч із дзвіницею розташований палац вірменського архієпископа, в якому знаходилась бібліотека.
Дзвіниця триярусна, квадратна в плані. Завершення дзвіниці, чотири півкруглі вежі, виконані з оцинкованної бляхи на початку ХІХ ст. У проході під вежею-дзвіницею збереглося зірчасте склепіння, та орнаментальний різьблений портал із розташованою в ньому таблицею з написом вірменською мовою.
Епітафії
У комплексі собору є декілька епітафій латинською мовою:
«Це могила превелебного отця Стефана патріарха Великої Вірменії, котрий був у Римі і дорогою до Львова душу свою віддав Богові року Божого 1551»;
«Велебний Стефан Стцекевич, Кустош. „Реквієм“ лунає. 1730»;
«Землю — землі, душу — Богові віддав Ігнатій [Ну]рович року 1769»;
«Богові найкращому, найбільшому. Знатний достойний Яків Теодор Бернатович […] скинувши тут одежі смертності життя без смерті сподівається. Молись кожен про те саме. […] року 1772 на 79 році життя [5] травня Яків Теодор Бернатович Інал спочив у Господі»[6].
Содомора А., Домбровський М., Кісь А. Anno Domini. Року Божого: Латинські написи Львова / Автор проекту Василь Ґабор. — Львів : ЛА «Піраміда», 2008. — 288 с.
Трегубова Т., Мих Р. Львів. Архітектурно-історичний нарис. — К. : Будівельник, 1989. — 270 с.
Одеса — Церква Сурб Грігор Лусаворич, 1995 • Миколаїв — Храм Сурб Геворг, 2012
Храми, які будуються
Київ — будуються кафедральний собор • Кам'янське — будується каплиця
Втрачені храми/під іншою юрисдикцією
Київ — Фундаменти вірменської церкви (на місці Покровської церкви на Подолі), XIV ст. • Луцьк — Церква Сурб Степанос, 1427. У 1950-і роки церква перебудована на житловий будинок • Язловець — Костел Сурб Нікогайос, 1551, тепер церква Святого Миколая, УГКЦ. • Івано-Франківськ — Вірменський костел, сьогодні це — Кафедральний собор Івано-Франківської Єпархії Православної Церкви України.
Храми на реставрації
Білгород-Дністровський — Церква Сурб Аствацацін, XIV ст. • Бережани — Вірменський костел, 1764.