|
Вулиця Володимира Великого (Львів)
Ву́лиця Володи́мира Вели́кого — одна з магістральних вулиць у Франківському районі міста Львова[5][6], у місцевості Кульпарків. Сполучає вулиці Кульпарківську та Виговського з вулицею Стрийською, утворюючи перехрестя з вулицею Княгині Ольги. Прилучаються вулиці Івана-Теодозія Куровця, Василя Симоненка, Софії Караффи-Корбут, Тролейбусна та Володимира Янева[7]. НазваНа початку 1930-х років називалася Дорога до закладу на Кульпаркові, у 1933 році отримала назву Закладова, тому що вела до «закладу», психіатричної лікарні на Кульпаркові (протягом німецької окупації — Кранкенгаусштрассе). У 1946 році отримала назву Артема, на честь радянського партійного діяча Федора Сергєєва (Артема). Сучасна назва — з 1990 року, на честь князя київського Володимира Великого. Історія та забудоваВ межах вулиці раніше існувало підміське село Липники, яке належало до приміської громади Кульпаркова. У 1926—1927 роках за проєктом архітектора Людомила Гюрковича на Кульпарківському цвинтарі споруджена необарокова римо-католицька капличка, що по другій світовій війні стала православною церквою Святого Введення. На початку 1970-х років під час підготовки до будівництва капличка та цвинтар були знищені. За часів незалежності на згадку про православну церкву Святого Введення, зруйнованої у 1973 році радянською владою, за будинком № 34 встановлений пам'ятний знак-хрест. У 1960—1970-х роки уздовж вулиці було збудовано житловий масив стандартних п'яти- та дев'ятиповерхових житлових багатоквартирних будинків — перша забудова житлового масиву «Південний». Будинки№ 2 — дванадцятиповерхова споруда видавничо-поліграфічного комплексу «Вільна Україна», зведена у 1975 році за проєктом архітекторів Б. Гапи та Володимира Дорошенка на розі з вулиць Володимира Великого та Стрийської. За радянських часів тут містилися видавництво «Вільна Україна» обласного комітету КПРС та редакція газети «Львівська правда», а також магазин «Союздрук» на першому поверсі будівлі видавництва «Вільна Україна». Нині в будівлі розташовані видавництво ВАТ «Вільна Україна», редакції газет «Високий Замок» та «Львівська реклама», деякі приміщення винаймають приватні структури. В приміщенні колишнього магазину «Союздрук» знаходиться мозаїка «Інформаційний простір», яка була виконана у 1984 році художником Богданом Сойкою зі смальти майже на усій площі стіни. Мозаїка у 2019 році була занесена до списку тих, які підлягають захисту та мала охоронний статус. Тепер від мозаїки залишився лише контур на цементі[8]. Підготовчі роботи з відновлення знищеної мозаїки «Інформаційний простір» планують розпочати навесні 2024 року. Відновлюватиме панно команда фахівців під керівництвом художника, викладача Львівської національної академії мистецтв Василя Сивака[9], не на тій же стіні, а на другому поверсі будівлі. При цьому всі параметри панно будуть збережені. Всі роботи з відтворення мозаїки «Інформаційний простір» профінансує ТДВ «Торгпреса»[10]. № 4 — чотириповерхова офісна будівля радянських часів. Тут розташований Український науково-дослідний інститут поліграфічної промисловості ім. Т. Г. Шевченка, а також офіси приватних фірм. № 12 — Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету «Львівська політехніка», створений на початку квітня 1945 року, як львівський технікум зв'язку. Відповідальним за створення навчального закладу був призначений Сорокін П. І. і вже 27 травня 1945 року Рада Народних Комісарів СРСР видає розпорядження № 8024 про організацію Львівського електротехнікуму зв'язку. Першим директором стає Якунін П. Н., а під навчальний корпус виділено приміщення на вул. 17 Вересня (нині — вул. Січових Стрільців), 7. У 1948 році відбувся перший випуск за спеціальністю «Міжміський телефонний зв'язок» і склав 19 осіб.Під час керівництва навчальним закладом Фатуєва К. І. (1952—1973 роки), розпочато будівництво навчального та лабораторного корпусів на тодішній вулиці Артема, 12 (нині — вул. Володимира Великого), а за наступного директора Гуцалова Є. Ф. (1973—1976 роки) — завершено будівництво навчальних корпусів. У 1980-х роках серед 48 галузевих навчальних закладів Міністерства зв'язку СРСР технікум став потужним навчальним центром з підготовки спеціалістів зв'язку. У 1998 році — вищий навчальний заклад першого рівня акредитації і отримує ліцензію на підготовку фахівців за напрямом «Телекомунікації», а 2000 року — ліцензію на підготовку фахівців за спеціальністю «Обслуговування комп'ютерних та інтелектуальних систем і мереж». У листопаді 2002 року навчальний заклад переходить у підпорядкування Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій як Львівський технікум ДУІКТ. У травні 2004 року технікум реорганізований у Львівський коледж Державного університету інформаційно-комунікаційних технологій. 12 листопада 2018 року Львівський коледж Державного університету телекомунікацій розпочинає процес входження в структуру Національного університету «Львівська політехніка» як коледж телекомунікацій та комп'ютерних технологій НУ «Львівська політехніка». 2 січня 2019 року згідно Наказу Міністерства освіти і науки України № 1-1-10 Львівський коледж Державного університету телекомунікацій увійшов в структуру НУ «Львівська політехніка» як відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж інформаційних технологій Національного університету „Львівська політехніка“»[11]. № 26а — багатофункціональний торгово-офісний комплекс «Океан». Будівля зведена у 1982 році за спільним проєктом архітекторів Василя Каменщика та Ярослава Мастила як магазин «Океан»[12]. На зовнішньому фасаді нанесена «океанічна мозаїка», автором якої є відомий живописець Володимир Патик[13]. № 39 — п'ятиповерховий житловий будинок, збудований наприкінці 1960-х років. У підвалі першого під'їзду діє дитячий клуб «Атлант»[14]. № 41а — двоповерхова будівля початкової школи «Малюк» Львівської міської ради, розрахована на 256 дітей (початкова школа — 140 дітей, дошкільне відділення — 116 дітей)[15]. № 50 — семиповерхова будівля колишнього готелю «Карпати», споруджена у 1984 році, а від 1990-х років — «Гетьман». У фоє готелю знаходиться бронзове погруддя Т. Г. Шевченка. № 52 — шестиповерховий адміністративно-виробничий корпус Державного проєктного інституту № 14 (нині — Львівський проектний інститут), споруджений у 1960-х роках. Нині в будівлі крім інституту, також міститься офіс української ІТ-компанії «SoftServe». № 55а — двоповерхова будівля львівської середньої загальноосвітньої школи № 2, зведена у 1971 році. 1 вересня 1971 року відбулося урочисте відкриття школи, першим директором якої став В. А. Чикуленко. Від 1986 року школу керманичем школи стала Лідія Савчук. Саме вона у 1988 році ввела поглиблене вивчення англійської мови з сьомого класу. У 1991 році запроваджено поглиблене вивчення іноземних мов з першого класу, а також відкрито музей «Львів'яни – лауреати Шевченківської премії». У 1993 році відкрито народознавчий кабінет «Світлиця». 2007 року відбулося відкриття Євроклубу «Європростір». У 2018 році школу перейменовано на Ліцей № 2 Львівської міської ради[16]. № 58 — гіпермаркет «Ашан Південний», відкритий 10 вересня 2015 року у новозбудованому ТЦ «Уніцентр», котрий став другим за ліком гіпермаркетом цієї мережі у Львові[17]. ІнфраструктураВулиця заасфальтована, має по дві смуги руху у кожен бік. ТранспортВулицею прокладено тролейбусний маршрут № 3[2] та декілька автобусних маршрутів. Від 1 липня 2019 року змінилася нумерація тролейбусних маршрутів у Львові. Згідно цих змін, колишній тролейбусний маршрут № 3 став № 23[18]. Від 10 серпня 2022 року вулицею Володимира Великого почав курсувати ще й тролейбусний маршрут № 38, який сполучає вул. Хуторівку з площею Кропивницького. Маршрут, за яким курсують тролейбуси, не новий. Раніше йому відповідав автобусний маршрут № 38[19]. ОбслуговуванняПослуги з управління багатоквартирними будинками, що знаходяться на вул. Володимира Великого надають три комунальних підприємства — ЛКП «Південне»[20], ЛКП «Сонячне»[21] та ЛКП «Магістральне»[22]. Охороною громадського порядку в межах діяльності кожного з перелічених ЛКП займається певних дільничний пункт поліції Франківського ВП ГУНП у Львівській області. Так, зокрема, територію ЛКП «Сонячне» обслуговує дільничий пункт поліції, розташований на вул. Володимира Великого, 5, ЛКП «Магістральне» — вул. Науковій, 32а та ЛКП «Південне» — на вул. Кульпарківській, 139. Культові спорудиПоблизу перехрестя з вулицею Тролейбусною у 1996 році збудовано греко-католицькій храм Вознесіння Господнього. Згодом у 2004—2005 роках поряд з храмом, за проєктом архітектора Юрія Верхоли, збудовано будівлю навчально-катехитичного центру парафії із дзвіницею, яка прикрашена мозаїчною іконою Діви Марії (автор мозаїки художник-монументаліст Григорій Олексюк). На вулиці Василя Симоненка, що сполучається з вулицею Володимира Великого збудовано найбільшу сучасну культову споруду міста — Церква святих Володимира і Ольги. В парку «Горіховий Гай» закінчується будова дерев'яної церкви, освяченої на честь Стрітення Господнього. Храм належить ПЦУ. Культура та відпочинокУ 1970-ті роки з парного боку вулиці Володимира Великого був закладений парк «Горіховий гай» (до 1990-х років— «30-річчя звільнення Львова») з двома ставками. Посеред парку розташований Lviv Film Center, відкритий у 1978 році як дитячий кінотеатр «Орлятко», на початку 1990-х років перейменований на «Сокіл». У середині 1990-х років кінотеатр тимчасово припинив кінопоказ, але відновив свою діяльність у 2003 році. Пам'ятники та меморіальні таблиціБіля будівлі поліграфічного комбінату видавничо-поліграфічного комплексу «Вільна Україна» у 1970-х роках був встановлений пам'ятний знак на честь газети «Правда», демонтований у 1990-х роках. Світлини
Примітки
Джерела
Посилання
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
