Володимир Патик об'їздив майже всю Україну, бував у Карпатах, далеко на ПівночіРосії, в Мурманську, малював на Сибірі, в Балтійських країнах, Середній Азії — і всюди митця захоплювала краса природи, люди та їхні заняття. Таким чином вироблялася власна живописна манера Патика, його особливий, темпераментний почерк. Митець вдається до контрастів червоного й зеленого, оранжево-жовтого й синьо-фіолетового, червоного й білого, до різноманітних технічних засобів — мозаїки, фрески, найбільше — до олійного живопису, пастелі, різних графічних засобів. Від 1990-х років головну формотворчу роль у мистецькій манері майстра відігравав чистий колір, що підвищує емоційну активність картини і підкреслює декоративне вирішення композицій. Володимирові Патику близькі українська ікона і тосканські примітиви, равенські мозаїки і живописці італійського Проторенесансу.
У 2006 році, своє 80-тиліття, художник відзначив у Національному музеї під час експонування власної виставки.
Живопис написаний в 2008 році був для митця головнішим. Адже за словами автора: «За моє творче життя вимальовано 500—600 кг фарби, замальовано 1875 м полотна і зрисовано 1,5 тонни паперу…І зараз я живу з повним відчуттям смаку до праці, до життя, до кохання, з незаземленими мріями…і не визнаю паспортного віку»[4].
У 2009 році у львівській галереї «Зелена канапа» відбулася персональна виставка Володимира Патика — «Роботи, яких Ви раніше не бачили».[4]
У 2010 році відбулася ще одна виставка творів митця під назвою: «Було колись — на Україні…». На виставці були представлені малюнки та пастелі з натури Володимира Патика, створені протягом 1970—1980 років, самовіддано фіксуючи образ зникаючої мальовничої України від Криму до Карпат[6].
28 серпня2016 року, один з найвидатніших митців в українському малярстві другої половини XX століття, яскравий представник галицької школи живопису, Народний художник України Володимир Йосипович Патик відійшов у вічність[7]. Поховали митця 30 серпня 2016 року в родинному гробівці на Личаківському цвинтарі (поле № 69) у Львові[8].
На 9 вересня2016 року було заплановано відкриття його персональної виставки з нагоди 90-ліття митця[9].
23 серпня, у Львові, на вулиці Матейка, 4 відкрили музей українського художника, дослідника української історії та етнографії Володимира Патика.[10][11]
Твори
«Через кладку» (1955);
«Палаючий манускрипт» (1964, про спалення рукописів у Бібліотеці АН УРСР у квітні того ж року);
«Шевченко на батьківщині», «Гуцульська мадонна» (1965);
«Дівчина з Буковини» (1966);
«Довбуш — наша слава» (1967);
«Третя подорож на Україну» (1968);
«Т. Г. Шевченко серед селян» (1969);
«Степ біля Чигирина» (1976);
«Тиша» (1976);
«Реквієм» (кінець 1960 — початок 1970-х років — навіяний рядками поезії Василя Симоненка «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил»);
«Земля Шевченка», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Околиця села Шевченкове» (1981);
↑Митці: Патик Володимир Йосипович. avs-art.com.ua. «AVS-art» gallery. Процитовано 9 липня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
Патик Володимир Йосипович // Шевченківська енциклопедія: — Т.4:М—Па : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський.. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. — С. 790—791.
Роман Свередюк (30 липня 2015). Патик Володимир Йосипович. sverediuk.com.ua. Процитовано 9 липня 2022.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)