Володимирський повіт (1920—1940)
Володимирський повіт (Powiat włodzimierski) — адміністративно-територіальна одиниця в складі Волинського воєводства міжвоєнної Польщі, один із 10 повітів воєводства. Історія12 грудня 1920 р. з повіту вилучені Бранська, Хорівська, Підберезська, Свинюська, Скобелецька, Киселинська і Горохівська волості та з них утворено Горохівський повіт[1]; до новоутвореного Любомльського повіту передані ґміни Березьце, Головно, Гуща, Любомль, Пульмо, Шацк і Згорани[2]; до Ковельського повіту — ґміни Кримно і Нови Двур[3]. Адміністративним центром було місто Володимир. У склад повіту входили 1 місто, 2 містечка і 6 сільських ґмін (414 сільських поселень)[4]. У 1926 р. полька влада позбавила Порицьк прав міста. Розпорядженням міністра внутрішніх справ 25 листопада 1933 р. колонії Олександрівка і Северинівка передані з ґміни Коритниця до ґміни Верба[5]. 27 листопада 1939 р. включений до новоутвореної Волинської області[6]. 17 січня 1940 р. повіт ліквідований у зв'язку з утворенням районів — кожен із кількох ґмін:
Географічні даніПовіт займав південно-західну частину воєводства і межував із заходу з Люблінським воєводством (Грубешівський повіт), з півночі — з Любомльським повітом, зі сходу — з Ковельським і Горохівським повітами, з півдня — зі Львівським воєводством (Сокальський повіт). Площа повіту становила 2.208 км2, населення було 150,4 тис. осіб (за переписом 1931 року), а густота населення становила 68 осіб на 1 км2. Крім української більшості були польська, єврейська і чеська меншини. Адміністративний поділ![]() Міські ґміни:
Сільські ґміни:
Старости
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia