Станом на 1885 рік складалася з 22 поселень, 23 сільських громад. Населення — 6645 осіб (3287 чоловічої статі та 3358 — жіночої), 772 дворових господарств[1].
Грибовиця — колишнє власницьке село за 20 верст від повітового міста, волосне правління, 450 осіб, 71 двір, православна церква, школа, постоялий будинок.
Бубнів — колишнє власницьке село, 239 осіб, 34 двори, православна церква, постоялий будинок.
Будятичі — колишнє власницьке село, 202 особи, 23 двори, православна церква, каплиця, постоялий будинок, кузня.
Іваничі — колишнє власницьке село, 617 осіб, 77 дворів, православна церква, кузня.
Калусів — колишнє власницьке село, 257 осіб, 35 дворів, православна церква, постоялий будинок.
Менчиці — колишнє власницьке село, 268 осіб, 29 дворів, православна церква, постоялий будинок.
Морозовичі — колишнє власницьке село, 173 особи, 26 дворів, православна церква.
Мишів — колишнє власницьке село, 504 особи, 57 дворів, православна церква, постоялий будинок.
Нискиничі — колишнє власницьке село, 408 осіб, 56 дворів, православна церква, постоялий будинок.
Тишкевичі — колишнє власницьке село, 242 особи, 33 двори, православна церква, постоялий будинок.
Черчиці — колишнє власницьке село, 181 особа, 23 двори, православна церква, постоялий будинок.
Шляхетські Бискупичі — колишнє власницьке село, 372 особи, 44 двори, православна церква, католицька каплиця.
18 березня 1921 року Західна Волинь окупована Польщею. Волості було перетворено на ґміни, відповідно, адміністративна одиниця отримала назву ґміна Ґжибовіца. Волость входила до Володимирського повітуВолинського воєводства. Межі та склад колишньої волості зберігся, що й за Російської імперії та Української держави.
Польською окупаційною владою на території ґміни інтенсивно велася державна програма будівництва польських колоній і заселення поляками. На 1936 рік ґміна складалася з 34 громад[2]: