Вулиця виникла на давньому шляху від Подолу до Старого Києва. З XVIII століття відома під назвою Вознесенський узвіз — від Вознесенської церкви, розташованої на ньому у 1718–1879 роках; від неї ж набули назви і прилеглі до Вознесенського узвозу — Вознесенський провулок (тепер Киянівський провулок) і вулиця Вознесенський Яр.
У 1863 році офіційно перейменована на Іларіонівський узвіз, за ім'ям померлого київського генерал-губернатора Іларіона Іларіоновича Васильчикова (за його розпорядженням вулицю було впорядковано і вимощено бруківкою). Проте частина «парного» боку вулиці між Львівською вулицею (тепер вулиця Січових Стрільців) і будівлею Київської духовної академії (тепер тут розміщується Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури) і надалі зберігала назву Вознесенський узвіз.
Наприкінці 1920-х років узвіз було названо на честь професійного революціонера Івана Смирнова-Ласточкіна — з 1928 року (спочатку названа як вулиця ім. Смірнова[1]), а 1931 році перейменована на узвіз Смирнова. Під час нацистської окупації міста в 1941–1943 роках вулиця знову мала назву Вознесенський узвіз. З 1944 року — узвіз Смірнова-Ласточкіна[2], але назва «узвіз» у практиці не узвичаїлася. Назва вулиця Смирнова-Ласточкіна офіційно вживалася з 1950-х років[3][4][5].
У 2008 Комісія з перейменування вулиць, встановлення пам'ятних знаків і меморіальних дощок Київської державної адміністрації рекомендувала Київраді перейменувати вулицю Смирнова-Ласточкіна на Вознесенський узвіз[6], однак офіційне перейменування не відбулося[7].
Історичну назву узвозу було відновлено 2015 року[8].
Забудова
Територія вулиці входить до заповідної зони. За часів Київської Русі тут знаходилося торгово-ремісниче передмістя — Копирів кінець. Пам'яткою про ті часи є фундамент церкви XII століття, який розкопано на території Академії мистецтв України.
За міським розкладом належала до 4-го розряду, 1914 року частково переведена до 2-го розряду. Чітко поділяється на дві частини: порівняно рівну вулицю від нинішньої вулиці Січових Стрільців до Академії мистецтв України та стрімкий узвіз із тісними садибами й невисокою забудовою.
На вулиці залишилося кілька будівель XIX століття. Будинок № 13 зведений у 1893 році у стилі історизм, будинок № 18 — у 1895 році. Будинок № 26 зведено наприкінці XIX — початку XX століття у цегляному стилі з елементами ренесансу.
буд. № 7 (церква св. Василія) — пам'ятний знак на честь 1020-ліття хрещення Київської Русі. Відкрито 24 серпня2008 року, скульптор Юліан Квасниця, архітектор Лариса Скорик.
буд. № 7 (церква св. Василія) — меморіальна дошка на честь відвідування церкви св. Василія Папою Римським Іваном-Павлом II25 червня2001 року.
буд. № 13 — меморіальна дошка на честь професора Іполита Моргілевського. Відкрито у 1993 році, скульптор Михайло Шутілов, архітектор Дмитро Антонюк.
буд. № 20 — пам'ятник Я. С. Приходьку, студенту Київського художнього інституту, який пішов на фронт Другої світової війни та загинув. Відкрито 1963 року, скульптор Нонна Карбовська.
буд. № 20 — пам'ятний знак на честь викладачів та студентів Київського державного художнього інституту, що загинули у роки Великої Вітчизняної війни. Відкрито 1978 року[9].
буд. № 20 — меморіальна дошка засновникам Академії мистецтв України. Відкрита 1994 року, скульптори Макар , І. Овдійчук, архітектор Володимир Чепелик.
↑Вулиці, перейменовані протягом 1992–2006 років. Вулиці, перейменовані у 2007–2008 роках // Назви вулиць Києва в конфлікті ідеологій : навч.-метод. довід. — К., 2009. — С. 4–7.