Білоруська латинкаБілоруська латинська абетка також білоруська латинка (біл. беларуская лацінка, biełaruskaja łacinka) — спільна назва кількох історичних систем запису білоруського тексту латинською графікою. Використовується у Білорусі сучасній формі при дублюванні назв вулиць, станцій. Вживається деякими авторами, зацікавленими групами та пропагандистами у тижневику Наша Ніва, часописі Архэ, частково у пресі білоруської діаспори, а також в Інтернеті. Інструкція з транслітерації географічних назв Республіки Білорусь буквами латинського альфабету, як форма білоруської латиниці, офіційно використовується для транслітерації географічних назв Білорусі. Алфавіт За час існування латиниці її алфавіт неодноразово змінювався. Сучасний алфавіт білоруської латиниці, який використовується з першої половини 1940-х років, виглядає наступним чином:
На практиці зустрічався альтернативний варіант білоруської латинки.
Історія    Ще в період Середньовіччя (XIV ст.) з'явилися перші відомі записи білоруського тексту латинським письмом з потреби включення старобілоруських цитат в польські і латинські тексти. Однак це були некодифікавані записи, і, очевидно, вони робилися з використанням правил польської орфографії стосовно передачі старобілоруських звуків. Вже на ранній стадії свого розвитку старобілоруська писемність латинським алфавітом не була обмежена тільки документами на папері або пергаменті, а використовувалася також для широкого спектра інших офіційних і публічних функцій. Так, історична пам'ятка, дзвін з села Молодова (Іванівський район, Берестейська область), відлитий 1583 року, прикрашений написом старобілоруською латиницею[1]. В XVII ст. поступово розширилося використання латинського письма, паралельно з кирилицею, білоруськими римо-католиками. В XVIII ст. латинським письмом, паралельно з кириличним, користувались в деяких літературних творах, написаних тодішньою білоруською мовою. В кінці 2013 року в Горецькому районі був виявлений курганний могильник і надгробний камінь, датований серединою XVIII ст., з написом зробленим білоруського латиницею: «Памажы, Госпадзе, Васілю року 1750»[2]. В XIX ст. деякі польські письменники та білоруські літератори з польського культурного середовища користувалися латинським письмом, виключно або частково, в своїх роботах, написаних по-білоруськи. Серед них Ян Чачот, Вінцент Дунін-Мартинкевич, Францішек Богушевич. Революційний демократ Кастусь Калиновський друкував латинським письмом білоруськомовну газету «Мужицька правда» (в оригіналі: «Mużyckaja prauda»; вийшло 7 номерів протягом 1862—1863 роках). Нелегальне віршоване білоруське видання «Розмова двох сусідів» — попередниця «Мужицької правди» — теж друкувалася латиницею і активно розповсюджувалася переважно Білосточчиною і Гродненщиною. Відомо 6 номерів видання «Розмови», перше з яких вийшов в 1861 році.[3] Дунін-Мартинкевич посилався на той факт, що більшість грамотних людей серед простого народу Білорусі були грамотні саме в сенсі латинського алфавіту. XX століттяЗвичай латинського запису білоруського тексту поступово зник з ужитку протягом XX століття, хоча ще на початку спостерігалося співіснування двох шрифтів. Багато білоруських видань друкувалися латиницею або частково латиницею. Нею видавалася газета «Наша доля» (1906). «Наша Нива» (номери з періоду 10 листопада 1906 — 31 жовтня 1912) виходила окремо і кирилицею, і латиницею (підзаголовки номерів в оригіналі: «Выходзиць раз у тыдзень рускімі і польскімі літэрамі» і «Wychodzić szto tydzień ruskimi i polskimi literami»). 1907 року видавництво «Загляне сонце і в наше віконце» опублікувало в Санкт-Петербурзі новий «алфавіт» латиницею, в якому автори зробили модернізацію білоруської латинської графіки. Так автори ввели букву č замість колишньої cz, а також літери š і ž замість sz і ż відповідно. Збереглися букви ł і w. Інші білоруські видавництва в Вільнюсі, Мінську і Санкт-Петербурзі також пішли слідом за цією реформою. Незабаром ця форма стала практично загальноприйнятим стандартом друку, відомим як «Нашаніўская лацінка»[1]. Збірки поезій Алоїзи Пашкевич «Скрипка білоруська» і «Хрест на свободу» були надруковані вже оновленою латиницею. Також вона зробила спробу створити початкову дитячу хрестоматію по-білоруськи «Перше читання для дітей-білорусів». Перша збірка віршів Янки Купали «Сопілка», що вийшла 1908 року, була надрукована кирилицею, а друга — «Гусляр» (в оригіналі — Huślar) з'явилася 1910 року й була вже надрукована латиницею[3]. 1914 року у Вільно було видано збірку віршів Максима Богдановича «Вінок», на обкладинках якої були поміщені списки книг, які можна замовити у видавництві. Серед 80 видань 44 були доступні кирилицею, 20 — латиницею, а 16 були видані і доступні обома графіками, і тому при їх замовленні також потрібно було вказувати, якими буквами має бути надруковане видання — «рускімі» чи «лацінскімі»[4]. Латинка 1990—2000-х 
 Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Білоруська латинка
Див. також
Примітки
|
Portal di Ensiklopedia Dunia
