Білогірськ

Білогірськ крим. Qarasuvbazar
Герб Білогорська Прапор
Основні дані
Країна	Україна
Область	Автономна Республіка Крим (окупована й анексована Росією)
Район	Білогірський район
Код КАТОТТГ	UA01040050010076142
Засноване	13 ст.
Колишні назви	Карасувбазар
Статус міста	з 1926 року
Населення	▲18 252 (01.01.2014)[1]
Площа	5.42 км²
Густота населення	3367.53 осіб/км²
Поштові індекси	97600-97609
Телефонний код	+380-6559
Координати	45°3′26″ пн. ш. 34°36′0″ сх. д.
Висота над рівнем моря	189 м
Водойма	Біюк-Карасу
Назва мешканців	білогірча́нин білогірча́нка білогірча́ни
Відстань
Найближча залізнична станція	Сімферополь
До станції	43 км
До обл./респ. центру
- фізична	40 км
- автошляхами	45,2 км
До Києва
- фізична	668 км
- автошляхами	844 км
Міська влада
Рада	Білогірська міська рада
Адреса	97600, м. Білогірськ, вул. Луначарського, 13
Вебсторінка	Білогірська міськрада
Білогірськ крим. Qarasuvbazar у Вікісховищі Карта Білогірськ крим. Qarasuvbazar Білогірськ крим. Qarasuvbazar

Білогі́рськ (до 1944 року — Карасувбаза́р[2]; крим. Qarasuvbazar) — місто в Україні, адміністративний центр Білогірського району Автономної Республіки Крим. Розташоване в долині річки Біюк-Карасу і її приток — невеликих річок Сарису і Тана-Су за 45 км на схід від Сімферополя (автошлях Р23).

Населення

Населення — 18 тис. осіб, з яких: росіяни — 37 %, кримські татари — 28 %, українці — 24 % та інші.

Є автостанція, яка пов'язує Білогірськ з усіма містами АР Крим.

Національний склад

Розподіл населення за національністю за даними перепису 2001 року[3]:

Національність	Відсоток
росіяни	56,04 %
кримські татари	27,83 %
українці	12,51 %
білоруси	0,55 %
татари	0,40 %
вірмени	0,15 %
поляки	0,12 %
молдовани	0,10 %
інші/не вказали	2,30 %

Мовний склад

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[4]:

Мова	Чисельність, осіб	Доля
Російська	11 562	62,77 %
Кримськотатарська	5 087	27,62 %
Українська	1 378	7,48 %
Білоруська	24	0,13 %
Грецька	14	0,08 %
Вірменська	10	0,05 %
Румунська	10	0,05 %
Німецька	7	0,04 %
Болгарська	6	0,03 %
Польська	2	0,01 %
Інші/Не вказали	320	1,74 %
Разом	18 420	100 %

Назва

Карло Боссолі. Карасубазар.

Історична назва міста — Карасувбазар (змінена після депортації кримських татар радянською владою), у перекладі з кримськотатарської означає «ринок на Карасу». Карасу — невелика річка, на якій розташоване місто. Її назва дослівно перекладається на українську як «чорна вода» (qara — чорний, suv — вода), у тюркських мовах так називають річки, що починаються виступаючими з-під землі джерелами (на відміну від aq suv — білої води — поточної з гірських льодовиків).

За записами Іогана Тунманна, греки називали місто Маврон Кастрон (чорний замок). Проте, це єдина згадка цієї назви.[5]

Історія

У Криму був головним містом окремого каймаканства. У 15 ст. став значним містом, наприкінці 16 ст. за кількістю населення випереджав усі міста півострова. Станом на 1666 рік в місті було 28 мечетей, які описав відомий мандрівник Евлія Челебі.

З 1623 — Карасубазар (у перекладі з кримськотатарської — ринок на чорній воді).

Тричі (1624, 1628, 1630) Карасубазар завойовували запорожці. У 1675 на Карасубазар здійснив похід загін запорізьких козаків на чолі з кошовим отаманом Сірком і звільнив тисячу полонених.

У 1736, після того, як російській фельдмаршал Мініх зайняв і спалив ханську столицю Бахчисарай, кримський хан Фетіх II Ґерай переніс столицю в Карасубазар, а з 1737 — місто було зайняте російськими військами під керівництвом генерала Дугласа.

1772 року в місті було підписано Карасубазурський трактат, який формально визначав статус Кримського ханства як незалежної держави.

У 1777 — російський загін під керівництвом О. Суворова, в околицях Карасубазара, переміг османсько-кримські війська.

З 1784 — Карасубазар був центром головного управління Новопрісоєдінєнного краю.

З давніх часів це було багатонаціональне місто, до 1770-х рр. значну частину його населення становили вірмени; один з осередків створення вірменських рукописів.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 12968 осіб (6603 чоловічої статі та 6365 — жіночої), з яких 2515 — православної віри, 3191 — юдейської, 6330 — магометанської[6]. Наприкінці 19 століття в місті діяло 23 мечеті, але до 1935 року залишилася лише одна мечеть «Йилдирим Джамі», що було свідомою політикою комуністичного режиму з викорінення релігії. Будівельні матеріали залишені від зруйнованих мечетей, каравн-сараїв та тисячу надгробків-памятників в кримськотатрському цвинтарі були використані для будівництвра Тайганського водосховища в 1934—1938 роках.

З 1921 — райцентр, а з 1926 — місто.

Економіка

Найбільше підприємство — Білогірський виноробний завод. Діють також філіал ВАТП «Білогірський завод продтоварів» і ВАТП «Білогірський завод добувних матеріалів», КП «Білогірське кар'єроуправління» та інші.

Соціальна сфера

У місті — 4 загальноосвітніх школи, 2 лікувальних установи, поліклініка, Будинок культури, кінотеатр, 2 бібліотеки, музична і дитяча спортивні школи, 2 стадіони. Також є краєзнавчий музей, готель.

Є дві мечеті: Рефат Веліулла Джамі та Сари-Су Алі Джамі.

Пам'ятки

Караван-сарай Таш-Хан XIII—XVI ст.

Скеля Ак-Кая

• Найдавніша пам'ятка архітектури — залишки караван-сараю Таш-Хан (45°3′15″ пн. ш. 34°36′16″ сх. д.), зведеного в XV ст.
• Поблизу міста, біля села Біла Скеля (Ак-Кая), розташований дивовижний пам'ятник природи — скеля Ак-Кая.
• Сафарі-парк «Тайган», у якому близько 50 африканських левів вільно живуть на площі більш ніж 30 га. Відвідувачі парку можуть спостерігати левів в умовах природної природи Криму. При цьому відвідувачі знаходяться на безпечних спеціально обладнаних мостах, розташованих над територією з левами. Довжина оглядових мостів над сафарі-парком складає більше 1 км.

На території міста встановлено пам'ятники:

• на честь перемоги російських військ під командуванням Олександра Суворова над османсько-кримськими військами в 1777,
• воїнам і партизанам Другої світової війни,
• на честь тричі Героя Соціалістичної Праці фізика Кирила Щолкіна,
• Герою Радянського Союзу А. Мірошніченку,
• воїнам-афганцям.

Відомі люди

У 1620–1622 роках тут у татарському полоні перебував Богдан Хмельницький.

У Білогорську народились:

• вчений-тюрколог та кримськотатарський поет Бекір Чобан-заде
• адмірал Лазар Серебряков
• Герой Радянського Союзу Олексій Мірошниченко
• співачка Ельзара Баталова
• український контррозвідник Вадим Поярков.

Проживали:

• вірменський композитор Олександр Спендіаров
• вірменський релігійний діяч Гаврило Айвазовський.

Міста-побратими

• Ялова (Туреччина)
• Нове-Място-Любавське (Польща)

Галерея

• 
  Будинок культури в Білогірську
• 
  вул. Луначарського
• 
  річка Біюк-Карасу
• 
  Соборна мечеть Рефат Веліулла Джамі

Примітки

1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2015 року (PDF, XLS)
2. також Карасубаза́р, історично зустрічаються варіанти Карасу́-База́р, Карасу́, Карабаза́р
3. Національний склад міст України за переписом 2001 року — datatowel.in.ua
4. Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
5. Маврон-Кастрон — первая столица скифов. Маврон-Кастрон — первая столица скифов. Процитовано 6 березня 2025.
6. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-217. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)

Посилання

• БІЛОГІ́РСЬК [Архівовано 5 травня 2016 у Wayback Machine.] // ЕСУ
• ukrfoto.net(рос.)

Джерела

• Білогірськ — Інформаційно-пізнавальний портал | Кримська область у складі УРСР [Архівовано 29 вересня 2013 у Wayback Machine.] (На основі матеріалів енциклопедичного видання про історію міст та сіл України, том — Історія міст і сіл Української РСР. Кримська область. — К.: Головна редакція УРЕ АН УРСР, 1970. — 992 с.)
• Подорож невідомим Кримом — Український інститут національної пам'яті — 2020