|
Аюдаг
Аюда́г[2], Аю́в-Да́г (крим. Ayuv Dağ), Ведмі́дь-гора́[3][4][2] — гора на Південному березі Криму. Розташована в Ялтинському районі, за 2,5 км на схід від Гурзуфа. Висота Аюдагу — 577 м[5], гірський масив трохи витягнутий у північно-західному напрямі на 2400 м, виступає в море на 2—2,5 км. Загальна площа — близько 5,4 км²[5]. Із 1947 р. Аюдаг — пам'ятка природи[6], ландшафтний заказник загальнодержавного значення[7]. НазваСучасна назва Аюдаг складається з двох кримськотатарських слів, кипчацького слова *aju — ведмідь, турецького *datf, кримськотатарського *dag — гора[8]. Зовнішнім виглядом гора схожа на ведмедя, що ніби припав до моря і п'є воду. Проте, як свідчить видатний дослідник Криму Петро Кеппен, ще на початку XIX століття кримські татари називали цю гору Буюк-Кастель, що означає «велика фортеця»[8]. П. Кеппен висловлює припущення про те, що в середньовіччі гора могла мати назву Айя, від грецького «айос» — святий.[9] Потім грецька назва Айя трансформувалась у кримську Аю-Даг[10]. На середньовічних італійських картах-портоланах Аюдаг позначений як Камілле («верблюд»)[8][11]. Найпроблематичнішим є питання щодо назви гори в античну епоху. Аюдаг часто ототожнюється з мисом Парфеніон або Партеніон, на якому, за словами грецького географа Страбона, містився храм таврської богині Діви[12]. Деякі дослідники, наприклад Іван Бларамберг, вважають, що в античних периплах Аюдаг позначений як мис Кріу-Метопон (Метопону), що означає «баранячий лоб»[8][13]. Проте обидва твердження є спірними. ГеологіяАюдаг — класичний лаколіт[3][5]. Виникла вона близько 150 млн років тому в середнеюрську епоху в результаті проникнення магми в розломи земної кори. Головною гірською породою Аюдагу є габродіабаз, дуже цінний будівельний та оздоблювальний матеріал з якого зроблено трибуни на Красній площі в Москві[5]. Аюдаг — природний мінералогічний музей Південного узбережжя Криму, тут виявлено 18 нових мінералів[5][14]. Наприклад, везувіан, невідомий в інших місцях Кримських гір[5].
Флора і фауна Вершина і схили Аюдагу вкриті шибляком із вкрапленнями сосни кримської. Шибляковий деревостан складається із дуба скельного і пухнастого, граба східного, ясена високого, горобини звичайної і береки, клена польового, кизилу звичайного, держидерева звичайного, шипшини звичайної тощо. Зустрічаються також реліктові рослини: суничник дрібноплодий, ялівець високий і колючий, фісташка туполиста, рускус колючий та інші. Всього флора Аюдагу налічує 577 видів рослин, із них 44 занесені до Червоної книги[15][5]. На Аюдазі мешкають лисиця, борсук, куниця кам'яна, їжак білочеревий, заєць сірий, вивірка телеутка, дрібні гризуни, кажани та інші види ссавців. На скелях Аюдагу гніздяться мартини, рідше — баклани, у лісі — горлиці, сови, дятли, синиці, горобці, сойки, дрозди та інші види птахів. Із плазунів тут зустрічаються вужі, полози, ящірки, у тому числі і безногі — жовтопузи. 16 видів тварин Аюдагу занесені до Червоної книги[16]. Із 1974 р. Аюдаг — заказник державного значення[17]. ІсторіяВідомості про ранню історію Аюдагу уривчасті і суперечливі. Археологи знайшли на Аюдагу кремінні знаряддя праці епохи мезо—неоліту[18][5]. В епоху пізньої бронзи — раннього заліза з IV ст. до н. е. по IV ст. н. е. на Аюдазі існувало поселення, яке деякі дослідники вважають таврським[19]. У перші століття нашої ери гора та її околиці, можливо, потрапляють до зони впливу Боспорської держави[20]. Набагато краще вивчений і представлений археологічними пам'ятками середньовічний період. У VIII ст. на Аюдазі виникає великий укріплений монастир святих Апостолів Петра і Павла. Його фундатором вважають святого Іоанна, єпископа Готського. Згідно з агіографічними джерелами мощі святого Іоанна Готського покояться на території монастиря[21], але світу поки не явлені. Біля східного підніжжя Аюдагу містився головний храм обителі — базиліка святих Апостолів Петра і Павла. Залишки базиліки збереглися на території військового санаторію «Крим» в селищі Партеніт. Крім монастиря, на Аюдазі в середньовіччі виникає кілька невеликих поселень[22].
Монастир і поселення проіснували до кінця XV — початку XVI ст. Після турецької окупації узбережжя Криму в 1475 р. занепадають і зникають. Деякі дослідники вважають, що люди змушені були покинути Аюдаг, внаслідок зневоднення гори після землетрусу 1423 року[23]. Див. такожПримітки
Література
Посилання Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Аюдаг
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
