|
Лисиця
 Лиси́ця, лис[1] (Vulpes) — рід ссавців родини псових (Canidae), ряду хижих. Найпоширеніший представник і типовий вид — лисиця звичайна. Другий вид, який мешкає в Україні, — корсак — занесений до Червоної книги України[2]. НазваЕтимологія: лат. vulpes — «лисиця». Українська назва походить від давньоруського, старослов'янського і праслов'янського лисъ, яке не має загальноприйнятої етимології[1]. МорфологіяПредставники роду характеризуються видовженим приосадкуватим тулубом, головою з видовженою загостреною мордою. Вуха зазвичай відносно великі (за винятком видів, що мешкають у полярних широтах — див. правило Алена), очі з вертикально-овальною зіницею. Хвіст пухнастий, заокруглений, від половини до повної довжини голови й тіла. Моногами, у самиць звичайно шість чи вісім молочних залоз. Вони досягають довжини голови і тулуба від 35 до 90 сантиметрів, хвіст завдовжки від 18 до 55 сантиметрів, а вага — від 1 до 14 кілограмів. Залежно від виду хутро може бути білим, жовтим, рудуватим або сірим. Систематичні взаємини. Видовий складНерідко (а раніше — завжди) групу Vulpes розглядають у складі роду Canis (пес). Рід нараховує 12 сучасних видів. Частину видів нерідко виокремлюють в інші роди (наприклад, песця). Рання історіяНайдавнішим відомим викопним видом роду Vulpes є V. riffautae, що датується пізнім міоценом Чаду. Відкладенням, де знайдено ці скам’янілості, близько 7 мільйонів років, що може зробити їх найдавнішими псовими у Старому Світі. Вважається, що вони важили від 1,5 до 3,5 фунтів. V. skinneri, зі скам’янілостей Малапа в Південній Африці, молодші за V. riffautae приблизно на 5 мільйонів років і з’являється в ранньому плейстоцені[3]. Відомі ще дві вимерлі, менш задокументовані скам’янілості: V. praeglacialis і V. hassani. V. praeglacialis був виявлений у печері Петралона, Халкідіки, Греція. Вік відкладень (ранній плейстоцен) робить їх найдавнішою появою лисиці в Європі. V. hassani знайдено в міоцен-пліоценових відкладеннях на північному заході Африки[3]. Цей вид, можливо, дав початок нинішній Vulpes rueppelli[4], що підтверджує те, що близьке філогенетичне кластерування V. rueppelli та рудих лисиць є результатом недавньої інтрогресивної гібридизації, а не нещодавнього видоутворення[5]. У плейстоцені Vulpes мав досить широке поширення, у Північній Америці виявлено вісім видів. З цих восьми шість не є викопними, а три види все ще залишаються в Північній Америці (V. velox, V. macrotis і V. vulpes). Решта три з часом мігрували до Африки. V. stenognathus[6] вимер, але має сучасні сестринські таксони, а саме V. chama, V. rueppellii, V. velox і V. vulpes — ці види проживають у Північній Америці. Вимерлі види
Образ у казкахЛисиця в казках виступає, як хитрий персонаж. Її образ часто можна зустріти в українських народних казках та в казках інших народів, як-то «Як лисиця ведмедям сир ділила» («Двоє жадібних ведмежат»). Зокрема про її підступність йдеться в словацькій народній казці Казка про Наперстка. В казках слов'янських народів лисиця має прізвисько лисичка-сестричка. Див. також: Фарбований Лис • Дівчинка і лисеня Див. також
Примітки
Джерела Вікіцитати містять висловлювання від або про: Лисиця
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
