Альчіде де Гаспері

Альчіде де Гаспері Alcide de Gasperi
італ. Alcide De Gasperi
Альчіде де Гаспері Alcide de Gasperi
Тимчасовий президент Італійської Республіки
12 червня 1946 — 1 липня 1946
Наступник	Енріко де Нікола
44-й голова Ради міністрів Королівства Італії та Італійської Республіки
10 грудня 1945 — 2 серпня 1953
Попередник	Ферруччо Паррі
Наступник	Джузеппе Пелла
Народився	3 квітня 1881(1881-04-03)[1][2]^[…]  П'єве-Тезіно, Тірольське графство, Австро-Угорщина
Помер	19 серпня 1954(1954-08-19)[4][2]^[…] (73 роки)  Борго-Вальсугана, Провінція Тренто, Трентіно-Альто-Адідже, Італія
Похований	Сан Лоренцо фуорі ле Мура[5]
Відомий як	політик, мовознавець, журналіст, дипломат
Країна	Австро-Угорщина, Королівство Італія і Італія
Alma mater	Giovanni Prati - Trento^d і Віденський університет
Політична партія	Християнсько-демократична партія
У шлюбі з	Francesca Romani^d
Діти	Paola De Gasperi^d і Maria Romana Catti de Gasperi^d
Релігія	католицька церква
Нагороди	почесний доктор Університету Оттави^d
Підпис
Роботи у Вікіджерелах
Висловлювання у Вікіцитатах
Медіафайли у Вікісховищі

Альчіде де Гаспері (італ. Alcide de Gasperi; 3 вересня 1881 — 19 серпня 1954) — італійський політик.

Життєпис

Народився в Тренто, який належав до 1919 Австро-Угорщині. Закінчив Віденський університет як фахівець з філософії та літератури, ставши журналістом, з 1911 р. — став членом австрійського рейхсрату. Після 1919 р. його рідний регіон перейшов до складу Італії, і де Гаспері став одним із засновників Італійської народної партії, згодом — її лідером і генеральним секретарем, з 1921 р. — членом парламенту. За виступи проти фашизму відбув 16-місячне тюремне ув'язнення у 1927—1928 рр., звільнений після втручання папи Пія XI. З 1931 р. працював у Ватиканській бібліотеці.

В 1943 р. заснував Християнсько-демократичну партію Італії, на той момент нелегальну, що базувалася на основі Народної партії. 12 грудня 1944 р. став міністром закордонних справ Італії в урядах Іваное Бономі та Ферруччо Паррі, з 10 грудня 1945 р. був прем'єр-міністром. Як лідер найбільшої політичної партії парламентської більшості в Італії, формував 8 коаліційних і однопартійних урядів поспіль, обіймаючи посаду прем'єр-міністра найдовший термін у повоєнній історії Італії. До 10 жовтня 1946 р. і з 26 липня 1951 р. по 2 серпня 1953 р. був також міністром закордонних справ, з 13 липня 1946 по 28 січня 1947 р. — міністром внутрішніх справ. 12 червня 1946 р., після зречення короля Умберто II, де Гаспері став регентом до 1 липня, коли була проголошена республіка й Енріко де Нікола став тимчасовим президентом.

У вересні 1946 р. уклав угоду з міністром закордонних справ Австрії Карлом Грубером про передачу Південного Тіролю Італії на умові надання йому автономії. В 1952 р. отримав в Аахені міжнародну премію Карла Великого (нім. Karlspreis). Разом з Робером Шуманом, Конрадом Аденауером та іншими вважається одним з батьків-засновників ЄС. Де Гаспері був прихильником федералістської концепції європейської інтеграції. В 1953 р. пішов у відставку. В 1954 р. був обраний другим головою Європейського парламенту, але помер у тому ж році. Похований в Римі.

Роль у Європейській інтеграції

Під час так званої «Ери Де Гаспері» Італія змогла змінитись завдяки створенню республіканської конституції, об'єднанню внутрішньої демократії і першим крокам на шляху до економічної перебудови. Де Гаспері був палким прихильником міжнародного співробітництва. Він, як найбільш відповідальна людина за зміни в Італії у післявоєнні роки, був переконаний, що країні потрібно повернути своє місце на міжнародній арені. Для досягнення цієї мети він створив Раду Європи, переконав зробити Італію частиною американського плану Маршала та вступити в НАТО. Досить цікаво, що його тісна співпраця з США збіглася у часі, коли Італія мала одну з найбільших комуністичних партій у Західній Європі.

Європейське економічне співтовариство

Під час перших кроків на шляху до Європейської інтеграції Де Гаспері виступав посередником між Німеччиною та Францією. У останні роки свого життя він був причетним до створення Європейського економічного співтовариства. Він помер у серпні 1954 року і не встиг побачити появу співтовариства, однак його роль у підписанні римських договорів (1957 року) є усім відомою. Завдяки своїй освіті, досвіду життя у воєнний час та при фашизмі, Альчіде де Гаспері зрозумів, що Європейська спільнота була необхідною для приховання ран після двох світових війн та задля того, щоб минулі жорстокості більше ніколи не повторювались. Його надихало чітке бачення Союзу Європи, який не замінить окремі країни, але дозволить їм доповнювати одна одну.

Примітки

1. Deutsche Nationalbibliothek Record #118524305 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
2. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
3. SNAC — 2010.
   d:Track:Q29861311
4. Де Гаспери Альчиде // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
   d:Track:Q649d:Track:Q17378135
5. Da Berlinguer ad Almirante fino a Pannella:quei funerali capaci di riempire le piazze // Corriere della Sera — Milano: RCS MediaGroup, 2016. — ISSN 1120-4982; 1128-2568; 2499-2542
   d:Track:Q1327389d:Track:Q490d:Track:Q309135

Посилання

• Глосарій термінів Європейського Союзу [Архівовано 18 квітня 2007 у Wayback Machine.]
• Man from the Mountains^[недоступне посилання з червня 2019], biography in Time Magazine, May 25, 1953
• Alcide De Gasperi and his age: A chronology of the Statesman's life and works, Alcide De Gasperi Foundation
• Alcide De Gasperi (1881—1954) by Pier Luigi Ballini, Alcide De Gasperi in the history of Europe