Азербайджанці в Україні
Азербайджанці в Україні (азерб. Ukrayna azəriləri, azərbaycanlıları) — азербайджанська діаспора, яка проживає в Україні. За переписом 2001 року азербайджанців в Україні налічувалося 45,2 тис. осіб[1], основна частина яких проживала у містах. Згідно азербайджанських даних в Україні проживало близько 500 тисяч азербайджанців.[2] ІсторіяУ період, коли територія нинішньої України й Азербайджану входили до складу Російської Імперії, в університетах найбільших міст України — Києва, Одеси, Харкова, навчалася велика кількість азербайджанської молоді. Так, автор всесвітньо відомого бестселера «Алі та Ніно» Юсиф Везир Чеменземінлі в 1910 році поступив на юридичний факультет Імператорського Університету Святого Володимира міста Києва. За весь час навчання в Університеті він ні на мить не переривав зв'язку з Азербайджаном. За ці роки Юсиф Візир не раз друкувався в газетах і журналах, що видаються на Батьківщині. Саме в цей період побачили світ такі його праці, як «Фактичне становище азербайджанської мусульманки», «Мати і материнство», «Азербайджанська автономія», «Хто ми і чого хочемо?», «Наша зовнішня політика», «Проблеми нашої нації і культури» і т. д. У 1915 році через Першу світову війну царський уряд переселив Київський університет у Саратов. Закінчивши Університет, Юсиф Везир влаштовується на роботу суддею в Саратовську судову палату. Через нетривалий час він повертається до Києва. Там, вступивши в організацію «Земство», він їде на фронт. Під час лютневої революції Юсиф Везир знаходився в Галичині. Події тих часів він описав у своїх романах «Студенти» та «У 1917 році». У 1917 році Юсиф Везир повертається з Галичини до Києва. Тут, зібравши навколо себе азербайджанських студентів, він створює азербайджанську громаду, головою якого був обраний[3]. Після встановлення незалежної Української Народної Республіки Юсиф Везир Чеменземінлі був призначений дипломатичним представником молодої Азербайджанської Демократичної Республіки в цій країні. Одночасно він був диппредставником Азербайджанської Демократичної Республіки в Криму і Польщі. Він і його сподвижники організовують вечори, друкують в газетах і журналах статті про історію, літературу, культуру і економіку Азербайджану з метою інформування української громадськості про Азербайджан та азербайджанський народ. У 1918 році через громадянську війну обривається зв'язок з Азербайджаном. Юсиф Везир їде до Сімферополя, де він змушений був залишитися на кілька місяців. Тут він влаштовується на роботу радником у Міністерстві Юстиції. У кримській газеті «Міллі» друкується його стаття «Азербайджан і азербайджанці» і в 1919 році виходить його книга «Литовські татари». Під час встановлення радянської влади міграція азербайджанців на Україні і українців в Азербайджан мала взаємний характер і судячи за переписами населення особливо посилюється після Другої Світової Війни. Багато азербайджанців брали участь у визволенні України від фашистських загарбників. Неподалік від Керчі є братська могила, в якій поховані тисячі азербайджанців. На Сапун горі, поблизу Севастополя, поставлений пам'ятник безстрашним синам Азербайджану, загиблим в боях при визволенні міста-героя. Також існували азербайджанські сотні у складі бойових частин ОУН. Зокрема існував азербайджанський загін УПА.[4] Після розпаду Радянського союзу і внаслідок окупації Вірменією Нагірного Карабаху, а також вигнання близько мільйона азербайджанців з Вірменії, зони нагірно-карабахського конфлікту і прилеглих окупованих територій еміграція азербайджанців в Україну стала більш інтенсивною. Деяка частина азербайджанців отримала в Україні статус біженців. Нині в 15 областях України діють національно-культурні товариства азербайджанців, у 8 областях — недільні школи з вивчення азербайджанської мови і літератури. З 1998 року в Києві виходить часопис «Голос Азербайджану» (азербайджанською та українською мовами). Також в Україні створена «Об'єднана діаспора азербайджанців України». Згідно азербайджанських даних в Україні проживає понад 500 тисяч азербайджанців.[5]  РелігіяВіруючі азербайджанці в Україні здебільшого є мусульманами-шиїтами. У Харкові дійсно діє Мечеть «Імам Алі». Ця мечеть є важливою для азербайджанської громади міста, оскільки Імам Алі є однією з центральних фігур у шиїтському ісламі. Вона слугує місцем для молитов, проведення релігійних обрядів та зборів громади. У місті Вінниця діє організація міської релігійної громади мусульман "Ахлі-Бейт" Алейхімус-Салам".[6]Назва "Ахлі-Бейт" (Люди Дому Пророка) також прямо вказує на її шиїтську орієнтацію та приналежність до традицій, шанованих азербайджанцями. Відомі азербайджанці України
Загиблі українські азербайджанці, що були учасниками російсько-української війни
ГалереяРозселення
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||
.jpg)
Portal di Ensiklopedia Dunia
