Іспанські Нідерланди
Іспа́нські Нідерла́нди (ісп. Países Bajos Españoles, нід. Spaanse Nederlanden, фр. Pays-Bas espagnols) — назва Габсбурзьких Нідерландів з 1556 року до розподілу Північних та Південних Нідерландів у 1585 році. Між 1543 і 1581 роками до цієї геополітичної одиниці також застосовували назву Сімнадцять провінцій. Іспанські Нідерланди належали герцогам Бургундії, діставшись у спадок від Габсбургів в особі імператора Священної Римської імперії, короля Іспанії Карла V. Свою «бургундську спадщину» — отримані 1516 року від свого батька Філіпа Красивого Бургундію та Нідерланди — він заповів своєму сину Філіпу II, королю Іспанії. Ці князівства були в іспанському володінні упродовж XVI—XVIII століть. Нині Іспанські Нідерланди приблизно відповідають Бельгії (за винятком князівства Льєж), Люксембургу, нинішнім Нідерландам, а також північній частині Па-де-Кале. Нідерланди Габсбургів стали цілковито іспанськими відповідно до Прагматичної санкції 1549 року та зреченням імператора й короля Карла V 16 січня 1556 року іспанської корони з передачею іспанського престолу та Нідерландів своєму сину Філіпу II. Політична історіяУтворення держави Перш ніж опинитись під контролем Іспанії, Нідерландські провінції були об'єднані під однією короною герцогів Бургундських, а потім Карла V. У 1516 році він прийняв іспанську корону як Карл I, а у 1519 році став імператором Священної Римської імперії. В результаті під владою Габсбургів опинились величезні території — Німеччина, Австрія, Нідерланди, частина Італії, Іспанія та її колонії в Америці. Правителем Сімнадцяти провінцій Карл V був у період 1515—1555 років. В адміністративній структурі округів Священної Римської імперії землі Нідерландів входили до складу Бургундського округу. У 1548 році Карл змінив статус цієї адміністративної одиниці, щоб більш тісно об'єднати різні його землі. На імперському сеймі в Аугсбурзі Бургундський округ (включаючи Фрисландію та низку інших земель, приєднаних за Карла V до нідерландських володінь Габсбургів) був оголошений єдиним неподільним комплексом земель у складі 17 провінцій. Округ отримав незалежність, зокрема, від імперського рейхстагу, рішення якого перестали бути для нього обов'язковими[1]. Наступного, 1549 року Карл V видав едикт «Прагматичну санкцію», за якою Нідерланди стали окремою державою, незалежною від Священної Римської імперії й Королівства Франції. Вищий суверенітет над Нідерландами було передано володарям з Габсбурзького дому. Управління Нідерландами було передано наміснику (генеральний штатгальтер, статхаудер), при якому існувала Державна рада. Більшість у цій раді належала місцевій, нідерландській аристократії. Найвищим станово-представницьким органом стали Генеральні штати. Більша частина центральних органів управління Нідерландів була зосереджена у Брюсселі. Пізніше, у 1581 році він став фактичною столицею держави[2].
«З точки зору міжнародного права Нідерланди стали незалежною державою, залишаючись пов'язаними з іншими державами у володіннях дому Габсбургів тільки у сфері зовнішньої політики.»[3] Для Карла V це не було самоціллю. Затверджуючи Прагматичну санкцію на Генеральних штатах, імператор був упевнений, що контроль над Сімнадцятьма провінціями залишиться в руках дому Габсбургів. У порівнянні з іспанською короною вони представляли набагато більшу цінність. За правління Карла з 5 мільйонів золотих річного прибутку всього королівства 2 мільйони надходило з нідерландських провінцій, у той час як Америка та Іспанія окремо забезпечували тільки по 1 мільйону, тобто, вчетверо менше. Правління Філіпа II Від свого суверенітету над неавстрійськими володіннями, включаючи Нідерланди, Карл V відмовився 25 жовтня 1555 року на користь свого сина Філіпа. 16 січня 1556 він аналогічно передав йому й іспанську корону. В результаті розділу імперії Філіп II отримав Іспанію, Королівство обох Сицилій, Нідерланди, Франш-Конте, Мілан, володіння в Америці та Африці. Посилюючи вертикаль влади (абсолютизм), Філіп позбавив Арагон і Кастилію, а також Каталонію — економічно найважливіші для імперії регіони — значної частини середньовічних вольностей. У той час, як Карл V був уродженцем Нідерландів, Філіп II був для цієї країни іноземцем, вихованим в Іспанії. До цього додався конфлікт з централізованим урядом та релігійний розкол, в якому король як католик почав рішучу боротьбу з «протестантською єрессю». Ця політика Філіпа II спричинила невдоволення, а потім і виступи опозиційно налаштованих шарів нідерландського дворянства й аристократії. В опозицію королю стали принц Вільгельм Оранський, граф Егмонт, граф Горн та інші. Опозиція організувалась в Союз згоди («Компроміс»), від імені якого 5 квітня 1566 в Брюсселі іспанській намісниці Маргариті Пармській було вручено петицію з вимогами припинити релігійні переслідування, відбирати історичні «вольності» і скликати для розв'язання проблем Генеральні штати. В маніфесті у відповідь 25 серпня 1566 року намісниця пішла на ряд поступок. Вона пообіцяла амністію членам союзу дворян. Вони цілком прийняли її умови, розпустили свій союз, й разом з урядовими військами приступили до збройного придушення повстання, прагнучи вислужитись за попередні «гріхи». 25 серпня принц Оранський доповідав у листі Маргариті Пармській, що за його наказом на ринковому майдані були повішені два іконоборці, а ще дванадцятьох було покарано інакше[2].   (1547—1578)  (1545—1592) Тим не менше, царювання Філіпа II було відзначено низкою масових заворушень — почалась Нідерландська революція[4]:
Примітки
Література
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
Portal di Ensiklopedia Dunia
