Протягом 1982—1987 років навчалася на філологічному факультеті (за спеціальністю українська філологія) ЛНУ ім. Франка, який закінчила з відзнакою, внесена до книги «Трудової слави університету»[9]. У період з 1986 по 1991 роки — лаборантка катедри загального мовознавства Львівського державного університету імені Івана Франка і керівниця Центру україністики на катедрі фольклористики імені академіка Філарета Колесси.
Викладацька та наукова діяльність
У 1990—1995 роки Ірина Фаріон погодинно працювала викладачкою на катедрі мов Львівського державного інституту прикладного мистецтва (нині — Львівська національна академія мистецтв), де читала курси української мови як іноземної, культури мови, української літератури (від XI до XX ст.)
У 1996 році захистила кандидатську дисертацію на тему «Антропонімійна система Верхньої Наддністрянщини кінця XVIII — поч. XIX ст. (прізвищеві назви)» (науковий керівник — професор Михайло Худаш) і здобула ступінь кандидата філологічних наук[12].
У 1998 році започаткувала зі студентами Інституту архітектури національного університету «Львівська політехніка» проєкт політичного плаката й малюнка «Мова — твого життя основа», що тривав 10 років (1998—2008), як вислід видано чотири добірки мовних плакатів: «Мова — твого життя основа» (2001), «Я на сторожі коло їх поставлю Слово» (2002), «Мова — краса і сила» (2007), «Слово — меч духовний» (2012). Один з плакатів («Не знаєш! Не розумієш! Не шануєш!») став формальним приводом намагань проросійських сил Львова відкрити кримінальну справу у 2003 році за начебто розпалювання Фаріон міжнаціональної ворожнечі. На підтримку викладачки організували пресконференцію, на віче у Львові були зібрані підписи на підтримку — підписалися всі ректори. У підсумку справу не відкрито[13][14].
У 2011 році з метою популяризації української книжки започаткувала проєкт «Від книги до мети» (2011—2019)[15].
15 вересня 2015 року захистила докторську дисертацію на тему «Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV—XVII ст.» (науковий консультант член-кореспондент НАН України, професор Василь Німчук)[16][17].
Після висловлювань Фаріон у бік українських військових громадська організація «Українські студенти за свободу» 14 листопада 2023 року провела акцію протесту, до якої доєдналася незалежна студентська профспілка «Пряма дія» на території Національного університету «Львівська політехніка» з вимогою до керівництва навчального закладу звільнити Фаріон з викладацької посади[18][19]. Була звільнена з посади професора Львівської політехніки вже наступного дня, 15 листопада, на основі порушення ст. 41 Кодексу законів про працю (вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку)[20][21]. Проти звільнення виступили катедра обчислювальної математики та програмування (проте допис про це згодом видалили зі сторінки кафедри у Facebook) й катедра української мови та літератури. Працівники останньої також узяли участь у мітингу на захист мовознавиці 20 листопада[22][23]. Свою підтримку також висловив третій Президент УкраїниВіктор Ющенко[24]. Позиція Фаріон стоїть на рішучому захисті української мови в лавах ЗСУ відповідно до статті 13: «У ЗСУ мовою службової діяльності, діловодства та документації є державна мова»[25]. Фаріон подала позов до суду щодо скасування звільнення[26][27]. 7 грудня 2023 року Галицький суд Львова прийняв позов від Ірини Фаріон про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення з Національного університету «Львівська політехніка»[28][29].
29 травня 2024 року Львівський апеляційний суд постановив поновити Фаріон на посаді професора кафедри української мови Інституту гуманітарних та соціальних наук Львівської політехніки та виплатити їй заробітну плату за період прогулу — 124 тис. грн[30].
За життя заявляла про майже готовість збірки власних сентенцій «Орлиці не сповідаються перед гієнами», укладеної Галиною Мазуркевич, та підручника у співавторстві з Оксаною Микитюк «Мова і мовознавці» й плани на майбутнє написати щонайменше три монографії[31]. 27 травня 2024 року оголосила працю над великою історичною розвідкою про українські імена по батькові та намір перевидати свою монографію про українські прізвища[32]. 6 червня Фаріон повідомила про плани зробити соціолінгвальну розвідку про родину Шухевичів на основі книги Степана Шухевича «Моє життя. Спогади» (1991)[33].
Комуністична партія
З березня 1987 року Ірина Фаріон стала кандидаткою у члени, з квітня 1988 до 1989 — членом КПРС[34][35][36].
У характеристиці-рекомендації, яка згодом стала підставою для набуття статусу кандидата в члени КПРС, сказано, що Фаріон, бувши членом факультетського клубу інтернаціональної дружби, неодноразово проводила бесіди з іноземними студентами з метою кращого вивчення ними російської мови. Там само йшлося про те, що вона була членом ВЛКСМ із вересня 1978 року. Цю рекомендацію надано 10 березня 1987 року[37]. Зі свого боку, Фаріон заперечила це у своєму блозі: «[…] Якщо такі характеристики в цей час комуністичні зверхники на когось і писали, то під копірку і без жодного відома адресатів»[38].
Хвиля інтересу до партійності Фаріон з'являється 2013 року, коли головний редактор газети «Правдошукач» Юрій Шеляженко звернувся до Державного архіву Львівської області за документами щодо членства Ірини Фаріон в КПРС та подальшої їх публікації[39]. На запитання журналістів про коментар з цього приводу Фаріон відповіла: «Сміялася їм в очі. Ніяк. Орлиці не сповідаються перед гієнами»[40].
Проти удавання люстрації[прояснити: ком.] виступила письменниця, ативістка й публічна інтелектуалка Оксана Забужко, яка зауважила: «А комуністами були, перепрошую, мільйони людей. Тому давайте не плутати так звану внутрішню партію, за Орвеллом кажучи, і зовнішню партію, тобто мільйони людей, які платили внески, і партноменклатуру. Це абсолютно різні речі, і це називається створити димову завісу»[41]. Фаріон неодноразово заявляла, що вступала в партію з метою кар'єрного зростання і руйнування її зсередини[42][31].
Ірина Фаріон своє членство пояснювала наступним чином: «У 1988 році виключно за мотивами наукового кар'єрного зростання я вступила в це лайно… Вийшла в 1989 році після дуже серйозних конфліктів на катедрі, які ґрунтувалися на тому, що я організувала товариство української мови, організувала газету, присвячену Василеві Стусу»[43][44]. За словами Фаріон, після цього конфлікту вона пішла в декретну відпустку, а коли вийшла з неї, то «кинула партквиток в писок секретарю парторганізації» і жодних дій в партії не виконувала[45].
У статті «Мій будівничий» спогадів про університетського професора «Теофіль Комаринець: людина, вчений, політик. Спогади» (Львів, 1999) Ірина Фаріон зазначає: «…саме з ініціативи Теофіля Івановича мене почали залучати до факультетської парторганізації, яка завжди була для мене грою. „Для чого це мені“, — на що Теофіль Іванович, посміхаючись, своїм внутрішнім, глибинним, упевненим голосом, відповів: „Щоби підривати їх ізсередини“. Це переконало мене»[46].
Політична діяльність
Від 2005 року Ірина Фаріон входила до ВО «Свобода»[7]. Станом на квітень 2006-го — кандидатка у народні депутати України від ВО «Свобода» (№ 3 в списку). На час виборів — доцент катедри української мови Львівської політехніки, член ВО «Свобода». Вересень 2007 — кандидатка у народні депутати України від ВО «Свобода» (№ 3 в списку).
18 травня 2010 року на сесії Львівської обласної ради звернулася до освітян, студентів, школярів та їх батьків із закликом «бойкотувати та не приймати освітніх колоніальних починань прокремлівської влади; берегти духовну основу української незалежности — мову як спосіб мислення нації та історію як її свідомість та пам'ять; активно здійснювати національне виховання; повсякчас найрізноманітнішими формами та методами демонструвати свою українськість»[47].
На сесії Львівської облради 22 лютого 2011 року виступила з проєктом рішення вимоги відставки міністра освіти, науки, молоді та спортуДмитра Табачника, який, на її думку, «фатально помилився з місцем проживання і свого історичного буття». Від імені трьох голів обласних рад — Львівської, Тернопільської, Івано-Франківської — звернення надіслано Президентові України[49]. Згодом Табачник був звинувачений у державній зраді і позбавлений українського громадянства.
З 12 грудня 2012 по 27 листопада 2014 р. — депутат Верховної Ради України від Всеукраїнського об'єднання «Свобода», голова підкомітету з питань вищої освіти комітету Верховної Ради України з питань науки і освіти (від 24.01.2013 р.), перша заступниця голови комітету з питань науки і освіти (від 16.07.2014)[7].
«Вони збираються голосувати за полегшений «закон Ківалова-Колесніченка». Мета його сформульована у програмі президента Петра Порошенка: зберегти мовний статус-кво, тобто те, що ми маємо сьогодні: непріоритетність української мови… Я нещодавно прочитала, що, виявляється, перед ухваленням цього закону мій земляк Колічка Княжицький зустрічався з послами країн ЄС, з генсеком НАТО та очільником Ради Європи. Вони що, ідіоти? Для того, щоб ухвалити, якою мовою у себе в державі говорити, вони мають спілкуватися з чужинцями?»
Була противницею законопроєкту «Про застосування англійської мови в Україні», вважаючи, що він сприятиме англіїзації та деукраїнізації освіти, культури та українського суспільства загалом, і що головними захисниками цього процесу стануть російськомовні[54][55][56]. Не раз висловлювалася проти розширення сфери використання англійської мови в Україні й до розробки законопроєкту[57][58][59].
Незадовго до загибелі Ірина Фаріон придбала 11 FPV-дронів для військовослужбовців Збройних Сил України за майже сто тисяч гривень, які їй відшкодувала Львівська політехніка[60], та почала збір на дрони для ЗСУ, про який 18 липня 2024 року оголосила в останньому прижиттєвому відео на своєму Ютуб-каналі «Iryna Farion»[61].
У медійному просторі Ірина Фаріон заснувала телевізійний культурологічний проєкт «Велич особистості» (2013—2019) на парламентському телеканалі «Рада» з метою популяризації знань про знакові постаті української історії, культури, політики — за період проєкту створено 160 програм[62]. З метою висвітлення життя видатних українців заснувала й стала авторкою телевізійного проєкту «Ген українців» (2019—2024) на львівському телеканалі «НТА»[63].
Від 2013 року — блогерка на порталі «Українська правда». Створила два авторські YouTube-канали (Iryna Farion та Студія Фаріон), де вела проєкти «ПротиАнглізм», «ПолітОгляд» та «Курси з культури української мови». Опублікувала понад 200 публікацій публіцистичного характеру в різних джерелах[64].
Останній допис у соцмережах, зроблений за 3 години до вбивства, анонсував наступний епізод «Гену українців», присвячений генерал-хорунжому УПА Іванові Трейку. Випуск записано разом з іншими двома невиданими за життя епізодами: про письменницю й освітянку Христину Алчевську та анархіста Нестора Махна[65][66].
Увечері 19 липня 2024 року у Львові на вул. Томаша Масарика на Фаріон скоєно напад із застосуванням вогнепальної зброї. Її в критичному стані доправили до лікарні святого Пантелеймона[67][68][69]. Після операції вона впала в кому[70], а тієї ж ночі Ірина Фаріон померла у віці 60 років[71].
Слідство розглядало кілька версій[74]. 25 липня у Дніпрі КОРД затримав 18-річного підозрюваного[75]. Йому обрали запобіжний захід на два місяці без застави[76]. Підозрюваний не визнав провини[77].
В рамках акції «Утверджуймо державну мову!» Ірина Фаріон 19 лютого 2010 року провела заняття, присвячене проблемі національної ідентичности, у дитячому садочку № 67 міста Львова. Під час заняття засудила зросійщення форм українських імен на кшталт «Міша» та «Ліза»: «Ніколи не називайте Марічку „Маша“, бо Маша — форма не наша. Нехай їде туди, де Маші живуть. У нас вона повинна бути Марічкою»[88]. Відео з цього заходу отримало поширення та спричинило резонанс у ЗМІ, російська пропаганда заявила, що «українські націоналісти забороняють дітям „москальські“ імена»[89].
2013 року телеканал ZIK вимагав вибачень від керівництва ВО «Свобода» за висловлені Іриною Фаріон звинувачення у маніпуляціях і очорненні опозиції через «маленьких дроздових»[97]. За словами самого Остапа Дроздова, із часом їхні взаємини покращилися[98].
Конфлікт із Гордоном
У листопаді 2017 року в прямому етері телеканалу «112» виник конфлікт із журналістом Дмитром Гордоном щодо української мови та особи Степана Бандери. Гордон звинуватив Фаріон у співпраці з ФСБ Росії, і зажадав поліграф-тестування[99]. Ірина Фаріон зажадала від Гордона «попросити пробачення у Степана Бандери і всіх бандерівців за те, що воно сказало, що Степан Бандера — нацистський прихвостень»[100].
Звинувачення спортсменів
У 2021 році Ірина Фаріон та Лариса Ніцой назвали «московитом» українського футболіста Артема Довбика, який спілкувався російською в ході післяматчевої пресконференції на «Євро-2020». Згодом Довбик таки перейшов на українську. В серпні 2021 року Фаріон розкритикувала легкоатлетку Ярославу Магучіх, бронзову призерку Олімпійських ігор, за обійми та спільне фото з російською спортсменкою[101]. У листопаді 2021 року поліція відкрила кримінальне провадження проти Ніцой та Фаріон із звинуваченням в образі українських спортсменів[102], проте до суду справа не дійшла.
Висловлювання про мешканців Сходу України
2019 року Фаріон заявила, що російськомовне населення Сходу України є «авторами війни», оскільки якби «не було би отих москворотих, не мав би кого Путін захищати»[89].
26 січня 2023 року в інтерв'ю вчергове заявила про причиново-наслідковий зв'язок та «кармічність»подій у Маріуполі та відповідальність за голосування на виборах[103]. ГПУ направила заяву про можливе порушення закону щодо заперечення російської агресії до прокуратури Львівської області, а та — до СБУ Львівської області з дорученням про початок досудового розслідування[104].
Звинувачення зросійщених військовиків «Азову»
5 листопада 2023 року на запитання журналістки Яніни Соколової заявила, що «не існує російськомовного населення, є українці, а є кацапи». На зустрічне запитання щодо російськомовних військовиків, зокрема бійців «Азову», розкритикувала їх та назвала це порушенням статті 29 Закону «Про Збройні сили України» (згодом у блозі на Українській правді просила вибачення, що переплутала її зі статтею 13, яка стверджує те саме з іншою цифрою)[105]. Також вона сказала, що не може вважати російськомовних військових українцями[106][107][108]:
Я не можу назвати їх українцями. Якщо вони не говорять українською мовою — то нехай себе назвуть «рускімі». Що їм заважає? Чому вони такі очманілі? Вони такі великі патріоти — покажи свій патріотизм, вивчи мову Тараса Григоровича Шевченка […] Ну шо це за бздура — воювати в українській армії і говорити російською мовою?
Після цих заяв її сторінку у Facebook заблокували[109], а самі заяви викликали обурення в суспільстві. Пізніше вона написала, що «воювати за Україну — це не заслуга, а обов'язок», а також назвала «москворотими биками» військовослужбовців, які не дотримуються вимог щодо використання державної мови у ЗСУ[110][111].
8 листопада 2023 року Фаріон опублікувала кілька листів від українців, які висловлювали їй підтримку[129]. Серед них був лист від Максима Глєбова, який представився студентом із тимчасово окупованого Сімферополя. У коментарях Фаріон попросили приховати персональні дані хлопця, але вона відмовилася. За кілька днів представники окупаційної влади затримали хлопця та змусили перепросити на камеру[130][131][132]. Сама Фаріон не визнала власної провини та назвала це провокацією проти неї[133], а потім заявила, що студент сам винний, що не приховав власне ім'я та не попросив цього зробити[134].
2001 — Почесна грамота імені президента НТШ Михайла Грушевського від Управи Наукового Товариства імені Шевченка в Америці за «невтомну академічну діяльність у галузі українознавства».
2004 — Міжнародна премія Ліги українських меценатів імені Олекси Гірника за національно-патріотичне виховання молоді — лавреатка.
2010 — грамота від УПЦ КП за наукову діяльність, зокрема за монографію «Отець Маркіян Шашкевич — український мовотворець»[137].
2012 — відзнака від Галицького районного об'єднання м. Львова ВУТ «Просвіта» ім. Т. Г. Шевченка (за створення проєкту «Від книги до мети» та книжку «Отець Маркіян ‒ український мовотворець»)[138]
2013 — Міжнародна премія Ліги українських меценатів імені Дмитра Нитченка — лавреатка — «За несхибну позицію в житті, за бійцівські якості й за чин», за «Від книги до мети»[139]
19 червня 2014 — Почесна грамота Верховної Ради України за вагомий внесок у розвиток вітчизняної освіти, удосконалення сучасної нормативно-правової бази освіти і науки (розпорядження № 362 від 19 червня 2014).
2016 — Премія імені Івана Огієнка — лавреатка — за наукові досягнення (монографія «Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у XIV — XVII ст.: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива», 2015).
2021 — лавреатка — Обласна премія для працівників наукових установ та закладів вищої освіти від Львівської ОДА[140].
вересень 2022 — «Почесна грамота за особливі заслуги» від Львівської політехніки[141].
2 серпня 2024 року вулицю Гвардійську в Івано-Франківську перейменовано на честь Ірини Фаріон[144].
На дев'ятий день після смерті на замовлення близьких «Укрпошта» виготовила неофіційну авторську марку й конверт[145][146]. Пізніше марка накладом у 250 тис. стала доступною для купівлі лише в київській дільниці «Власна марка»[147].
Меморіальні таблиці Ірині Фаріон відкрили у Львові: 27 серпня 2024 року на фасаді будинку по вулиці Масарика, 3, де мешкала мовознавиця[148], а також 25 вересня 2024 року на фасаді Львівської спеціалізованої середньої загальноосвітньої школи № 75 імені Лесі Українки (нині — Ліцей № 75 імені Лесі Українки Львівської міської ради), де вона навчалася[149].
Бібліографія
Монографії та основні праці
Українські прізвищеві назви Прикарпатської Львівщини наприкінці XVIII — початку XIX століття (з етимологічним словником) / НАН України; Інститут народознавства. Л.: Літопис, 2001. 371 с. ISBN 966-7007-30-2.
Антропонімійна система Верхньої Наддністрянщини кінця XVIII — початку XIX ст. (прізвищеві назви): Дис… канд. філол. наук: 10.02.01 / Львівський держ. ун-т ім. І.Франка. Львів, 1996. 237 л. + додат. 213 л.
Правопис — корсет мови?: Український правопис як культурно-політичний вибір. Л.: Монастир Свято-Іванівська Лавра; Видавничий відділ «Свічадо», 2004. 115 с. ISBN 966-561-328-6
Мова — краса і сила: Суспільно-креативна роль української мови в ХІ — середині XIX ст. Л.: Видавництво Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2007. 168 с. ISBN 978-966-553-586-7
Отець Маркіян Шашкевич — український мовотворець. Лінгвістичний феномен на тлі світового романтизму. Л.: Свічадо, 2007. 136 с. ISBN 978-966-395-121-8
Степан Бандера — практик, теоретик, містик націоналістичного руху. Лекція Ірини Фаріон з нагоди столітнього ювілею Провідника. — Івано-Франківськ: Місто НВ, 2009. 32 с. + компакт-диск. ISBN 978-966-428-123-9
Мовна норма: знищення, пошук, віднова. Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. 336 с. + компакт-диск. ISBN 978-966-428-138-3
Суспільний статус староукраїнської (руської) мови у ХIV—ХVII століттях: мовна свідомість, мовна дійсність, мовна перспектива. Л.: Видавництво Національного ун-ту «Львівська політехніка», 2015. 656 с. ISBN 978-617-607-718-3
Мовний портрет Івана Пулюя (за листами мислителя). Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2017. 215 с. ISBN 978-966-941-076-4
Slovo v kultuře a kultura ve slově: Kolektivni monografie / prof. Alla Arkhanhelska, DrSc. Vydala a vytiskla Univerzita Palackého v Olomouci, 2014. S. 215—229
Українознавство в персоналіях — у системі вищої медичної освіти. Монографія. Книга третя. Івано-Франківськ, 2019. С. 316—335. ISBN 978-966-428-498-8
Український науковий термін: діахронний контекст. Монографія. Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2019. С. 50–71. ISBN 978-617-7809-05-9
Українська реальність крізь призму терміна: монографія. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2019. С. 47–93. ISBN 978-966-941-414-4
Термінологічна актуалізація української мовної дійсности: монографія / Львів: Галицька Видавнича Спілка, 2020. С. 5-59. ISBN 978-617-7809-53-0
Українознавство в персоналіях — у системі вищої медичної освіти. Монографія. Книга п'ята. Івано-Франківськ, 2022, С. 185—215
Полігранна філологія без кордонів: колективна монографія. Харків: Видавництво Іванченка І. С., 2022, С. 127—141
Wrocławska Ukrainistyka. Lingua — Litterae — Sermo: колективна монографія. Wrocław: Oficyna Wydawnicza Atut — Wrocławskie Wydawnictwo Oświatwe, 2022. С. 79–90
Мовознавча комісія НТШ. З історії людей та ідей. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2023[151]
Петро Билина. Війна кличе. Стань переможцем! Нотатки на полях російсько-української війни. Автор передмови і редактор: Ірина Фаріон. Київ: Український пріоритет, 2017. 168 с.
Проблеми української термінології: зб. наук. пр. учасників XV Міжнар. наук. конф. «Проблеми укр. термінології СловоСвіт 2018», м. Львів, 4—6 жовт. 2018 р. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2018. — 83 с. — ISBN 978-966-941-210-2
Добірка студій професора Михайла Худаша: історична ономастика, мовні портрети, спогади. За науковою редакцією І. Д. Фаріон. Львів: Видавництво Львівська політехніка, 2019. 440 с. ISBN 978-966-941-336-9.
Наука своєю мовою — нездоланна твердиня. Збірник матеріялів відкритих Пулюївських читань / науковий редактор: І. Д. Фаріон. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2019. 215 с. ISBN 978-966-941-300-0.
Фаріон Ірина Дмитрівна: Біобібліографічний показник: / Упор. О. Микитюк, Л. Харчук, І. Ментинська. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2019. 168 с. ISBN 978-966-941-319-2.
Щастя бути сильним. Афоризми та сентенції Дмитра Донцова. Автор ідеї та укладач: Оксана Микитюк. Науковий консультант: Ірина Фаріон. Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2021. 392 с.
Проблеми української термінології: зб. наук. праць учасників XVII Наук. онлайн-конф. СловоСвіт 2022, 6–8 жовт. 2022 р. / Головний редактор: Ірина Фаріон. — Львів: Видавництво Львівської політехніки, 2022. ISBN 978-966-941-755-8[153]
2019 — Телевізійний проєкт «Ген українців» на львівському телеканалі «НТА» (станом на грудень 2023 року створено 125 програм)[63]
2022 — Проєкти «ПротиАнглізм» (68 відео), «ПолітОгляд» та «Курси з культури української мови» (понад 60 лекцій) на авторських YouTube-каналах Iryna Farion[156][157]
↑Архівована копія. Архів оригіналу за 3 грудня 2013. Процитовано 24 листопада 2013.{{cite web}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title (посилання)