Новий Сонч

Новий Сонч (Новий Санч)
Nowy Sącz
Герб Прапор
Герб Прапор
Ратуша в м. Новий Сонч
Ратуша в м. Новий Сонч
Ратуша в м. Новий Сонч
Розташування міста Новий Сонч (Новий Санч)
Основні дані
49°37′ пн. ш. 20°41′ сх. д. / 49.617° пн. ш. 20.683° сх. д. / 49.617; 20.683Координати: 49°37′ пн. ш. 20°41′ сх. д. / 49.617° пн. ш. 20.683° сх. д. / 49.617; 20.683
Країна Польща Польща
Регіон Малопольське воєводство
Столиця для Новосандецький повіт
Засновано 1292
Магдебурзьке право 1292
Площа 57,58 км²
Населення 84290 (2011)[1]
· густота 1 467 осіб/км²
Висота НРМ 281  м
Міста-побратими Нетанья (30 жовтня 1994)[2], Вранє, Ґаброво (21 травня 2005), Ельблонг, Kiskunhalas Subregiond, Нарвік, Пряшів, Шверте, Стара Любовня, Стрий, Тракай (1998)[3], Тарнів, Кішкунгалаш, Масса, Сучжоу, Смолян
Телефонний код (48) 18
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів KN
GeoNames 763534
OSM ↑224459 ·R (Малопольське воєводство)
SIMC 0959435
Поштові індекси 33-300 до 33-308, 33-310, 33-320
Міська влада
Мер міста Ludomir Handzeld
Вебсайт nowysacz.pl
Мапа
Мапа
CMNS: Новий Сонч (Новий Санч) у Вікісховищі

Новий Сонч[4][5][6][7], Новий Санч[8][9][10][11][12], (давніше іноді Новий Сянч[13], у XIII—XIX століттях Новий Сандеч[14][15] (пол. Nowy Sącz) — місто на півдні Польщі. Туристичний центр. Третє за кількістю населення місто Малопольського воєводства. Лежить у Лемківщині — українській етнічній території, на котрій здавна жила етнографічна група українців — лемки[16].

Географія

Місто розташоване між містами Горлицями й Лімановою, неподалік від кордону зі Словаччиною.
Найвища точка — пагорб Майдан — 387 м над рівнем моря.
Найнижча точка — Вєльополе — 272 м над рівнем моря.
Довжина периметру — 42,3 км.
Довжина всіх вулиць — 230 км.
Довжина річок — 18 км.

У місті річка Домбрувка Польська впадає в Дунаєць.

Транспорт

Завдяки непоганому автобусному, залізничному та міському сполученню можна досить легко дістатися до принадних місць, розташованих неподалік, у Бескидах, разом із такими відомими курортами як Криниця, Мушина та Північна. Налічується 45 міських та приміських автобусних ліній. Автобусні перевезення PKS забезпечують приємну та легку подорож, а також прямі сполучення до Варшави, Любліна, Лодзі, Кракова, Катовиць, Рибника, Ряшева, Перемишля, Закопаного та Бардіїва (Словаччина). У місті є два злітно-посадкових поля для гелікоптерів (біля лікарні та в Бєгоніце).

Місто лежить на перехресті двох головних шляхів: Вадовиці — Перемишль № 28, і Краків — Криниця № 75 (з гілкою до Північної — № 87).

Має пряме залізничне сполучення з найбільшими польськими містами Варшавою, Краковом, Гдинею, а також із Будапештом (Угорщина) та Кошицями (Словаччина). Квитки можна придбати в залізничних касах, розраховуючись картками AE, MC або VISA.

Історія

Новий Сандеч (лат. Nova Sandecz[14], започатковано 8 листопада 1292 року королем Вацлавом II. Місто завдячує своєму швидкому розвитку численним привілеям і своїм місцем на торговому шляху до Угорщини. У XIV столітті, за короля Казимира III, побудовано замок і оборонні стіни. Виникло в міжгірській долині як вузол доріг на торговельному шляху з Польщі (Краків) до Угорщини. Було оборонним центром (нагадують руїни замку). З XVI ст. мало право складу. Центр міста має німецьку планувальну структуру[17].

У 1770 році, після першого поділу Польщі, Австрія анексувала Спиш, Новий Торг і Новий Сандеч, внаслідок чого Новий Сандеч став частиною імперії Габсбургів у Галичині, та отримав німецьку назву нім. Neu Sandez (тогочасна вимова: [нойзандец]). У 1876 р. було проведено гілку залізниці з Тарнова та утворені залізничні майстерні. У 1877 році лінія з'єдналася з містом Тарнув-Лелюхувські, а в 1880 р. лінія з'єдналася з містом Хабзько.

3 липня 1893 року Ян[pl] і Станіслав Поточек[pl] створили в місті першу політичну селянську організацію в Європі — Асоціацію селянської партії[pl] (ZSCh).

На зламі XIX—XX століть під проводом Петра Лінинського і Василя Яворського активізувалась українська громада міста — засновані Лемківський банк, Українська бурса та філії товариства «Просвіта», побудовано греко-католицьку церкву.

У 1889 році місто поділили на гміни. На початку XX ст. в місті діяли дві гімназії (пізніше — 3-я), декілька бібліотек, музей Новосандеччини в Ягеллонському замку. 1912 році у місті побудували першу власну електростанцію в рекордні терміни. 11 березня вперше запалили електричні лампи.

У 1910 р. кількість мешканців — близько 25 000 осіб, місто було типовим єврейсько-польським осередком західної Малопольщі.

Фундатором збору та школи аріян у місті був Станіслав Менжик, який у місцевому гродському суді надав посади одновірцям, віддав для обрядів замкову каплицю, поширював аріянство серед міщан, використовуючи примус[18].

Під час Першої світової війни, у 1914—1915 роках, місто було окуповане росіянами, потім знову зайняте військами центральних держав.

19 жовтня 1918 року, після створення в українських етнографічних землях Австро-Угорщини (Галичина та Володимерія, Буковина) Української держави (з 19 листопада — ЗУНР), український синьо-жовтий штандарт був піднятий над українізованою військовою частиною в місті. Підрозділи польських легіоністів змогли захопити ці частини[19].

28 жовтня 1918 року в місті було створено ліквідаційний комітет. 31 жовтня 1918 року в місті вперше в незалежній Польщі оркестр офіційно виконав Мазурку Домбровського, яка згодом стала національним гімном.

21 червня 1934 року на «Старому цвинтарі» був похований Міністр внутрішніх справ генерал Броніслав Пєрацький (один з провідних діячів режиму Санації, керівник політики «пацифікації», 15 червня вбитий за рішенням ОУН). У цей день Польське радіо провело першу пряму трансляцію з церемонії поховання.

6 вересня 1939 року Новий Сонч був окупований німецькими військами. Під час війни в місті діяв Український допомоговий комітет[20]. Під час німецької окупації, через місто до Угорщини прямували бійці польської армії, загони яких пізніше формувалися у Франції, а потім у Британії. 20 січня 1945 року, після трьох днів бойових дій, у місто ввійшли загони 38-ї армії 4-го Українського фронту на чолі з генерал-полковником Кирилом Москаленком. За рішенням Президії Національної ради від 6 вересня 1946 року місто нагороджено орденом Грунвальдський хрест 3-го класу за масову участь населення в підпіллі під час окупації німців.

6 квітня 1945 року Міністерство громадської безпеки створило трудові табори для колишніх вояків Армії Крайової та підпільників. У місті створено трудовий табір № 143.

До 1945 р. в місті були філія товариства «Просвіта», греко-католицька парафія Мушинського деканату, до якої належали також Залубинці, Старий Сонч, Цигановичі, Завада, Поремба Мала і Ліманова[21].

У 1951 році Новий Сонч був визнаний повітовим містом. У 1975 році після адміністративної реформи було створено Новосондецьке воєводство, а після поділу 1998 року місто залишилось повітовим та опинилося в складі Малопольського воєводства.

  • "Шведська" каплиця
    "Шведська" каплиця
  • Руїни королівського замку
    Руїни королівського замку
  • Руїни королівського замку
    Руїни королівського замку
  • Центральні вулиці
    Центральні вулиці
  • Синагога, 1746
    Синагога, 1746
  • Кам'яниця резиденції Любомирських, Сандецька публічна бібліотека
    Кам'яниця резиденції Любомирських, Сандецька публічна бібліотека
  • Сецесійна будівля залізничного вокзалу
    Сецесійна будівля залізничного вокзалу
  • Неоготичний костел св. Казимира, 1908-1912 р.
    Неоготичний костел св. Казимира, 1908-1912 р.
  • Будинок польського товариства "Сокіл"
    Будинок польського товариства "Сокіл"
  • Львівська 3, готична кам'яниця, музей
    Львівська 3, готична кам'яниця, музей
  • Будинки ансамблю площі
    Будинки ансамблю площі
  • Дім з пам'ятником королю Ягайлу
    Дім з пам'ятником королю Ягайлу

Міські мікрорайони

У місті є 25 мікрорайонів: Барські, Бєгоніце, Центр, Хрусліце, Домбрувка, Фалькова, Голомбковіце, Гожкув, Хелена, Кадук, Кілінського, Кохановського, Миленіум, Навойовська, Пйонткова, Поремба Мала, Пшетаковська, Пшидворцове, Шуйського, Вестерплатте, Войска Польського, Вулькі, Забелче, Старе Място і Завада.

Прикордонні переходи зі Словаччиною

Лелюхів — Цирц (універсальний, автомобільний), Північна — Мнішек над Попрадом (автомобільний), Мушинка — Куров (місцевий транспорт, автомобільний), Півоварувка — Пілхов (місцевий транспорт, автомобільний), Мушина — Плавець (універсальний, залізничний).

Відстані до інших міст Польщі

Пам'ятки архітектури

  • Міська ратуша — збудована у 1895—1897 рр., у стилі неоренесанс та необароко;
  • Міська площа Ринок (пол. Rynek) — найбільша, після площі у Кракові, у Малопольскому воєводстві: 19200 м², 160 м завдовжки та 120 м завширшки;
  • Ковальська башта (пол. Baszta Kowalska) — руїни замку XIV сторіччя. Зведена на кошти короля Казимира III (пол. Kazimierz III);
  • Готичний дім (пол. Dom Gotycki), також відомий як канонічний — збудований на межі XV та XVI століть (головне відділення Окружного музею (пол. Muzeum Okręgowego), вул. Львівська 3);
  • Резиденція Любомирських (пол. Rezydencja Lubomirskich) — перша половина XVII століття, (головне відділення округу), вул. Францисканська 11; зараз тут розташована публічна бібліотека Нового Сонча (Sądecka Biblioteka Publiczna);
  • Давня Синагога (пол. Dawna Synagoga) — від 1746 р., молебний дім євреїв Нового Сонча, вул. Берка Йоселевича 12; тепер — філія Окружного музею (пол. Muzeum Okręgowego)
  • Міські укріплення (пол. Fortyfikacje miejskie) датовані XIV і XV ст.;
  • Будинки у стилі модерн — (вул. Ягеллонська, міська площа, початок вул. Львівської);
  • Пам'ятник королю Владиславу Ягайлу (пол. Posąg króla Władysława Jagiełły) — на розі вул. Ягеллонської і вул. Шведської;
  • Залізнична станція — стилю модерн, 1908—1909 рр.;
  • Білий монастир (пол. Biały Klasztor) — Непорочні сестри, датований XIX ст., вул. Понятовського 7;
  • Старе поселення (пол. Stara Kolonia) — найдавніше у Польщі поселення робітників, яке досі зовсім збереглося.

Церкви, каплиці та кладовища

  • Базиліка св. Маргарити (пол. Bazylika św. Małgorzaty) — датована XIII та XIV століттям, на головному вівтарі — образ Преображення Господнього, Нерукотворний Образ, що має велику історичну цінність. Це східна версія полотна св. Вероніки, пл. Колегіацька.
  • Костел Святого Духа, Єзуїтський монастир (пол. Kościół Św. Ducha, Klasztor Jezuitów) — зведено на кошти короля Ягайла (1410 р.), з дивовижними образами Діви Марії Утішниці (1569 р.), вул. Пйотра Скарги 10.
  • Євангельська церква та Францисканський монастир (пол. Kościół Ewangelicki i Klasztor Franciszkanów) — засновано 1297 р., поряд — каплиця Преображення та надгробний камінь Яна Добки Ловчовського, вул. Піярська 19.
  • Костел св. Казимира (пол. Kościół św. Kazimierza) — початок XX ст., з Хресним Шляхом Владислава Хазіора[джерело?] та багатьма патріотичними прикрасами, вул. Длугоша / вул. Костюшка
  • Костел св. Єлизавети (пол. Kościół św. Elżbiety) — від 1898 р., відомий як «Залізничний костел» (пол. Kościół kolejowy), зведений на згадку про трагічну смерть австрійської імператриці Елізабет «Сіссі», ал. Баторія / вул. Зигмунтовська.
  • Костел Непорочної Матері Господньої — церква була збудована як подяка за 700-річну історію Нового Сонча, має найбільші двері серед інших європейських церков (архітектор Владислав Хром), вул. Королеви Ядвіги 44
  • Костел св. Роха (пол. Kościół św. Rocha) — на Домбрувці[pl], датована 1595—1608 рр. (Шлях Дерев'яної архітектури)
  • Костел св. Олени[pl] (пол. Kościół św. Heleny) — вул. Святої Гелени 44 (пол. ul. Świętej Heleny 44), датована 1686 р. (Шлях Дерев'яної архітектури)
  • Шведська каплиця (пол. Kapliczka Szwedzka) від 1771 р., вул. Ягеллонська 20.
  • Старе кладовище (пол. Stary Cmentarz) датоване XVIII/XIX ст., каплиця 1814 р., Мавзолей героїв Нового Сонча, ал. Вольності / вул. Ягеллонська
  • Kirkut Єврейське кладовище (пол. Cmentarz Żydowski) — з надгробним каменем цадика Хаїма Гальберштама (помер у 1875 р.), нащадок видатних ребе Ашкеназі, вул. Рибацька.
  • Загальне кладовище — кладовище, засноване наприкінці XIX ст., з могилами солдатів, що загинули під час повстань та Першої і Другої Світових війн, вул. Рейтана.

Демографія

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[1][22]:

Загалом Допрацездатний
вік 		Працездатний
вік 		Постпрацездатний
вік
Чоловіки 40339 8368 27715 4256
Жінки 43951 8069 26405 9477
Разом 84290 16437 54120 13733

Відомі люди

Народились

Проживали, навчались

  • Андрій Андрейчин — відомий друкар-літограф, художник-гравер, видавець та громадсько-культурний діяч західноукранських земель[24].
  • Василь Яворський — український громадський діяч, посол Райхсрату Австро-Угорщини. Проживав з 1907 р., його зусиллями було організовано філію та читальню «Просвіти», Український банк, Лемківський союз, розпочато будівництво церкви (заходи значного успіху не мали через нечисленну громаду та відірваність від Лемківщини)[25].
  • Еугеніуш Ромер — визначний польський географ, навчався тут[25].
  • Броніслав Перацький — навчався в І-й гімназії.
  • Якуб з Нового Санча (?—між 1431/1434) — професор теології, ректор Ягеллонського університету[26].

Парламентські посли, які представляли місто

Почесні громадяни міста

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  2. ↑ https://v2.netanya.muni.il/Eng/?CategoryID=1779&ArticleID=1470
  3. ↑ https://www.trakai.lt/gyventojams/tarptautinis-bendradarbiavimas/miestai-partneriai/631
  4. ↑ Що таке НОВИЙ СОНЧ - УСЕ (Універсальний словник-енциклопедія) - Словники - Словопедія. slovopedia.org.ua. Процитовано 14 червня 2018.
  5. ↑ Енциклопедія історії України. — Т. 5 : Кон-Кю. — Наукова думка, 2008. — С. 440—441. — ISBN 978-966-00-0855-4.
  6. ↑ Гуцал П. Галечко Софія // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004. — Т. 1 : А — Й. — С. 326. — ISBN 966-528-197-6.; Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 67, 107, 128. — ISBN 978-966-528-318-8.
  7. ↑ Іван Франко. Зібрання творів у п'ятдесяти томах. — Т. 27. — К. : Наукова думка, 1980. — С. 146.
  8. ↑ Звіт комітету будови бурси руского товариства педаґоґічного у Львові
  9. ↑ Кубійович В. Лемки // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.. — Т. 4. — С. 1277—1278.
  10. ↑ Дуда І. Лотоцький Казімєж // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2005. — Т. 2 : К — О. — С. 395. — ISBN 966-528-199-2.
  11. ↑ Гуцал П. Яворський Василь Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2010. — Т. 4 : А — Я (додатковий). — С. 745. — ISBN 978-966-528-318-8.
  12. ↑ Taras. Андрій Андрейчин — український літограф з Лемківщини // Всеукраїнське товариство «Лемківщина». Львівська організація. — 2016. — 12 грудня.
  13. ↑ Літературно-науковий вістник. — 1910. — С. 256.
  14. ↑ а б * Въ первом на пути польскомъ городѣ Сандечѣ (Sandecz), находящемся в Карпатахъ, Исидоръ былъ встрѣчен в великую пятницу (25 марта [1440 года) краковскимъ епископомъ Збигнѣвомъ (Олесницкимъ)], див. с. 97: Шпаков А. Я. Государство и Церковь в их взаимныхъ отношеніяхъ в Московскомъ государствѣ отъ Флорентійском уніи до учрежденія патріаршества. Княженіе Василія Васильевича Тёмнаго. Часть первая. — К. : Типографія Императорскаго Университета Св. Владиміра Акц. о-ва печ. и изд. дѣла Н. Т. Корчакъ-Новицкаго, 1904. — XXXV + 263 с.
    • s:ru:ЭСБЕ/Сандец
    • Nowy Sacz — opis miasta od 1292 do 1994 r. [Архівовано 2021-10-23 у Wayback Machine.] Nazwa miasta przeniesiona zostala aktem lokacyjnym z sasiedniego Civitas Sandecz — Sacza. Miano miasta przyjelo sie konsekwentnie wraz z czlonem odrozniajacym od poprzedniego — Nova Sandecz dopiero od ok. 1329 r. Nazwa w brzmieniu Nowy Sacz utrwalila sie od konca XVII'I w. Nazwa Sandecz jest o wiele wczesniejsza od obu miast. Siega conajmniej wieku XI — od niej nazwa ziemia sadecka zanotowana w poczatkach wieku XIII.
    • Mini-kalendarium miasta Nowego Sacza… [Архівовано 2018-03-04 у Wayback Machine.] Listopad 1292. Waclaw II wydale przywilej lokacyjny «Nova Civitas Sandecz». Rok 1311. W czasie buntu mieszczan krakowskich przeciwko Lokietkowi, Nowy Sacz opowiedzial sie po stronie wladcy. Mieszkancy zyskali miano: «Wasza nazwa-wierni Sadeczanie».
    • Jeszcze do XIVw. używano nazwy Kamienica, a za panowania króla Władysława Łokietka dodano przymiotnik Nova Sandecz, dla odróżnienia od Antiqua Sandecz. s1
    • Dawniej Sądeczyzna, dzisiaj Sądecczyzna Pod koniec lat 60. zadecydowano, że owa nazwa miejscowa ma zawierać cząstkę «-ccz-», gdyż pochodzi od przymiotnika «sądecki», a nie archaicznego rzeczownika «Sądecz». Pierwotnie dla odróżnienia jednej osady od drugiej posługiwano się określeniami Antiqua Civitas Sandecz (‘stara Sandecz’) i Nova Civitas Sandecz (‘nowa Sandecz’), a formę Sandecz traktowano jako żeńską (gdyż rzeczownik civitas, –tis ‘miasto’ był żeński). Dopiero później obok zapisu Sandecz pojawił się Sądecz, całe zaś słowo zmieniło rodzaj gramatyczny na męski. Wkrótce na dobre upowszechniły się nazwy z literą ą (Stary Sądecz, Nowy Sądecz)
    Może ostałby się Stary Sądecz i Nowy Sądecz do dzisiaj, gdyby nie… fonetyka. Ponieważ słowo Sądecz odmieniało się przez przypadki z pominięciem samogłoski e (Sądecz, ale: Sądcza, Sądczowi, Sądczem, o, w Sądczu), z czasem w formach przypadków zależnych doszło do uproszczenia spółgłoskowego (trudna do artykulacji cząstka -dcz-). Zaczęto mówić i pisać Sącza, Sączowi, Sączem, o, w Sączu, a żeby było jednakowo — także Sącz, a nie Sądecz.
  15. ↑ Або: ЕСБЄ рос. Сандец.
  16. ↑ Тарнович Ю. Ілюстрована історія Лемківщини. — Львів, 1936. — С. 13.
  17. ↑ Шаблій О. Володимир Кубійович… — С. 18.
  18. ↑ Urban W. Mężyk Stanisław z Putniowic // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk, 1975. — T. XX/3, zeszyt 86. — S. 515—516. (пол.)
  19. ↑ Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. — Львів : Інститут українознавства НАН України; видавнича фірма «Олір», 1995. — 368 с., іл. — С. 39. — ISBN 5-7707-7867-9.
  20. ↑ Кубійович В. Українці в Ґенеральній Губернії 1939-1941. — Буенос-Айрес : В-во Юліяна Середяка, 1975. — С. 130-131.
  21. ↑ Шематизм греко-католицького духовенства апостольської Адміністрації Лемківщини. — С. 102—105.
  22. ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  23. ↑ Bochnak A. Jakub z Nowego Sącza (poł XV w.) // [[[Polski Słownik Biograficzny]]. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — T. X/3. — Zeszyt 46. — S. 361. (пол.)
  24. ↑ Андрій Андрейчин і твори його літографічної робітні у Львові. ntsh.org. Процитовано 26 березня 2017.
  25. ↑ а б Шаблій О. Володимир Кубійович — С. 21.
  26. ↑ Budkowa Z. Jakub z Nowego Sącza (zm. między r. 1431 a 1434) // [[[Polski Słownik Biograficzny]]. — Wrocław — Warszawa — Kraków : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1963. — T. X/3. — Zeszyt 46. — S. 360—361. (пол.)
  27. ↑ Чорновол І. 199 депутатів Галицького сейму. — Львів : Тріада плюс, 2010. — іл. — С. 187. — (Львівська сотня).

Джерела

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Nowy Sącz


Польща Це незавершена стаття з географії Польщі.
Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її.