Народився 27 січня1899 року в місті Будапешт, столиці на той час двоєдиної Австро-Угорщини, в сім'ї євреїв Авраама (Абрахама) і Естер Гуттманн[2]. Його батьки були вчителями танців[2]. Вихованець футбольної школи клубу «Тереквеш»[3]. У 1920 році перейшов до складу найсильнішого клубу Угорщини[4] тих років МТК. Провів два сезони в цій команді, і обидва стали для неї переможними в чемпіонаті Угорщини.
У 1922 році переїхав до Відня (однією з причин від'їзду з Угорщини був антисемітизм, який культивувався тодішнім режимом Міклоша Горті)[3][5][6], де почав виступати за місцевий єврейський клуб «Хакоах», за який відіграв чотири сезони. У сезоні 1924/25 років став чемпіоном Австрії.
У квітні 1926 року «Хакоах» здійснив десятиматчеву ігрове турне в США, після закінчення якого деякі гравці клубу включаючи Гуттманна вирішили залишитися грати в США[3][6].
За шість наступних років Гуттманн виступав за п'ять американських клубів, всі вони базувалися в Нью-Йорку. У складі клубу «Нью-Йорк Акоах» в 1929 році Гуттманн став володарем Кубку США. Останнім клубом у США був «Хакоах Олл-Старс», який Бела покинув 1932 року.
Завершив професійну ігрову кар'єру у клубі «Хакоах» (Відень), у складі якого вже виступав раніше. Прийшов до команди 1932 року, захищав її кольори до припинення виступів на професійному рівні у 1933 році.
Дебютував у національній команді 5 червня 1921 року[3] в переможному (3:0) товариському матчі проти Німеччини, забивши один з м'ячів (який став для нього єдиним за збірну). У тому ж місяці зіграв ще один матч, проти збірної Південної Німеччини.
Майже через три роки, в травні 1924 року, Гуттманн, який уже проживав та грав на той час в Австрії, отримав новий виклик в угорську збірну. У тому місяці він зіграв чотири гри за неї. Дві перших, з командами Швейцарії (2:4) та Саара, були товариськими.
Потім Гуттманн був включений до складу збірної на Літні Олімпійські ігри 1924 року в Парижі, де відіграв обидва матчі, в яких грали угорці. У першому раунді 26 травня угорці розгромили поляків (5:0), але вже в другому, 29 травня, крупно (0:3) програли єгиптянам і вибули з подальшої боротьби[3][7]. Матч з Єгиптом став останнім для Гуттманна за збірну.
Перебування Гуттманна на Олімпіаді було відзначено скандалом. У Бели викликало обурення те, що на ігри прибуло, на його думку, занадто багато угорських спортивних чиновників, і те, що команду поселили в дешевому, поганому готелі[3]. Як доказ своїх слів про те, наскільки поганим був цей готель, Гуттманн притягнув двох дохлих щурів (нібито спійманих ним в цьому ж готелі) і прибив їх до дверей номерів керівників угорської делегації[3].
Кар'єра тренера
Ранні роки
Завершивши кар'єру гравця, Бела Гуттманн повернувся із США до Австрії, де став головним тренером свого колишнього клубу — віденського «Хакоаха». Провів на цій посаді один сезон, під час якого «Хакоах» посів восьме місце з 12-ти клубів. Потім Бела перебрався в голландський «Енсхеде» (один з попередників нинішнього «Твенте»), де також пропрацював один сезон без особливих успіхів.
У 1938 році Гуттманн, виїхавши з анексованоїТретім рейхом Австрії, очолив угорський «Уйпешт». Там до нього прийшли перші великі успіхи: в сезоні 1938/39 років клуб виграв чемпіонат Угорщини (всього на очко випередивши «Ференцварош») та Кубок Мітропи[3]. У чвертьфіналі Кубка Мітропи за сумою двох матчів був пройдений міланський «Інтер» (1:2 в гостях, 3:0 вдома). У півфіналі в першому матчі в Белграді угорці програли югославським «Београдська СК» (нині ОФК) 2:4, але вдома розгромили белградців 7:1 і вийшли до фіналу. У фіналі був переграний все той же «Ференцварош» (4:1; 2:2)[8]. Втім, на другий сезон в «Уйпешт» Гуттманн не залишився.
Як Гуттманн провів воєнні роки, невідомо[5]. За деякими даними, він переховувався в нейтральній Швейцарії[3][5], де був інтернований[5], потім якийсь час жив у Бразилії. Старший же його брат загинув в концтаборі[3][5].
Після війни протягом нетривалого часу очолював спочатку угорський «Вашаш», потім румунський «Чінезул» (незабаром після його відходу клуб був розформований). Через проблеми з продовольством в післявоєнний час, Гуттманн наполіг, щоб зарплату йому платили не грошима, а овочами[3][5]. З «Чінезула» Гуттманн пішов після конфлікту з президентом клубу, обурений спробою останнього втрутитися в трансферну політику[3].
У сезоні 1946/47 років повернувся в «Уйпешт» і виграв з ним свій другий титул чемпіона Угорщини. Потім він очолив «Кишпешт» (майбутній «Гонвед»), де під його керівництвом грали майбутні учасники «Золотої команди»Ференц Пушкаш і Йожеф Божик. У сезоні 1947/48 років «Кишпешт» зайняв четверте місце, і Гуттманн покинув свій пост після закінчення сезону.
Італія та Кіпр
Сезон 1949/50 років Гуттманн провів на тренерському містку італійської команди «Падова», що була у той час середняком Серії A. «Падова» під керівництвом Гуттманна стала 10-ю.
Наступні два сезони Гуттманн провів в «Трієстині». Результати команди під його керівництвом були невисокі: спочатку 15-те місце, потім розділила 17-те та 18-те і перехідний турнір за виживання, в ході якого команда все ж зуміла врятуватися, перегравши спочатку «Луккезе» (3:3; 1:0), а потім «Брешію» (1:0).
У сезоні 1952/53 років Гуттманн тренував кіпрський АПОЕЛ. Команда непогано виступила в чемпіонаті Кіпру, посівши 3-тє місце.
У сезоні 1953/54 років «Мілан» став третім (випередивши «Фіорентіну» лише за різницею м'ячів в змаганні за бронзу, чемпіоном же став «Інтернаціонале», другим прийшов ще один принциповий суперник «россонері» — «Ювентус»). По ходу ж сезону 1954/55 років Гуттманн був звільнений. Це сталося в лютому 1955 року: Скьяффіно в одному з матчів був вилучений і заробив п'ятиматчеву дискваліфікацію, і команда, втративши свого лідера, різко зменшила оберти, що, разом із розбіжностями з керівництвом клубу[3], коштувало Гуттманну місця на тренерському містку. Після звільнення Гуттманн заявив на прес-конференції: «Мене звільнили, хоча я не злочинець і не гомосексуал. До побачення»[5]
Тренерський пост зайняв спочатку Антоніо Бусіні (тимчасово), потім Етторе Пурічеллі. У підсумку, незважаючи на всі пертурбації по ходу сезону, «Мілан» все ж виграв той чемпіонат, випередивши на чотири очки «Удінезе». З тих пір Гуттманн завжди наполягав на тому, щоб в його контракті був пункт про неможливість звільнення в разі, якщо клуб знаходиться на першому місці.
Після відходу з «Мілана» Гуттманн очолив «Віченцу», де пропрацював один сезон, за підсумками якого команда розділила 9-те — 13-ті місця в Серії A, але, маючи з п'яти команд з однаковою кількістю очок найгіршу різницю м'ячів, стала 13-ю.
«Гонвед» і «Сан-Паулу»
У 1957 році Гуттманн ненадовго повернувся в «Гонвед». Це сталося невдовзі після придушення народного повстання 1956 року команда перебувала за межами Угорщини (звістка про поразку повстанців застала їх на зворотному шляху з матчів проти «Атлетіко» (Більбао), перший з яких був зіграний в Більбао, а другий, замість Будапешта, в якому йшли бої, — в Брюсселі, на стадіоні «Ейзель»), багато гравців не хотіли повертатися на батьківщину.
Незважаючи на опір ФІФА й Угорської Федерації Футболу, Гуттманн організовує міжнародне турне «Гонведа». Спочатку команда грає в Італії, Португалії та Іспанії (зокрема, обігрує «Барселону» (4:3) і грає внічию зі збірною Мадрида (5:5)), а потім клуб, відхиливши пропозицію мексиканців про надання всім гравцям політичного притулку і про приєднання до їх футбольної ліги, їде до Бразилії, де проводить матчі з «Фламенгу» та «Ботафогу»[3][5]. Потім шляхи гравців «Гонведу» розійшлися. Багато (Йожеф Божик, Ласло Будаї, Дьюла Лорант, Дьюла Грошич і ін.) все-таки повернулися до Угорщини, троє (Золтан Цибор, Шандор Кочиш та Ференц Пушкаш) поїхали в Іспанію, а тренер Бела Гуттманн залишився в Бразилії і очолив «Сан-Паулу».
У «Сан-Паулу» під його керівництвом виступали такі відомі гравці, як Діну Сані, Мауру Рамуш і Зізінью. У сезоні 1957 роки команда виграла Лігу Пауліста (чемпіонат штату Сан-Паулу)[3], а в 1958 році стала в цьому турнірі другою, поступившись «Сантосу», в якому в ті роки відзначався великий Пеле. (Слід зазначити, що єдиного всебразильского чемпіонату в ті роки не існувало.)
Спочатку під час свого недовгого перебування (другого за рахунком) в «Гонвед», а потім на посту головного тренера «Сан-Паулу» Гуттманн почав застосовувати нову, революційну для того часу схему 4-2-4 (через рік Вісенте Феола запозичить і успішно застосує її в збірній Бразилії на ЧС-1958 і бразильці виграють той мундіаль)[5][6].
Португалія. «Порту» і «Бенфіка»
У 1958 році Гуттманн очолив португальський «Порту» і в першому ж сезон на тренерському містку клубу привів їх до чемпіонського титулу.
Потім він перейшов до табору іншого португальського гранда — «Бенфіки». Саме там він домігся своїх найбільш значних успіхів. Під його керівництвом там грали такі майстри, як Еусебіу (лідер і головна зірка клубу), Жозе Агуаш, Жозе Аугушту де Алмейда, Альберту да Кошта Перейра, Антоніу Сімоєнш, Маріу Колуна, Жермані де Фігейреду й інші. З них Гуттманн зумів створити боєздатну, добре навчену команду, яка на той час стала однією з найкращих в світі.
У сезоні 1959/60 років «Бенфіка» виграла чемпіонат (перевершивши на два очки лісабонський «Спортінг»).
Сезон 1960/61 років був ще успішним. Знову був виграний чемпіонат країни (другим знову став «Спортінг», відставши на цей раз на чотири очки, решта ж клуби відстали більш ніж на десять очок; також слід зазначити, що «Бенфіка» забила 92 м'ячі в 26 матчах). «Бенфіка» виграла і Кубок чемпіонів, по черзі пройшовши шотландський «Гартс» (2:1, 3:0), колишній клуб Гуттманна — угорський «Уйпешт» (6:2; 1:2), данський «Орхус» (4:1, 3:1), віденський «Рапід» (3:0; 1:1) і вийшовши в фіналі на «Барселону». У драматичному матчі на бернському стадіоні «Ванкдорф» підопічні Гуттманна вирвали перемогу, незважаючи на всі зусилля великого угорського тріо «Барси» Кубала — Кочиш — Цибор. Рахунок на 20-й хвилині відкрив Кочиш, через десять хвилин Агуаш зрівняв рахунок, ще через дві хвилини безглуздий автогол іспанського воротаря Рамальетса вивів «Бенфіку» вперед. У другому таймі Колуна зробив рахунок 3:1, але Цибор скоротив відставання. Атаки барселонцев в кінцівці не увінчалися успіхом, «Бенфіка» перемогла 3:2. До цього всі п'ять розіграшів Кубку Чемпіонів виграв мадридський «Реал», і «Бенфіка» стала першою командою, яка перервала його гегемонію (втім, з самим «Реалом» їм не довелося мати справу — він був вибитий в чвертьфіналі якраз «Барселоною»).
Сезон 1961/62 років також приніс клубу Гуттманна перемогу в Кубку Чемпіонів. Пройшовши віденську «Аустрію» (1:1; 5:1), «Нюрнберг» (1:3, 6:0) і «Тоттенгем Готспур» (3:1; 1:2), в фіналі, на Олімпійському стадіоні в Амстердамі, «Бенфіка» переграла «Реал» (рахунок 5:3; на хет-трик Пушкаша лісабонці відповіли голами Агуаша, Кавема, Колуни і двічі Еусебіу). Також в сезоні 1961/62 років команда виграла Кубок Португалії. А ось в чемпіонаті «Бенфіка» стала всього лише третьою, поступившись «Спортінгу» та «Порту». Також команда поступилася у фіналі Міжконтинентального кубку-1961 уругвайському «Пеньяролю». Перший матч на рідному «Ештадіу да Луж» був виграний 2:1, а ось у матчі-відповіді на «Сентенаріо» «Бенфіка» програла — 0:5, у вирішальному ж третьому матчі, зіграному також в Уругваї, «Пеньяроль» переміг 2:1 і виграв трофей.
Після закінчення сезону Гуттманн несподівано покинув «Бенфіку», причиною тому стало небажання керівництва задовольнити його вимоги про підвищення зарплати[3][5]. Залишаючи команду, Бела Гуттманн сказав прокляття: «У наступні сто років Бенфіка без мене ніколи не виграє Кубок європейських чемпіонів»[9]. Після цього «Бенфіка» вісім разів грала у фіналах європейських кубків і програла всі вісім (1962/63, 1964/65, 1967/68, 1982/83, 1987/88, 1989/90, 2012/13, 2013/14). У 1990 році перед фінальним матчем «Бенфіка» — «Мілан», що проходив у Відні, де Гуттманн помер і був похований, Еусебіу приходив на могилу свого великого наставника молитися, щоб той зняв своє прокляття, але це не допомогло: Франк Райкард приніс «Мілану» перемогу 1:0[3].
«Пеньяроль»
У 1962 році, Гуттманн, пішовши з «Бенфіки», очолив уругвайський «Пеньяроль». «Пеньяроль» тих років був найкращим клубом Уругваю, володарем двох Кубків Лібертадорес з двох розіграних (турнір був заснований в 1960 році, і «Пеньяроль» виграв обидва перші розіграші), володарем Міжконтинентального Кубка-1961 і одним з найсильніших клубів світу. У ньому виступали такі майстри, як Луїс Майдану, Вільям Мартінес, Альберто Спенсер, Нестор «Тіто» Гонсальвес, Хосе Сасія й ін.
Гуттманн пропрацював в «Пеньяролі» один сезон і привів клуб до чергового національного чемпіонського титулу. У Кубку Лібертадорес того сезону «Пеньяроль», будучи звільнений від групового турніру як чинний володар трофея, переграв у півфіналі «Насьональ» (1:2; 3:1; 1:1). У фіналі підопічних Гуттманна чекав «Сантос», ще один клуб з числа світової футбольної еліти того часу, в якому виблискували такі гравці, як Пеле, Коутінью, Жозе «Пепе» Масія й інші. Вдома «Пеньяроль» поступився 1:2, але в гостях, в грі, яка була насичена різноманітними інцидентами, вирвав перемогу 3:2. Вирішальний матч відбувся 30 серпня 1962 року на нейтральному полі стадіону «Монументаль» в Буенос-Айресі й завершився крупною перемогою «Сантоса» 3:0 (дубль зробив Пеле), в результаті «Сантос» виграв трофей, перервавши дворічну гегемонію «Пеньяроля»[10]. Після закінчення сезону-1962 року Гуттманн пішов з «Пеньяроля».
З приводу своєї частої зміни місць роботи Гуттманн говорив: «У першому сезоні тренер працює спокійно і показує все, що може. На другий рік до нього починають чіплятися, а на третій, як би він не старався, його все одно звільняють»[3].
За манерою поведінки і спілкування багато хто порівнює Гуттманна і Жозе Моурінью[3][5].
Останні роки
У квітні — жовтні 1964 року Гуттманн в парі з Йозефом Вальтером тренував збірну Австрії[11]. Під керівництвом цього тандему збірна провела п'ять товариських матчів, в трьох з них здобула перемоги (по 1:0 над Угорщиною та СРСР і 3:2 над Югославією), звела внічию матч з Голландією (1:1) і поступилася Уругваю (0:2)[12] (в збірній Уругваю тих років переважали гравці «Пеньяроля», які зустрілися, за іронією долі, зі своїм колишнім наставником).
Потім він несподівано повернувся в «Бенфіку» на сезон 1965/66 років, навесні 1966 року був відправлений у відставку, і вже без нього команда посіла друге місце, поступившись лише одним очком «Спортінгу». Кар'єра Гуттманна йшла до завершення. У сезоні 1966/67 років Гуттманн тренував швейцарський «Серветт», команда провела посередній сезон, ставши лише п'ятою в національній першості, а Гуттманн знову недопрацював сезон до кінця, будучи звільнений навесні 1967 року, після чого перебрався в грецький «Панатінаїкос», де також пропрацював досить недовго. Потім була п'ятирічна перерву в тренерській діяльності.
В 1973 році очолював тренерський штаб команди «Аустрія» (Відень). Останнім місцем роботи Гуттманна став «Порту», який він очолював в сезоні 1973/74 років. Команда провела непоганий сезон, але упустила медалі, посівши четверте місце в лізі. Після закінчення того сезону Бела Гуттманн завершив тренерську кар'єру.
Помер 28 серпня1981 року на 83-му році життя у місті Відень й був похований в єврейській частині Центрального кладовища Відня.