Palaeoloxodon namadicus

Palaeoloxodon namadicus Період існування: 0.781–0.126 PreꞒ Ꞓ O S D C P T J K Ꝑ N ▼
Череп у Музеї індійців, Колката
Біологічна класифікація
Царство:	Тварини (Animalia)
Тип:	Хордові (Chordata)
Клада:	Синапсиди (Synapsida)
Клас:	Ссавці (Mammalia)
Ряд:	Хоботні (Proboscidea)
Родина:	Слонові (Elephantidae)
Рід:	†Palaeoloxodon
Вид:	†P. namadicus
Біноміальна назва
†Palaeoloxodon namadicus (Falconer & Cautley, 1846)

Реставрація

Порівняння розмірів людини з P. namadicus і Paraceratherium

Palaeoloxodon namadicus — вимерлий вид доісторичних слонів, відомий з раннього середнього до пізнього плейстоцену на Індійському субконтиненті та, можливо, також в інших місцях Азії.

Деякі експерти вважають його підвидом Palaeoloxodon antiquus, європейського слона з прямим бивнем, через надзвичайну схожість бивнів[1]. Будова їхнього черепа також відрізнялося від сучасного слона. Групування цього роду підтверджується краніальними синапоморфіями з іншими видами Palaeoloxodon, що включає великий гребінь у верхній частині черепа, який закріплює ремінні м'язи, які використовуються для підтримки голови. Пізніші дослідження показали, що P. namadicus можна відрізнити від P. antiquus за його менш міцними кістками кінцівок і більш міцним черепом[2].

Вважається, що Palaeoloxodon namadicus вимер у пізньому плейстоцені, що робить його одним із чотирьох видів мегафауни, корінних для Індії, які, як відомо, вимерли під час пізнього плейстоцену, нарівні з аналогом хоботним Stegodon namadicus, кінським Equus namadicus та видом бегемотів, що належать до роду Hexaprotodon[3][4]. Відомий пізній запис приблизно за 56 000 років до теперішнього часу з берегів річки Дасан на рівнині Ганга в Уттар-Прадеш[5]. У 2015 році дослідження, засноване на обширних дослідженнях фрагментарних скам'янілостей ніг, припустило, що P. namadicus, можливо, був найбільшим наземним ссавцем[6], але це потребує повторного вивчення[7].

Залишки, які, ймовірно, можна віднести до P. namadicus, також повідомляли в Південно-Східній Азії та Китаї[8]. Однак статус китайського Palaeoloxodon залишається невизначеним, інші автори вважають, що останки належать до P. naumanni (відомого з Японії) або окремого виду P. huaihoensis. Посткраніальні залишки Palaeoloxodon з Китаю значно міцніші, ніж індійський P. namadicus, і в усьому більше подібні до P. antiquus[2]. На острові Сулавесі в Індонезії повідомлялося про залишки, які приписують P. namadicus або подібній формі, подібні за розміром до тих, що повідомляються для Індійського субконтиненту[9].

Розмір

Кілька досліджень намагалися оцінити розмір виду, зазвичай використовуючи порівняння довжини стегнової кістки та знання відносної швидкості росту для оцінки розміру неповних скелетів. Один частковий скелет, знайдений в Індії в 1905 році, мав стегнові кістки, які, ймовірно, становили 165 см у повному вигляді, що свідчить про те, що загальна висота плечей цього окремого слона становить 4,5 метра. Дві часткові стегнові кістки були знайдені в 19 столітті, їх довжина станоила б 160 см. Уламок із того ж місця був майже на чверть більший; тоді об'ємний аналіз дає оцінку розміру 5,2 метра у висоту в плечах і 22 тонни маси тіла; однак ця оцінка, заснована на «дистальній частині стегнової кістки», потребує повторного вивчення, оскільки сам автор міг лише підозрювати, що «скам'янілості, ймовірно, зберігаються в Індійському музеї Калькутти»; доки така колекція не буде переглянута, ця оцінка розміру залишатиметься спекулятивною[7].

Примітки

1. Ferretti, M.P. (May 2008). The dwarf elephant Palaeoloxodon mnaidriensis from Puntali Cave, Carini (Sicily; late Middle Pleistocene): Anatomy, systematics and phylogenetic relationships. Quaternary International. 182 (1): 90—108. Bibcode:2008QuInt.182...90F. doi:10.1016/j.quaint.2007.11.003.
2. Larramendi, Asier; Zhang, Hanwen; Palombo, Maria Rita; Ferretti, Marco P. (February 2020). The evolution of Palaeoloxodon skull structure: Disentangling phylogenetic, sexually dimorphic, ontogenetic, and allometric morphological signals. Quaternary Science Reviews (англ.). 229: 106090. Bibcode:2020QSRv..22906090L. doi:10.1016/j.quascirev.2019.106090.
3. Jukar, A.M.; Lyons, S.K.; Wagner, P.J.; Uhen, M.D. (January 2021). Late Quaternary extinctions in the Indian Subcontinent. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology (англ.). 562: 110137. doi:10.1016/j.palaeo.2020.110137.
4. Turvey, Samuel T.; Sathe, Vijay; Crees, Jennifer J.; Jukar, Advait M.; Chakraborty, Prateek; Lister, Adrian M. (January 2021). Late Quaternary megafaunal extinctions in India: How much do we know?. Quaternary Science Reviews (англ.). 252: 106740. doi:10.1016/j.quascirev.2020.106740.
5. Ghosh, Rupa; Sehgal, R. K.; Srivastava, Pradeep; Shukla, U. K.; Nanda, A. C.; Singh, D. S. (November 2016). Discovery of Elephas cf. namadicus from the late Pleistocene strata of Marginal Ganga Plain. Journal of the Geological Society of India (англ.). 88 (5): 559—568. doi:10.1007/s12594-016-0521-7. ISSN 0016-7622.
6. An Ancient Elephant May Have Been Biggest Land Mammal Ever (англ.). 17 липня 2015. Процитовано 21 квітня 2017.
7. Larramendi, Asier (2015). Proboscideans: Shoulder Height, Body Mass and Shape. Acta Palaeontologica Polonica. doi:10.4202/app.00136.2014.
8. Louys, Julien; Curnoe, Darren; Tong, Haowen (January 2007). Characteristics of Pleistocene megafauna extinctions in Southeast Asia. Palaeogeography, Palaeoclimatology, Palaeoecology (англ.). 243 (1-2): 152—173. doi:10.1016/j.palaeo.2006.07.011.
9. Geer, Alexandra A. E.; Bergh, Gerrit D.; Lyras, George A.; Prasetyo, Unggul W.; Due, Rokus Awe; Setiyabudi, Erick; Drinia, Hara (August 2016). The effect of area and isolation on insular dwarf proboscideans. Journal of Biogeography (англ.). 43 (8): 1656—1666. doi:10.1111/jbi.12743. ISSN 0305-0270.