Ян Захватович

|портрет=

Ян Захватович
пол. Jan Zachwatowicz
Народився	3 березня 1900(1900-03-03) Гатчина, Російська імперія
Помер	18 серпня 1983(1983-08-18) (83 роки) Варшава
Поховання	Повонзківський цвинтар
Країна	Польща
Національність	поляк
Діяльність	архітектор, реставратор, викладач університету, мистецтвознавець, conservator
Alma mater	Варшавська Політехніка
Галузь	мистецтвознавство, історія архітектури Польщі, реставрація архітектури міст Польщі
Заклад	Варшавська політехніка
Членство	Польська академія наук
Відомий завдяки:	реставрацію Старого Міста в Варшаві, Королівського замку тощо.
У шлюбі з	Maria Zachwatowicz^d
Діти	Христина Захватович
Нагороди	SARP Honorary Award^d
Ян Захватович у Вікісховищі

Ян Захватович (пол. Jan Zachwatowicz, 3 березня, 1900, Гатчина, Російська імперія — 18 серпня, 1983, Варшава, Польща) — польський реставратор, надхненник відтворення Старого Міста в с Варшаві) після нищівних руйнацій міста нацистами у 2-й світовій війні.

Біографія

Ранні роки

Польська родина походить з міста Вільно (нині Вільнюс). Батько, залізничник, і перебрався з родиною в Гатчину під Петербургом, де народили сина.

Навчання опановував в Петербурзькому інституті цивільних інженерів. Ян належав до Товариства шанувальників Петербурга, яке існувало на початку 20 століття. Там і сформувалися історичні переконання майбутнього реставратора.

Переїзд на історичну батьківщину

1924 року перебрався на історичну батьківщину, емігрувавши з СРСР. Замешкав у Варшаві, де отримав диплом «Варшавської політехніки». В столиці продовжив діяльність історика, співпрацюючи з польським Товариством опіки над пам'ятками. Володів чотирма мовами: польською, французькою, російською, німецькою.

Родина

У Варшаві узяв шлюб з донькою Вітольда Ходзька Марією. Родина мала двох доньок:

• Христина Захватович, актриса та сценограф, четверта дружина кінорежисера Анджея Вайди,
• Катажина Захватович — співачка (меццосопрано) і викладач. Надрукувала книгу «Польське бельканто», 2009 р.

Діяльність до 1939 р.

Ратуша в місті Замостя (Польща)

Почав працювати в Варшавський Політехніці на катедрі малюнку, бо сам був добрим малювальником. Зацікавленість в вивченні архітектури спонукала до переходу на катедру архітектури тої ж Політехніки. Почалися дослідження стародавньої архітектури в Варшаві і Замості. Дослідження фортеці Замостя і їх викладення в відповідній монографії були визнані за кандидатську дисертацію.

Ян Захватович плідно працював в Департаменті польської архітектури, метою якого було всебічне поглиблення досліджень і знань історії польської архітектури, друкування видань про них, інвентаризація, облік тощо.

1931 року взяв участь у конкурсі на найкращий проект пам'ятника «Об'єднання польських земель» у Гдині. Окрім робіт переможців, спільний проект Яна Захватовича і Софії Тшцінської-Камінської був одним із трьох додатково відзначених. У конкурсі взяло участь 72 роботи польських архітекторів і скульпторів.[1]

1938 року за проектом Захватовича збудовано готель «Офіцерський» у Бересті.[2]

В окупованій Варшаві

Під час фашистських бомбардувань Варшави Ян Захватович серед тих, хто рятував з вогню твори мистецтва з Королівського замку. Разом з однодумцями працю рятування рештків замку продовжили взимку 1940 р. (портали, зразки ліпнини, столярку). Ян Захватович робив численні шкіци напівзрунованих інтер'єрів, що допомогло пізніше відтворити їх в щент зрунованому Королівському замку. Адже прийде епоха абсолютизації іконографічних матеріалів, за якими нібито тільки й можна робити реставрацію. (Але по цілій низці пам'яток нема, ніколи не було, ніколи не буде значних іконографічних матеріалів. Пам'ятка ж архітектури зостається при цьому і значущою, і унікальною).

Ян Захватович залишився в окупованій Варшаві, де головував на катедрі після трагічної смерті свого попередника професора О. Сосновського. Фашистську директиву про припинення усякої наукової діяльності в Варшаві тихо ігнорували. Для прикриття увійшов до складу окупаційної містобудівної майстерні, дозвіл на створення якої отримали у окупаційного уряду. Керівниками цієї майстерні були Тадеуш Толвінський, Ян Захватович і Пйотр Беганський. Це дало змогу обстежувати стан пам'яток минулого Варшави, фіксувати їх стан, переховувати цінні колекції та документи. Відомо, що Я. Захватович з допомогою урядовців вивіз вантажівкою 128 скриньок з негативами збірки Центрального бюро інвентаризації пам'яток і розмістив їх у себе на катедрі Політехніки. Згодом фашисти вивезли їх до міста Краків і таким чином вони не загубились і не були втрачені в лихоліття війни.

Повоєнні роки

Варшавська Політехніка

Яну Захватовичу не закидали за перебування в окупованій Варшаві і не лічили серед зрадників чи ворогів народу. Він отримав право на захист докторської дисертації і захистив її. Він став професором і очолив катедру польської архітектури Варшавської Політехніки. У зв'язку з планами по відбудові зруйнованої Варшави, його призначено керівником Бюро відбудови столиці. З 1 березня 1945 р. його призначили ґенеральним реставратором пам'яток Польщі, що було офіційним визнанням його реставраційної діяльності урядом Польщі. Із спогадів науковця

...Стоячи самотньо на руїнах, я у відчаї сказав собі - а все-таки ми це відбудуємо. Це внутрішнє переконання, яке існувало впродовж усієї окупації, знову охопило мене. Хоч, здавалося, це безнадійно, але треба довести справу до повної відбудови. Зразу ж було організовано Бюро [відбудови Варшави]. Почали приходити архітекти [...], ми кожному давали буханець хліба, іноді трохи злотих, і зразу - робота.

1947 року відзначений Командорським хрестом Ордену Відродження Польщі.[3]

Помер 18 серпня 1983 року у Варшаві. Похований на Повонзківському цвинтарі у Варшаві, поле № 166-IV-25.[4]

Відновлення зруйнованої Варшави

Замкова площа

Зараз, в часи різних оцінок діяльності по відбудові старих пам'яток столиці Польщі, слід пригадати слова його однодумця професора А. Ґрушецького

Нам, реставраторам, тільки здається, що ми розумні, втаємничені, що ми визначаємо шлях реставрації пам'яток. Насправді ж ми залишаємося тільки на послугах у суспільства і, сами того не усвідомлюючи, так керуємо реставрацією, як воно вимагає... Не реставратори нав'язали відбудову Старого Мяста суспільству, а навпаки, суспільство нав'язало її реставраторам" .

• 
  Відновлена брама Варшавського університету
• 
  Руїни Старого Міста в Варшаві, січень 1945 р.

Відбудові-відновленню старого міста Варшави архітектор і його помічники віддали 13 років життя. Відбудову зруйнованих пам'яток у таких величезних масштабах не здійснювала жодна країна світу. Але й не кожна країна світу мала таку кількість вщент зруйнованих пам'яток в своїй столиці.

Пам'ятна дошка на честь Я. Захватовича на Замковій площі Варшави.

Своєрідною крапкою в суперечках стало дослідження відтвореного і реставрованого Старого міста Варшави закордонними науковцями і включення його до Переліку Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Погану працю б так високо не оцінили.

Нагороди

• Нобелівська премія Пошани SARPS в 1971 році.
• Зірка ордену Польського відновлення,
• Хрест «За відвагу», 1939 р.

Друковані твори

• «Фортеця Замостя» в співавторстві з С. Гербстом
• «Фортеця Модлін»
• «Програма й засади реставрації пам'яток»

Примітки

1. Konkurs na pomnik «Zjednoczenia ziem Polskich» w Gdyni // Architektura i budownictwo. — 1931. — № 5-6. — S. 197, 206—208.
2. Barucki T. Architektura II Rzeczpospolitej na jej wschodnich ziemiach // SARP. — 2006. — № 3. — S. 54. — ISSN 0239-3549.
3. Dział urzędowy // Monitor Polski. — 15 grudnia 1947. — № 149. — S. 1.
4. Cmentarz Powązkowski w Warszawie / tekst B. Olszewska, H. Szwankowska, red R. Jackowska. — Warszawa : Centralny Ośrodek Informacji Turystycznej, [b. r.]

Джерела

• Kowalczyk J. Jana Zachwatowicza badania i prace konserwatorskie w Zamościu // KAiU. — 1994.
• Jankowski S. «Agaton». «Profesor Jan» // KAiU. — 1994.
• Putkowska I. Jana Zachwatowicza projekt odbudowy katedry Św. Jana w Warszawie // KAiU. — 1994.
• Tomaszewski A. Jan Zachwatowicz — w dziesieciolecie smierci // Kwartalnik Architektury i Urbanistyki — Warszawa, 1994. — T. XXXVIII.
• Пламеницька О. Ян Захватович. Слава і недоля майстра // Пам'ятки України: Історія та культура. — 1999. — № 1. — С. 122—131.