|
Якуб Людвік Собеський
 Якуб Людвік Собеський (2 жовтня 1667, Париж — 19 грудня 1737, Жовква) — син короля Яна ІІІ Собеського, державний, політичний і військовий діяч Речі Посполитої. Представник шляхетського роду Собеських гербу Яніна, похресник короля Франції Людовика XIV. ЖиттєписНародився під час перебування матері в Парижі. Хресний батько — король Франції Людовик XIV. Друге ім'я, яке Якуб вживав рідко, Марія Казимира обрала на честь кума. У 1668 році мати привезла його до Польщі, у 1670 році на 1,5 роки забрала до Франції. Виховання, навчання відбувалося за виробленою батьком програмою. Якуб Людвік Собеський брав участь у битвах: Віденській (12 вересня 1683), під Парканами (7 жовтня); невдалій турецькій кампанії в Молдавії 1691. 1687 року почали реалізовувати план його одруження з княгинею Людвікою Кароліною Гогенцолерн — дочкою князя Богуслава Радзивілла, вдовою маркграфа бранденбурга Людвіга. 1688 року Якуб Людвік відвідав її в Берліні, було укладено заручини. Однак невдовзі вона вийшла за швагра цісаря Карла Філіпа Нойбурзького. Шлюб із Ядвіґою Ельзабет зміцнив династичні зв'язки з Габсбургами, однак відбувся проти бажання матері, яка виступала за зближення з Францією. Людовик XIV образився через цей шлюб. 1695 року найняв бандитів, які мали вбити писаря коронного скарбу Вовчиньського через його відмову позичити гроші. Це спричинило голосний скандал у Речі Посполитій. Під час одного із сімейних конфліктів сказав, що «не завагається повалити Річ Посполиту». У день смерті батька 17 червня 1696 не хотів пускати матері й молодших братів, які привезли тіло батька з Вілянува, до Варшавського замку. Тоді намагався отримати значну частину спадку для проведення виборчої кампанії. У липні у Варшаві, потім у Жовкві тимчасово домовилися про поділ спадку; його частка виявилася меншою, ніж очікував. У вересні 1726 після смерті брата Константія Владислава переїхав до Жовкви, звідки кілька разів виїжджав до Олави. З 1735 року постійно проживав у Жовкві, вивчав кабалістику, мав релігійні «практики». Перед смертю був «розбитий» паралічем, помер у Жовкві 19 грудня 1737. Був похований тут в усипальниці фарного костелу святого Лаврентія. Поховальні «урочистості» відбулися 1743 року за сприяння князя Михайла Казимира Радзивілла «Рибоньки». 1862 року було ідентифіковано його труну, відбулося нове поховання, вмонтовано пам'ятну таблицю з епітафією. Маєтності, фундації 
Дідич, зокрема, Зборова,[4] Бродів, які 1704 року продав майбутньому коронному гетьману Юзефові Потоцькому, Золочева,[5] Поморяни за наполяганням матері під час поділу спадку батька у квітні 1698 відступив брату Александерові. Від матері отримав: Яворівське староство (1698 після її виїзду за кордон, її «доживоття»; король по її смерті 1716 забрав), після її смерті — Тернопіль (продав Юзефові Потоцькому), Олесько (1719-го продав Станіславові Матеушеві Жевуському). Після смерті братів Александера (1714), Констянтія (1726) отримав містечко Поморяни. 1728-го остаточно врегулював майнову справу з удовою брата Константія (дідича, зокрема, Підгірців, Жовківського та Крехівського «ключів», Вілянува, палацу у Варшаві[6] — Марією Юзефою з Весслів, отримав, зокрема, Жовкву. В Олаві зберігав родинний архів. Після 1741 року його забрала Прусія, в 1820-х перевезли до Берліна. Під час ІІ-ї світової майже весь зник, частину (зокрема, родинна, політична кореспонденція, акти майнові) знайшли в Державному історичному архіві Білорусі (Мінськ). Сім'яДружина — Ядвіґа Ельзабет, донька Філіпа Вільгельма, сестра цісаревої Елеонори. Шлюб — 25 березня 1691, Варшава. Молодята, зокрема, отримали право проживати в замку в Олаві. Мали 6 дітей:
Примітки
Джерела
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
.svg){kind=small}
